У зоні АТО загинув   Валентин Бабенко — житель села Борбухи, що на Ярмолинеччині. Його мобілізували до лав Збройних сил України в 2015 році. Служив у Донецькій області, у гарячих точках поблизу населених пунктів Мар’їнка, Майорськ, Авдіївська промзона, Донецький аеропорт. До закінчення служби залишалось усього декілька днів.

А 10 грудня він мав би зустріти своє 39-річччя. Не судилося. Життя обірвала  ворожа міна, на якій він підірвався під час виконання бойового завдання.
Прощання з Героєм відбулося в  Ярмолинцях. Велелюдний майдан зустрічав машину із страшним написом «Вантаж 200. Герої не вмирають», стоячи на колінах та із жовто-блакитними прапорами із жалобними стрічками. Тут відслужили  панахиду священики різних конфесій.
Похорон бійця відбувся у рідному селі Бобухи. Сюди приїхали провести в останню путь люди, які знали та поважали Валентина – однокласники, друзі, родичі, волонтери, представники влади, воїни АТО Ярмолинеччини та Хмельниччини.
Про Валентина говорили найщиріші, найкращі слова, бо був він людиною світлою.
 «Знав особисто Валентина, — каже Олександр Сірман, заступник голови громадської організації ветеранів АТО Ярмолинецького району. — Він був добрим, надійним другом і прекрасною людиною. Все вмів робити власними руками. Нині ми сумуємо разом із його родиною та висловлюємо їм щирі співчуття, будемо усіляко допомагати сім’ї нашого побратима».
«Валентин – дуже хороший хлопець, чудовий будівельник. Він багатьом допомагав сусідам, односельчанам», — розповідає Марія Дмитрівна Лісецька, сусідка.
 «Ми зустрічалися з Валентином влітку, він був у відпустці, — пригадує  Алла, волонтер, координатор «Армії SOS Хмельниччина і благодійного фонду «Добриня». — Спілкувались у телефонному режимі. А нещодавно він попросив допомогти з одягом та взуттям. Потрібно було уточнити розміри. Але чотири дні Валентин на зв’язок не виходив. Виявляється,  був на завданні, у розвідці. Після цього відзвонився та прислав СМС: «48 розмір, ріст 3, якщо можливо, щось із взуття 43 розмір. Валентин. 53, 1 батальйон, позивний «Валідол». Це був перший раз, коли виконати прохання бійця не встигла…»
Волонтерка все ж привезла Валентину одяг, але його поклали вже на домовину…
Героя поховали на кладовищі у Шарівці під залпи військового салюту,  Гімн України, під нестримний плач, що обпікав душі усіх присутніх. Доки ж ще ми хоронитимемо кращих синів України?