Ми дуже любимо засуджувати дії можновладців, починаючи з самісінької верхівки й до чиновника найнижчого рівня. Мовляв, і тарифи здирницькі, й шансів на виживання нації ніяких, і війну навмисне затягують, і… доволі багато ще аргументів не на користь нинішніх керманичів. Не секрет, що у більшості випадків судимо справедливо. Але чомусь ще й досі не навчилися робити це крізь призму власної поведінки. Ми ж бо пересічні громадяни — не влада, тож навіщо нас судити, вчинки наші аналізувати? Хочемо — смітимо, хай прибирають!

Хоч би як старалася влада на місцях облагородити, осучаснити, озеленити, зробити комфортними для проживання довірені населені пункти, знайдуться такі, що ту красу сплюндрують, а потім самі ж за пляшкою пива бурхливо обговорюватимуть бездіяльність відповідних служб, які «дурно гроші отримують, не прибирають, сміття кругом». Не заїжджі — місцеві. Таких вистачає в кожному місті й селі. То, виходить, ще за кожним громадянином, аби порядок був, треба закріплювати спецпрацівника, який би виносив за ним сміття? Бо ж нам головне що? Правильно, з дому винести. А далі? Куди вистачить снаги донести, довезти…
Оце були з колегою у відрядженні в одному з райцентрів. Стоячи на зупинці біля місцевого храму, якраз говорили, як гарно тут, чистенько; ошатною клумбою зі щойно висадженими чорнобривцями милувалися. Та буквально за якусь годину-другу на цьому ж місці разюче-контрастно впав у вічі інший факт: біля сміттєбака, що на зупинці, хтось викинув мішок зі сміттям: ну, не довіз далі, до урни не докинув — полінувався. Собаки порозривали все, порозтягували, вітер зробив свою справу, прикрасивши дерева й паркан папірцями, пакетами. Все! Гарно! «А де ж ті комунальники? Нехай би вже прибрали», — гомонітиме люд. А це комунальники розсипали?
Фактів таких — на кожному кроці, біля кожного сміттєбака, й просто на вулиці. А скільки обабіч доріг пакетів, обгорток, пляшок, памперсів, мішків з вивезеними з погребів гнилими овочами, битих банок. А вологі використані серветки вже стали невід’ємною «окрасою» землі вкраїнської: висять на всіх деревах вздовж траси, та й на галявинах у лісі, берегах водоймищ їх море: скоро не буде де й присісти.
Утім, при таких своїх «талантах» ми вперто рвемося у Європу, де кісточки з вишні з вікна автівки ніхто не кине, вже не кажучи про пакети чи то пак мішки з відходами.