26 січня, в Хмельницькому провели в останню путь Андрія Вільгуша, офіцера Національної академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного. Його серце зупинилося 24 січня…

Відсвяткували ми з вами, шановні читачі, Новий рік і Різдвяні свята. Уже й весна не за горами. Летить час, як вихор, а з ним і життя минає. І так хочеться жити гідно, ба, просто жити, а не існувати, з дня у день програючи двобій бідності, зубожінню, не контрастувати так разюче з тими, хто живе, як у казці — звісно, не через заздрощі, а так… аби собаками непотрібними себе не відчувати. Статистично, на жаль, доводиться констатувати, що з кожним роком по суті все зменшується, чи точніше зникає, середній прошарок населення, більшає прірва між багатіями та бідняками, чия кількість, на жаль, стрімко множиться.
Телевізійні канали впродовж зимових свят демонстрували нам як, де, з чим, у чім їх відмічали, «щиро й патріотично» дотримуючись дідо-прадідівських традицій, сильні світу сього, а до редакції надійшло чимало листів, як святкувалося пересічним подолянам. Їх би, ті відверті, повні болю рядки, та на Фейсбучні сторінки отих «щирих українців», які встановлюють нам прожиткові мінімуми, регулюють тарифи, випробовують на нас реформи, може б, уявили хоч на мить, як це… Втім, і уявлять вони навряд чи, і, точно, читати не будуть, хоч щоднини виставляють все нові пости про любов до України, українців, надто ж ті, хто йтиме на вибори, і їхнє оточення. Ми ж за браком газетної площі надрукуємо лише уривки з тих послань.

Десятки мужніх, кремезних чоловіків не стримували сліз, і справа тут не у морозних поривах вітру, який обпікав  обличчя. Прихиливши коліна і пошепки читаючи молитви, вони гортали в пам’яті уривки спогадів.

Стукають за допомогою, за їжею, яку їм у цю студену пору знайти дуже важко. І «...для когось крихта — це дрібниця, а для пташки — жить чи замерзать», — це рядки з вірша Анатолія Качана «Крихти хліба». Саме він став значним енергетичним поштовхом для створення проекту «Допомога птахам узимку» у Віньковецькому ліцеї, який започаткувала Наталя Кохан, вчитель початкових класів.

15 січня Хмельниччина приєдналася до флешмобу “Україна колядує”, який був переданий нам Тернопільською обласною державною адміністрацією. Колектив облдержадміністрації на чолі з головою обласної державної адміністрації Вадимом Лозовим спільно виконали колядку «Нова радість стала».

 

Понад усе 39-річний Віталій Федорина з Ізяслава любить своїх 13-річну донечку, 2,5-річного сина, красуню-дружину і життя, яке йому кинуло виклик – саркома легені. Він боротиметься, проте на лікування потрібно аж триста тисяч гривень. Такої суми у родини немає. Тому вони звертаються до всіх небайдужих: допоможіть, будь ласка, хто чим може. Рятівною стане кожна гривня. Дітям потрібен батько. Він хоче бачити, як вони ростуть.
Нехай усіх вас береже Всевишній.
Номер рахунку в ПриватБанку: 5168757340679051. Отримувач Федорина Віталій Анатолійович.

На вулиці морозець, а біля кінотеатру імені Шевченка, що в обласному центрі, повно дітлашні. Ще б пак, адже другий рік поспіль тут проводять всеукраїнську акцію — «Різдво з поліцейськими». Тож у проміжках між цікавими забавами на сніговій гірці малеча встигала і покататися на патрульних машинах, і приміряти амуніцію різних підрозділів, і поласувати смачними цукерками. А що вже казати про службових собак, з якими розгулювали кінологи, — нафотографувалися вдосталь.

Перший день Різдва Христового став знаковим для громади Бокиївки. Адже після непростих протиріч у її середовищі все ж відбулося об’єднання двох релігійних громад в одну, яка і влилася в єдину помісну церкву України. Ще ця знаковість і неординарність були в тому, що саме в Бокиївці народився меценат, заступник Генерального прокурора України, заслужений юрист України Іван Сибіга, завдяки велетенським зусиллям якого і відбулося урочисте дійство, бо за його сприяння і велося будівництво храму.

300 працівників ОДА та облради в Тернополі взяли участь у флешмобі «Україна колядує».