В обласному центрі в останню путь провели контрактника 14-ої окремої механізованої бригади Івана Мельника. 41-річний військовий загинув 17 липня біля села Катеринівка Луганської області.

Іван Іванович Мельник народився 10 березня 1978 року. Мешкав у Хмельницькому.  «Це була його не перша ротація на схід. До цього Іван Іванович був мобілізований і воював у складі Національної Гвардії. Потім повернувся додому, підписав контракт і знову поїхав захищати Україну від окупантів», — повідомив генерал-майор Сергій Сердюк у Фейсбуці.
Поховали бійця на Алеї Слави на кладовищі у мікрорайоні Ракове. У героя залишилися брат та мати.

Чимало дунаївчан, кому довелося відвідувати територіальний сервісний центр № 6842 регіонального сервісного центру МВС у Хмельницькій області, який працює  в Дунаївцях на правах відділу, вражені тим, як чітко, так і хочеться сказати, по-військовому, злагоджено працює цей заклад. І лише ті, хто особисто знає його керівника — Віктора Романюка, не дивуються, а лише зауважують: «Інакше й бути не може!» 

Національна суспільна телерадіокомпанія України запустила сайт і цілодобове радіо з аудіоказками українською мовою.

Вночі 19 червня на Луганщині зупинилося серце 47-річного Андрія Попова із села Морозів Дунаєвецького району. Боєць 14-ої окремої механізованої бригади помер на блокпосту від тромбозу легеневої артерії. Поховали його у Мелітополі: там проживають його батьки.

Ще увечері він розмовляв по телефону з мамою і сестрою, сказав, що заступає в наряд,  а вночі ворожа куля підступно обірвала молоде життя. У квітні Якову Майданюку із села Сахни Летичівського району виповнився 21 рік. У липні він мав приїхати у відпустку і розписатися з коханою дівчиною Катериною. Проте… Боєць 14-ої окремої механізованої бригади загинув на блокпосту під час виконання бойового завдання.

В рамках навчань "Північна фортеця" відбуваються тренування керівників області і районів, працівників держадміністрацій. "В нинішній час кожен мусить вміти захистити свою Батьківщину, бути підготовленим стати до лав українського війська - тим більше тут у нас, на кордоні з ворогом", - вважають перші особи Черніговської області, беручи безпосередню участь у навчаннях з територіальної оборони.

Негода вівторкового вечора, що вирувала частково в області, встигла натворити лиха. Спеку змінили рясні дощі і розряди блискавки. Фото та відео негоди щедро зарясніли у соцмеражах подолян. Але, окрім красивих пейзажів, сипонуло небо й клопотів.

Ровесники цього свята, звісно, уже далеко не діти, але і їм всього лише шістдесят вісім. Саме 1950 року у всьому світі почали відзначати День захисту дітей. Він —  як нагадування дорослим про те, що необхідно дотримуватися прав дітей на життя, свободу думки  й релігії, на освіту й відпочинок.  Як одвічна засторога від фізичного та психологічного насильства над нашими дітками, від використання дитячої праці. Він — як заклик до великої любові до дітей. Ніхто, крім нас, дорослих, не захистить їх і не зробить їхнє життя щасливим.
 У 1989 році ООН прийняла Конвенцію про права дитини, яку підписала 61 країна.  Це свято особливо приємне тим, що збігається з першим днем літа, традиційною порою канікул та відпочинку. І навіть одна щаслива посмішка малюка  варта того, аби  цей день зробити для дітей по-справжньому святковим, веселим, подарунковим. Особливо важливо це для діток-сиріт і позбавлених батьківського піклування. Повірте, маленькі сердечка відкриті навстіж для вашої уваги й любові, для вашої справжньої — нефальшивої  доброти.
 Однак, дуже важливо, аби наша увага не обмежилася просто бадьорим виступом з трибуни, переліком якихось позитивних діянь і скандуванням правильних гасел. Авжеж, можна вручити діткам подарунки, намалювати з ними сонце на асфальті — і забути про них на цілий рік, до наступного свята. І бути впевненим, що оті крейдяні промінці зігріватимуть їх увесь цей час.
 Декларацій замало. Потрібні постійні турбота й любов. Як від батьків, так і від держави.
 Що, власне, думають подоляни про це свято, ми й запитали окремих з них.

Про бійця АТО Олександра Дармороса не раз розповідала наша газета. Ще влітку 2016 року зустрілася з ним, коли він повернувся з Київського госпіталю в рідне селище Дунаївці. Нелегко йому було згадувати, як підірвався на протипіхотній міні під Авдіївкою — втратив ногу й осліп. Мужність та сила духу вражали, бо незрячий воїн не втратив надії знову бачити світ в усіх його барвах.