Він  раз у раз так обслинював мікрофон на Майдані у Хмельницькому, що техніка ледь не виходила з ладу. Здавалося, та піна ненависті, яку великий викривач вихлюпував із свого рота, втопить не лише злочинну владу, яку він так безстрашно і шизофренічно викривав, а й усіх  присутніх.

Проекти з адаптації до цивільного життя, в перекваліфікації, працевлаштуванні з документальним супроводом.

Микола Феофанович Рожик – людина героїчної вдачі. За минулих і нинішніх надскладних реалій йому якимось дивовижним чином вдалося зберегти і навіть зміцніти довірене людьми господарство. СТзДВ «В’язовець» – єдине у селі джерело стабільності, заробітку, надії і сподівань. Усе, що можна, його керівник врятував, а те, що має перспективу, –  виплекав.
Завдяки тому, що господарство зберігає робочі місця, із В’язівця  виїхало на заробітки лише десять чоловік. В той час як по інших населених пунктах цей показник у рази вищий.
Господарство невелике, але розмаїте, компактне і гарно організоване. Спеціалізується в основному на рільництві, але і тваринництво, що дає людям роботу і взимку, утримує.  Має 870 голів худоби, що є високим показником для 1700 гектарів угідь. Вирощує пшеницю, кукурудзу, сою, цукровий буряк, соняшник та ячмінь. І  не лише на зерно, а й на насіння. Шануючи високу порядність і професіоналізм Миколи Феофановича, його охоче купують не лише колеги з Білогірського району, а й із сусідньої Тернопільської області.

Кожна дитина чекає на День Святого Миколая Чудотворця з вірою в диво. Красилівська міська рада провела чудову акцію «Миколаєм може бути кожен».

Мені здається, що такої гарної ялинки, як цьогорічна красуня, в обласному центрі ще не було. Цьогоріч встановили штучну ялинку (правильно, адже зберегли життя іншій, яка і далі продовжує рости десь у Карпатах).

Веселим, сповненим інтриги розіграшем призів у Сервісному центрі ПАТ «Хмельницькобленерго» завершилася акція «Передавай та вигравай!», яку впродовж трьох місяців проводила енергопостачальна компанія.

Напередодні професійного свята — Дня енергетика ми вже традиційно зустрілися з в. о. генерального директора публічного акціонерного товариства «Хмельницькобленерго» Олегом Івановичем Козачуком, щоб із перших уст почути про здобутки подільських енергетиків у році, що минає, про труднощі, які їм доводиться долати, та перспективи, до яких прямують.

Цьогоріч варять цукор на Хмельниччині п’ять заводів. Так, потребу області в солодкому продукті вони задовольнять не лише повністю, а навіть удвічі більше, ніж здатна спожити вся промисловість краю та його жителі. А як же терени нашої держави, що не спеціалізуються на цукрі? Надлишок же їм можна продати? А експортувати? Й взагалі двісті тисяч тонн цукру, які наварять подоляни цього сезону, — «дрібничка», бо виробничі потужності в нас значно більші. Причому не ті, які колись були, а нині перетворилися на металобрухт, а «живі», якщо можна так сказати, законсервовані. Ті, які спроможні запуститися в роботу! До прикладу, Городоцький цукровий завод. Ви знаєте, що в найкращі роки він виробляв понад сто тисяч тонн за сезон! Тобто один завод продукував більше половини цукру, ніж нинішній показник усієї області!
Ще один аспект: усі діючі нині заводи розташовані на півночі та заході області: Шепетівка, Теофіполь, Красилів, Старокостянтинів, Наркевичі. А як бути півдню краю? Не вирощувати буряки? Вивозити їх за межі області? А який у цьому сенс, якщо «під боком» є Городоцький цукровий! Але він стоїть, тобто мертвіє вже десять років! Саме з нагоди такої сумної річниці (а також у зв’язку із 65-річчям його запуску), колишні цукровики провели в Городку «круглий стіл», аби обговорити проблеми та перспективи відновлення роботи виробництва. Як розповів співорганізатор заходу, колишній головний бухгалтер заводу, Володимир Романюк, на зустріч запросили й владу обласного та районного рівнів. Але, на жаль, ні з обласної, ні з районної адміністрацій ніхто не зацікавився подією. Від влади участь у «круглому столі» столі взяли лише Городоцький міський голова Василь Підлісний і депутат облради Володимир Поворозник.

Коли дізналася, що файне (як його «охрестили» відомі гумористи) місто Тернопіль вже не один рік розбудовується, використовуючи волочиську цеглу, то аж пройнялася гордістю за наших людей. Бо хоч Волочиський цегельний завод є структурним підрозділом ТОВ «Тернопільбуд», усі виробничі процеси на підприємстві забезпечують саме жителі Волочиського району та міста. У кожну цеглину, яку виготовляють на заводі, можна вважати, вкладені старання, добросовісність, професіоналізм не лише тих, хто безпосередньо пов’язаний із виробництвом, а й усього колективу цегельного, що налічує 100 осіб.

— Вона дуже трудяща, — каже   89-річна Юлія Григорівна Осінська. — Два рази на тиждень до нас приходить  і відразу береться за роботу. Чи бараболі садити, чи вікна мити, чи побілити — за все вона охоче береться. Нашій Ніні надякуватися не можемо за те, що вона така старанна. 

Славний ювілей, чверть століття, відзначив днями єдиний  в Україні прикордонний виш — Національна академія Держприкордонслужби України імені Богдана Хмельницького. Урочистості відбувалися в обласній філармонії. На свято, окрім власне прикордонної сім’ї, зійшлося-з’їхалося чимало почесних гостей. Усі, як належить, з гарними подарунками, високими відзнаками, почесними нагородами.

На  Йосипа, прадідуся  нинішнього голови Крупецької сільської ради Валерія Михалюка, у 30 роках навісили ярлик «куркуля», бо мав він коня і шість гектарів земельки, на якій важко самотужки ґаздував.

Військовій частині, яка сьогодні носить звання легендарного восьмого окремого полку спеціального призначення Збройних сил України, виповнилося 55 років.

У Форумі регіонального розвитку «Розумне зростання Хмельниччини та розвиток територій», який відбувся за сприяння проекту U-LEAD з Європою «Підтримка реформи децентралізації в Україні» у співпраці з торгово-промисловою палатою та Центром розвитку місцевого самоврядування, взяли участь  перший секретар Представництва Європейського Союзу в Україні Бенедікт Геррманн, голова обласної ради Михайло Загородний, керівники ОТГ  та представники громадських об’єднань.

Ну ось нарешті й розкрилася вся (а може ще й не вся!) глибинна сутність передвиборного гасла нинішнього президента: «Жити по-новому». Ось тільки виборці зовсім не чекали саме такого повороту.

Ми ще раз змушені привернути увагу до проблеми забезпечення кадрами реальної економіки — вкрай злободенної проблеми для роботодавців, яка стає все гострішою. Сучасні виробництва і високі вимоги конкуренції постійно вимагають пошуку і підбору кадрів високої кваліфікації, причому це стосується і робочого, й інженерного рівнів. Одночасно це є проблемою для молодих людей, які визначаються зі спеціальністю, ким бути, як прийняти правильне рішення. Це є і проблемою навчальних закладів: від професійних училищ до вищих учбових закладів — кого і на що вчити. Тривалий час на різних рівнях в країні з цих питань йде полеміка, всі ніби всюди навчаються, а працювати, особливо молоді, на підприємствах нікому. А ті, кого усе ж беруть на роботу, як правило, мають дуже низький рівень професійної підготовки. Тому для нас дуже важливо реалізовувати досвід, який напрацювали в цій сфері інші країни, в першу чергу, лідер Євросоюзу — Німеччина.

Серед патріотичних організацій «Просвіта» – одна з найшанованіших. Вона стала  горнилом, у якому гартувалася національна самосвідомість та гуртувалася українська еліта.
Наче казковий птах Фенікс, «Просвіта» відроджувалася у різні часи і періоди, уособлюючи  незламну волю українського народу в боротьбі за державну самостійність. Наступного року їй виповниться 150. А нещодавно вона відсвяткувала своєрідний ювілей – 25 років відновлення своєї діяльності.  З цієї нагоди у Хмельницькій обласній науковій бібліотеці зібралися активісти організації, вчені, письменники, журналісти, вчителі і представники влади.
До «Просвіти» у мене особисте ставлення. У ній я пройшов своє громадянське випробування.

В Україні з 1 грудня 2017 року зросли соціальні стандарти. Прожитковий мінімум (ПМ) підвищено до 1700 гривень (збільшено на 76 гривень), відповідно, зросли всі соціальні допомоги, розмір яких визначається залежно від розміру прожиткового мінімуму.

Правоохоронці Новоушицького відділу поліції розшукують 15-річну Діану Олександрівну Свірко, 2002 року народження, мешканку села Вільховець Новоушицького району. 10 грудня року близько13.00 години дівчина пішла з дому і дотепер її місцезнаходження залишається невідомим.
Прикмети: зріст — 160-165 сантиметрів, худорлявої тілобудови, вага — 50-55 кілограмів, обличчя продовгувате, волосся русе довжиною близько 40 сантиметрів, очі карі, ніс прямий. Була одягнена в білу довгу куртку-пуховик, черевики білого кольору, зелені джинси та зелену кофту на ґудзиках.
Поліцейські звертаються до всіх небайдужих громадян, якщо вам відома якась інформація про місцезнаходження дівчини, терміново повідомити Новоушицький ВП за телефонами: (03847) 2-12-63 або 067-381-07-72.

Лисиця звичайна — справжня красуня. Вона досить поширена в нашому краї. Мешкає в лісах, на долинах і в полях, останнім часом навіть у залишених господарями сільських обійстях. Оскільки виводить потомство в норах, де  новонародженим ні хижаки, ні негода не шкодять, то практично весь приплід виживає. А якщо щільність рудохвостих надто висока, жди біди і для природи, і для людей.

Московська влада зробила геть усе, щоби подати Махна і, взагалі, «махновщину», як карикатурне явище. Тому навколо цієї постаті немає практично жодного слова правди — суцільні московські «доважки брехні». Наведемо тільки один приклад, бо кожен розуміє, що Москва, подаючи цю суцільну брехню, була дуже зацікавлена прихо­ вати істину.

Дві третини громадян перетворила на жебраків влада своїми газовими тарифами. Бо як інакше назвати людей, які не спроможні бодай вижити, якщо не отримають субсидію. Тим часом, на цей опалювальний сезон кількість субсидіантів ще збільшилася і становить 265 тисяч родин Хмельниччини або 65 відсотків від загальної кількості сімей. Минулого сезону допомоги потребувало 240 тисяч домогосподарств, розповів заступник голови правління ПАТ «Хмельницькгаз» Віталій Рейда.

Грудень, хоч і метушливий, бо додає клопотів наприкінці року, зате особливо щедрий на свята. Мандрують вони у наше сьогодення ген-ген з яких давніх часів. Навіть від усвідомлення того, що колись і твої далекі  предки шанували та дотримувалися традицій, до яких тепер долучаємося і ми, якось по-особливому зачіпають душу.

Абонплата — доволі підступна річ: користуєшся ти послугою чи ні — треба платити. Поки нам усім щастить, що не запровадили цей механізм для газо- та електропостачання. Хоча розмови про таку неприємність точаться останніми роками. Але у сфері зв’язку абонплата — це «традиція». Ми її платили завжди й платитимемо надалі. Але іноді цей обов’язковий платіж стає доволі обтяжливим бо, якщо покинув домівку надовго, телефоном не користуєшся, то гроші все одно треба віддавати.

Бізнес (принаймні частково) вже й не проти легалізуватися, бо надто загрозливими стали штрафи. Але, як виявляється, саме наймані працівники часто-густо воліють залишатися в «тіні». По-перше, не треба платити податки. По-друге, так зручно жити на субсидії: не сплачувати державі, а ще й отримувати від неї. Така «позиція» та недолугість держави в справі контролю вже призвели до того, що дві третини родин подолян вигідно вмостилися на шиї бюджету, отримуючи державну допомогу. А що перевірки? От про них і про інше й вели розмову на черговому засіданні регіональної ради підприємців Хмельницької області, що відбулося в облдержадміністрації.

Добрий день, пане міністре! Нам видали пенсійні картки, тепер усі бояться, що в них можуть викрасти картки і зняти з них гроші, бо в газеті писали, що таке вже було. Скажіть, що робити в таких випадках і чи можна повернути викрадені з картки гроші?
Олексій НАУМОВ.

У нас зараз дуже багато ра­дників, порадників, консуль­тантів. І з Близького Сходу, і з далекого Заходу... А... наглі...

...

Добрих справ на рахунку об’єднаної громади, яку очолює Олег Московчук, чимало, тож є про що  звітувати перед мешканцями сіл та райцентру.

Конфуцій бажав своїм учням, щоби вони не знали, що таке життя в епоху змін. Летичівська громада власним прикладом спростовує це твердження. Адже, ставши у 2015 році на шлях децентралізації, вже другий рік поспіль громада відновлюється та розбудовується.

Нещодавно  для  загальноосвітніх навчальних закладів Дунаєвецької селищної об’єднаної територіальної громади, яку очолює  Антон Камінський, за кошти освітньої державної субвенції придбано новітні мультимедійні комплекси.

Меджибізька земля направду славна в Україні та за її межами багатьма культурними об’єктами, проте її справжньою окрасою є люди. Для перспективного розвитку краю у 2015 році було утворено Меджибізьку селищну об’єднану територіальну громаду, до якої увійшли п’ять сільських та одна селищна рада з 12 населеними пунктами. Очолив ОТГ  високопрофесійний і цілеспрямований лідер Михайло Анатолійович Демків.

Нещодавно утворилася Олешинська об’єднана територіальна громада, яку очолив Віталій Осядлий.

Так говорять у Городку про голову об’єднаної територіальної громади  Василя Підлісного.

Дунаєвецька міська об’єднана територіальна громада є одним із першопрохідців та правофлангових у процесі децентралізації в Україні.

Хмельницький – одне серед міст-лідерів в Україні за темпами будівництва. З одного боку, це позитивна тенденція, котра свідчить про розвиток ділової активності в місті. Але, якщо подивитися на цю начебто позитивну тенденцію  під  іншим кутом зору, то можна розгледіти численні факти хаотичної і просто незаконної забудови міста. Окремим «великим зодчим» взагалі приходять в голову «геніальні» ідеї, наприклад, щодо забудови навіть місцевих скверів.

Знайомство з Красилівською центральною районною лікарнею розпочалося з відділення невідкладної (екстреної) медичної допомоги (колишнього приймального відділення). Тут активно проводять капітальний ремонт, адже його не виконували з 1982 року, відколи будівля   здана в експлуатацію.  Кожна кімната відділення буде відремонтована, вмебльована та оснащена відповідно до сучасних вимог. Відповідальність за цю справу  взяв на себе  головний лікар Денис Дудко. Спільно з колективом керівник  намагається зробити все можливе, щоб не лише красилівчани, а й пацієнти з інших міст отримували якісні медичні послуги.

Об’єднана територіальна громада відтепер є і на Ярмолинеччині: Солобковецька. До її складу увійшли населені пункти Глушковецької, Проскурівської та Стріховецької сільських рад.

Скільки приємних очікувань, якоїсь бентежної радості несе нам свято Миколая. Спостерігаючи, як дітлахи заздалегідь готуються до зустрічі з ним, як посилають у зимове небо свої побажання для Чудотворця, мимоволі й самі починаємо вірити у диво.

Микола Величко належить до тих людей, які вміють дивувати. Більше дізнаючись про його творчість, думки, мрії, ми наче відкриваємо для себе приховані істини: людські можливості невичерпні, і саме вони допомагають змінювати світ довкола нас.

Хмельницький обласний центр фізичного здоров’я населення «Спорт для всіх»  провів у Хмельницькій СЗОШ № 12 обласний турнір з волейболу серед ветеранів-чоловіків з нагоди Дня Збройних сил України.

Відбувся черговий тур чемпіонату України з футзалу в екстра-лізі.

14 грудня відзначався День вшанування учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС.

8 грудня важка хвороба обірвала життя нашої талановитої землячки, юної поетеси Ангеліни Костюк.

Доведено, що наше тіло — це відображення наших думок і почуттів, воно обов’язково  відреагує на все, що трапляється з нами. Часто причиною виникнення хвороби стають психологічні порушення, і якщо ви вмієте слухати своє тіло, то, звичайно, помітите, коли бувається щось не так. Кожна хвороба, навіть така як головний біль, потребує очищення організму, однак спершу слід очистити душу від негативу. Коли у мене був стрес, то я могла відчувати біль у нижній частині спини, у колінах, шлунку, тіло ставало наче ватяним, ноги підкошувалися. Тепер я навчилася володіти собою, бо зрозуміла, що процес лікування будь-якої хвороби — це насамперед  робота над собою. Треба привести свої думки, наміри до стану гармонії і рівноваги. І разом з тим взятися за очищення організму від шлаків, правильно харчуватися, регулярно займатися фізкультурою.  
Починайте свій ранок з усмішки і молитви. Живіть з вірою у зцілення організму, намагайтеся якомога менше вживати хімічних засобів.

Ще малим Віталій Прокопович висловлював свої  враження поетичними рядками. Батьки раділи – обдарований  син у них зростає. Та якби Бог  послав  йому ще й здоров’я, бідкалися вони,  бодай слабенького. Бо ж із народження він  так і не відчув під ногами  землі. Та все ж, всупереч невблаганній недузі, що й кроку не дає зробити, Віталій  радіє кожному прийдешньому дню, а оптимізму додає йому поезія.

15 грудня о 14.00 у Хмельницькому обласному художньому музеї відбудеться нагородження переможців і відкриття виставки дитячих робіт, наданих на обласний мистецький конкурс імені Людмили та Миколи Мазурів «Подільська палітра».

Рознесли поштарі газові платіжки. Сиджу на кухні, вивчаю. Дзвінок у двері — сусід за пилкою зайшов. Тільки-но повернувся до столу, чую — шкандибає хтось. Потім — шкряботіння у двері: старенька викрутку просить. Коли за кілька хвилин почувся рішучий стукіт — дебелий сусіда молоток позичає, — зрозумів: щось коїться. Визирнув з балкона — мешканці будинку потічком сунуть за ріг, до загального газового лічильника. А-а-а, зрозумів, вони теж побачили нові платіжки. З’ясували, що платити доведеться не за нормами споживання — 3,3 кубометра за людину на місяць, а за показниками загальнобудинкового лічильника. Він нарешті запрацював і нарахував більш ніж утричі вищу цифру — 9,94 метра кубічних для одного мешканця. Тобто, замість звичних двадцяти гривень «з носа» — сімдесят без кількох копійок треба віддати.

Зима на Поділлі в 1962 році запам’яталася Євгенії особливо, бо були небачені заметілі, снігу — по пояс, і  мороз жалю не мав. Холодного січневого дня  вона сіла в потяг, який прямував за тисячі кілометрів — аж на Кавказ.  Він пролітав міста з такою швидкістю, наче змагався з хуртовиною, яка й не думала стихати.

Ну як, ви вже вистояли довжелезну чергу до заповітного віконечка в паспортному столі, аби отримати для своїх чотирнадцятирічних сина чи доньки  паспорт? Прокидалися вдосвіта, добиралися з  села до райцентру й, можливо, це було навіть не раз і не два... Зате тепер можете полегшено зітхнути, бо ж найголовніше зроблено: паспорт у дитини є, відтак, є і субсидія.

...Пригадуєте анекдот? Зустрічається оптиміст і песиміст.
— Уже гірше не може бути! — каже про життя песиміст.
— Може, може! — усміхається у відповідь оптиміст.
Ну нібито про цьогорічну передплатну кампанію сказано! Вже якою важкою й складною минулорічна кампанія була на «Подільські вісті», і не лише на них — на всі газети і журнали, що ми всі зітхали: «Поможи, Боже, її успішно завершити. А там, може, Господь милостивий зглянеться на наші «митарства» та пошле легшу передплату!».

Так без перебільшення можна охарактеризувати роботу одного з провідних в області, та й в Україні, підприємств — ТОВ «Наркевицький цукровий завод» агрохолдингу «Астарта-Київ». З кожним роком тут не лише нарощують потужності та модернізують виробництво, але й зберігають і примножують кращі традиції цукроварів. Відтак наркевицький солодкий продукт нині успішно конкурує як на вітчизняному, так і на зарубіжних ринках, оскільки  він  — найвищої якості.

Вітаю Вас, шановний міністре. Мій чоловік два роки пробув в АТО. Спочатку як доброволець, а потім уже офіційно у військах. Повернувся на три місяці і знову пішов захищати країну. Чи може він отримати землю, куди для цього звертатися?
Валентина Остапок.

– Дідусю, купи мені цукерки!
Хто не чув цю фразу від маленької дитини  в кондитерському магазині  або поблизу нього. Та й як відмахнутися від прохання, коли можеш зробити приємне онуку і на мить стати в його очах добрим чарівником.
Тим паче, коли на порозі ціла низка свят: Миколая, Новий рік, Різдво і Щедрий вечір. За традицією,  на кожне з них треба йти до дітей не з порожніми руками. Ось і я вирішив зробити «розвідку боєм» — завітати до магазину ласощів і прицінитися.

 Наші медики, знаємо, аби працювати за кордоном, повинні свій диплом підтвердити. Тобто, скласти певні іспити, ще й не рідною мовою. І я часто думаю: а якби медикам з-за кордону довелося працювати в нас, і ніхто не вимагав би в них ніякого підтвердження, як довго вони змогли б протриматися в наших умовах? У районній лікарні, приміром, чи більше того, фельдшерсько-акушерському пункті в якомусь селі, де про будь-яке обладнання часто-густо лише мріють, а Інтернетом, як кажуть, і не пахне? Питання, швидше, риторичне. Бо в наших реаліях можуть працювати лише наші медики, ставлячи при цьому правильні діагнози, призначаючи відповідне лікування, підтримуючи пацієнта добрим словом.

Якщо брати, то хамузем. Імперський ординець по-іншому вчиниити не може. Звичка: де ступила нога, то все забирає рука.

Коли в Летичевській селищній об’єднаній територіальній громаді «взяли курс» на остаточну і безповоротну ліквідацію поганих доріг, розпочати ремонт, за пропозицією голови громади Ігоря Тисячного, вирішили з непримітної маловідомої вулички на околиці селища, яка ще донедавна називалася Профспілкова, а сьогодні Героя України Івана Зубкова.

Так складається, що сьогодні більша частина передплати тримається на старшому поколінні. Бо молодь, як правило, «сидить» в Інтернеті. А старші люди вже здавна звикли читати газети та журнали і черпати з них інформацію про те, що відбувається в області та державі в цілому.
Усю періодику і, зокрема, «Подільські вісті» вже п’ять років добросовісно розносить людям листоноша Алла Чорна.

Дія мораторію на перевірки суб’єктів підприємницької діяльності (СПД) з нового року припиняється. Про це нагадала голова Державної регуляторної служби України Ксенія Ляпіна під час зустрічі з підприємницьким загалом Хмельниччини.

Попри те, що усі ми так скучили за спокоєм, Україну знову розбурхують скандали. Війна між правоохоронними органами, здається, сягнула свого апогею. Молода структура НАБУ, схоже, не може знайти спільної мови зі старою гвардією – Генпрокуратурою та СБУ.

Нещодавно прочитала на сторінках «Подільських вістей» публікацію «Наближення через обрізання» і була прикро вражена тим, що лікарню у селі Підгірне Старокостянтинівського району, яка вірою і правдою служила людям понад 100 років, вирішили знищити.

Ярмолинецький територіальний центр соціального обслуговування опікується долями 1646 жителів краю, які потребують сторонньої допомоги, соціальних послуг. 82 працівники центру, з яких 71 соціальний робітник, справляються з дорученим завданням  на відмінно. Поріднилися, сплелися долями зі своїми, так би мовити, підопічними.

«Я була б щаслива, якби нам вдалося зібрати для Руслана Кашиці кошти на зручний протез, виготовлений в системі 3D», — каже під час розмови Тетяна Баско. Слухаючи її,  зауважую для себе, що цих ентузіастів, яких називаємо волонтерами, і справді робить щасливими допомога іншим.

Вже десять років поспіль у селі Правилівка Оратівського району Вінницької області проходить Всеукраїнський фестиваль борщу.

У  Хмельницькому обласному центрі фізичного виховання учнівської молоді відбувся чемпіонат України з вільної боротьби серед юнаків та дівчат 2004-2006 років народження. Офіційні змагання серед такої вікової групи проводилися вперше і зібрали на борцівських килимах 719 учасників з усіх регіонів держави.

 Чудово виступила збірна області на чемпіонаті України з кульової стрільби серед спортсменів 1997 р.н. та молодших, який відбувся у Львові.

27 грудня о 15.00 представники Шепетівської станиці національної скаутської організації «Пласт» передали Вифлеємський вогонь містянам, котрі завітали на площу Героїв Майдану.

Комусь життєва дорога стелиться рівно та легко. У когось життєвий шлях — надзвичайно важкий і сповнений випробуваннями. Та як би не складалося, дуже важливо, аби доля посилала добрих людей. У цьому я змогла переконатися особисто.

Ця історія не просто зворушлива, а й дуже повчальна.
 Кілька років тому школярка Надія втратила найдорожчу людину — маму, яка виховувала її сама. Голова місцевої громади сказав Надії, що село допоможе поховати маму, а кошти, державну матеріальну допомогу, віддадуть їй на найнеобхідніше. Дівчинка, яка мріяла про професію вчителя, згодом вступила до Хмельницької гуманітарно-педагогічної академії. За ті, прибережені, кошти купила потрібний для навчання ноутбук. Та якась чорна душа поцупила у сироти ту дорогоцінну, як пам’ять про маму, річ. І навіть розшуки поліції не допомогли.

Франц Скримський, голова Полонської об’єднаної територіальної громади був п’ятою дитиною у сім’ї Франца Тадеушовича й Антоніни Людвігівни після найстаршої Мілі та молодших Марусі, Нелі та Ніли. Так і казали у їхній Великій Березні: у хатині Франца у кожнім куточку — по одній лебідці-доньці і один сокіл-синочок Францик, найменшенький. Однак на фоні сусідніх родин Скримські вважалися посередніми, бо, як пригадує Франц Францович, ті були удвічі, а то й тричі, чисельніші. Подейкували, що в таких родинах на обійстях квочка не могла ніяк курчат висидіти, бо дітлахи, візьми, та й забери з-під  неї яйця, аби трішки перекусити, бо голод, як відомо, не тітка рідна.

Рік, що минає, для колективу ДП «Нігинський кар’єр» закінчується з великими звершеннями як у виробництві вапнякового каменю, так і в роботі загалом. Так, на початку року головною проблемою, яка спіткала працівників підприємства, стало незаконне звільнення М. М.  Ткача з посади директора підприємства, потім Феміда вирішила спір на користь останнього. Саме поновлення на посаді М.М. Ткача  дозволило вкотре погасити мільйонну заборгованість перед працівниками підприємства. Однією з головних перемог колективу, стало відстоювання в суді права на розробку родовища, якого намагалась позбавити Державна служба геології та надр. Пройшовши дві судові інстанції, підприємству вдалось переконати суддів у необґрунтованості позбавлення ДП «Нігинський кар’єр» права на користування надрами.

Біля його невеличкого будинку у мікрорайоні Лезневе в Хмельницькому, за сараєм, як, мабуть, і в кожній подібній оселі, назбиралася чималенька купа залізяччя. Раніш із задоволенням віддавав цей непотріб школярам, котрі обходили двори, збираючи металобрухт. Та, видно, з роками учнівську активність обмежили лише макулатурою, і залізяччя за сараєм зібралося достатньо.

Журналіст Юрій Бутусов опублікував на своїй Інтернет-сторінці поіменний список дев’яти українських героїв і зазначив, що 25 грудня тіла двох наших загиблих обміняли на чотирьох убитих ворогів.

Не часто буває в Україні такий насичений подіями тиждень, яким стали передостанні в році, що минає, сім днів. На жаль, втішних новин зовсім мало. Бо завершується рік, який вже встигли назвати «роком втрачених можливостей», черговими втратами на фронті і заледве не тотальним зубожінням тих, хто в тилу. Це визнав навіть Міжнародний валютний фонд, який назвав Україну найбіднішою державою Європи і визначив їй аж 134 місце в світі за часткою ВВП на душу населення. Та, здається, наші очільники цим зовсім не переймаються, бо ж, судячи з результатів електронного декларування, їм саме така держава й потрібна — корумпована і пограбована.

Воістину, 2016-й дуже важко назвати кращим роком нашого з вами життя-буття. Але остаточно піддаватися песимістичним настроям теж не варто. Були ж і світлі дні, маленькі чи великі радощі й перемоги. А ще нам, українцям, подолянам, мабуть, як нікому іншому, притаманна щира віра у те, що майбутня доба обов’язково буде кращою.
Чим знаковим був цей рік для депутатів обласної ради, цікавимося у них самих.

Гадаєте, реально запросити депутата до танцю під час пленарного сесійного засідання? Можу сказати: так! Минулої п’ятниці під час дев’ятої сесії обласної ради саме так і відбувалося. А й справді, неможливо було всидіти, коли неповторними подільськими щедрівками наших обранців віншували маленькі вихованці Кам’янець-Подільської спеціальної школи-інтернату І-ІІІ ступенів. От і пішли депутати в танок, а після того — до плідної роботи.

2016 рік невпинно добігає до завершення. Час підбивати підсумки й будувати плани на рік наступний. Про результати роботи, досягнення та перспективи, «Подільські вісті» вели розмову з головним поліцейським Хмельниччини, генералом Миколою СЕМЕНИШИНИМ.          

Ви довіряєте соціології? Це, на думку самих соціологів, наука така. Якщо хто не знав. З кабінетами-факультетами. Докторами наук та інститутами. Навіть формулами. А от тільки суспільство, тобто цей соціум, не хоче «лягати» під їхні формули. Бо є ще одна схожа гуманітарна наука — психологія. А вона пояснює, що людина не завжди, відповідаючи, каже правду. З різних причин. От і відбуваються «соціологічні катастрофи». Серед найсвіжіших — перемога Дональда Трампа на американських виборах. Які тільки заміри-опитування не проводили соціологи — Клінтон перемагає. Але ж… Зі старших опитувань: пам’ятаєте голосування за збереження оновленого Радянського Союзу? У бюлетенях більшість — «за», а через кілька місяців СРСР сказав гучно «хрусь!». І майже ніхто з цих мільйонів «за» не виступив на захист. Або трагічний приклад румунського Чаушеску. Ще за кілька днів до його лінчування народними масами на площі соціологія свідчила про дев’яносто відсотків підтримки балканського комуніста. Так що вірити в соціологію — справа добровільна.

За рік діяльності Анатолія Жовтана на посаді міського голови зроблено чимало важливих кроків задля поліпшення життя красилівчан. Що покладено в основу повсякденної напруженої роботи, що уже вдалося реалізувати, і про подальші перспективи діяльності розповів сам Анатолій Жовтан.

Вже шостий рік поспіль сім’я Андрія Петринюка, голови Теофіпольської райради, у день Святого Миколая підносить дітям солодкі подарунки. Виховуючи четверо дітей, Андрій та Інна Петринюки добре знають, як очікують дітлахи  на диво, як сподіваються, що не забуде про них чарівник і передасть дарунок.

У приміщенні Хмельницької обласної бібліотеки для дітей ім. Т. Шевченка  відбувся обласний фестиваль-конкурс «Велика коляда» та відкрито виставку вертепів і витинанок «Рай розвився, син Божий народився!» серед учнів професійно-технічних навчальних закладів.

Вже напевно школу у Новоставцях Теофіпольського району можна вважати особливою реліквією. Бо таких, що «пережили» 130 (!) років, у нас на Хмельниччині – одиниці. Аж не віриться, що історія освітнього закладу сягає у таку глибоку давнину.

Перейменування комуністичних назв населених пунктів і вулиць, демонтаж пам’ятників і пам’ятних знаків радянського режиму було, як на мене, найважливішою і найрезонанснішою подією року. І це не перебільшення. Область позбулася низки одіозних імен, що масово «заселяли» міста і села: Ленін, Маркс, Енгельс, Крупська, Роза Люксембург, Затонський, Чапаєв, Щорс, Котовський, Будьонний, Дзержинський, Калінін, Карл Лібкнехт, Жуков, Тухачевський, Стаханов, інших чужинців, примусово прив’язаних кремлівськими ідеологами до подільської місцевості.

Протягом цього року Теофіпольський РЕМ стабільно утримує лідируючі позиції в ПАТ ЕК «Хмельницькобленерго» за рейтинговими показниками, а портрет директора підрозділу Василя Борболюка занесений на Дошку пошани компанії.

Традиційна для публічного акціонерного товариства «Хмельницькобленерго» прес-конференція в. о. генерального директора Олега Козачука відбулася напередодні Дня енергетика. Однак Олег Іванович розпочав її нетрадиційно, оскільки спочатку коротко нагадав  про  результати роботи компанії за 2015 рік, а тоді вже детально розповів про здобутки подільських енергетиків у році, що минає, та зупинився на тих проблемах, з якими довелося зіткнутися  в цьому році.

Головним показником досягнень юних дослідників є щорічний Всеукраїнський конкурс-захист науково-дослідницьких робіт учнів-членів Малої академії наук України перший етап якого проходив 21 грудня на базі Довжоцького НВК «ЗОШ І-ІІІ ст. колегіум» (47 учасників). Завдяки МАНівцям будується майбутнє нашої держави.

На базі Ізяславської дитячо-юнацької спортивної школи 22-23 грудня проводився традиційний щорічний футбольний турнір, присвячений пам’яті Героя України Георгія Кірпи. Цьогоріч у ньому взяли участь юні футболісти із Ізяслава,  Дунаєвець, Старокостянтинова, Нетішина, Білогір’я Хмельницької області, із міста Стрий Львівської області, із міста Нововолинськ Волинської області та із Коростення Житомирської області.

Таке рішення прийняла слідчий суддя Хмельницького міськрайсуду. Затриманий у суді своєї провини не заперечував. “Я хочу побачити сина. У той день ми багато пили... і я, і дружина, і теща. Я знав, що жінка вагітна. Після всього я поцілував сина і пішов. Поїхав до Рівного. Потім пішки пішов на Київ. Вони мені сняться”, — розповів 34-річний Олексій.

 

У Кам’янці-Подільському зустрічали військовослужбовців Центру розмінування, котрі повернулися зі Сходу.

Редколегія та профком редакції обласної газети «Подільські вісті» затвердили програму конкурсу на передплату газети на 2017 рік. За його умовами:
1. Начальники районних відділень зв’язку за виконання і перевиконання плану річної передплати газети «Подільські вісті» районом, містом диференційовано преміюються грошовою винагородою на суму від 7 до 12 тисяч гривень.
2. Начальники селищних та сільських відділень зв’язку за виконання і перевиконання плану річної передплати в їх регіоні, диференційовано преміюються грошовою сумою від 1 до 5 тисяч гривень.
3. Кращі листоноші та оператори у разі виконання і перевиконання плану річної передплати отримають грошові винагороди від 250 до 1 тисяч гривень.
Окрім того, за підсумками конкурсної комісії редакції, листоношам-лідерам передплати на газету «Подільські вісті» будуть передані: велосипеди, електричні: обігрівачі, чайники, плитки; чайні сервізи та інші цінні подарунки.
Підсумки конкурсу будуть підбиті наприкінці січня 2017 р.
Бажаємо усім листоношам впевненої перемоги!

Ця довга й неприємна історія розпочалася, коли в крісло голови Хмельницької обласної державної адміністрації сів нинішній її очільник О. Корнійчук. Олександр Олександрович «з порогу» незлюбив нашу газету. Щоправда, ті її номери, в яких жодним словом не було згадано його персону. А оскільки після Революції гідності редакція нашої газети все менше стала колінкувати перед можновладцями, інте-рес і любов пана Корнійчука до «Подільських вістей» танув, як сніг перед Великоднем. Дійшло до того, що відділ інформаційної політики облдержадміністрації вперше за багато-багато літ відмовився укладати з редакцією «Подільських вістей» договір про висвітлення діяльності ОДА. Мовляв, ви пишіть, а договір укладемо пізніше.
Будучи газетою обласної ради і обласної адміністрації, ми і гадки не мали, що керівник ОДА вчинить непорядно. З номера в номер «Подільські вісті» розповідали про діяльність очільників Хмельницької ОДА та її структурних підрозділів. У результаті «дописалися» до серйозної суми — понад 150 тисяч гривень.

Словники іншомовних слів та тлумачний сучасної української мови трактують цей медичний термін як ослаблення або втрату пам’яті внаслідок різних причин. У житті цю хворобу називають ще склерозом. Як правило, носії такої недуги стають об’єктом жартів, а інколи — співчуття. Недарма, коли хтось щось забув чи не згадав, йому рекомендують їсти цукор, мед, інші солодощі. Кажуть, допомагає. У тому, що людину вражає амнезія — нічого дивного. Чудернацьким є лише те, що болячка ця може поцілити одночасно у кількох людей, а фантастикою — що вразити може цілу сім’ю і навіть депутатський корпус такого міста як Старокостянтинів.

У день святого Миколая в Сервісному центрі ПАТ ЕК «Хмельницькобленерго» відкрилася виставка акварелей відомого подільського художника і скульптора Миколи Мазура.

«При доступі до суспільних благ завжди виникає спокуса використати їх в особистих інтересах, будь-яка людина, яка наділена владою, схильна скористатися нею», – словами правника XVIII століття Шарля Луї де Монтеск’є розпочав свій брифінг для ЗМІ на тему протидії корупції головний прокурор Хмельницької області Олег Синишин.
 Говорили про хабарників «невеликого» масштабу. Тих, яких дістати, як хробака із соковитого яблука, досить просто. Їх бачимо на кожному кроці – у дитсадку, лікарні, державній установі, яка видає дозволи та документи, і навіть у правоохоронних органах. Дивлячись з якого боку розпочинати з корупцією боротьбу. Тож передусім про тих, хто піймався…              

У Волочиську на базі санаторію «Райдуга» та промислово-аграрного професійного ліцею відбулося навчання керівників та спеціалістів сільгосппідприємств Хмельниччини, представників райдержадміністрацій, голів сільських та селищних рад. Головним лейтмотивом заходу стало підвищення ефективності аграрного виробництва, перспективи його розвитку.

Нетішинське підприємство незаконно розробляє надра, прокуратура мовчить.  

Ажіотаж і цікавість суспільства до результатів е-декларування не йде на спад. Проте, як свідчать дані останніх соціологічних досліджень, навіть при таких «астрономічно» задекларованих статках, 84 відсотки українців не вірять у достовірність декларацій чиновників. Міцно і настирно засіла в людських головах думка, що «слуги народу» вказали далеко не все своє майно. І для цього, відверто скажемо, є підстави. Адже коли це можновладці були абсолютно відверті зі своїми «підданими»?

Добротні іменні  подарунки-миколайчики отримають від американських сімей  діти загиблих бійців та тих, хто боронить країну нині, а також вимушених переселенців. Українська діаспора США надіслала на Хмельниччину 740 подарунків.

Киянка Валентина Кілярська й Олександр Матвійчук з Ізяславського району стали призерами міжнародних змагань з бігу на 12,6 кілометра.

Хмельницький обласний центр спільно з обласним відділенням НОК України  провели змагання  з дартсу та «Веселі старти» серед вихованців Хмельницької загальноосвітньої санаторної школи-інтернату І-ІІІ ст. №2 в рамках всеукраїнської акції «Ти зможеш, якщо зміг я».

Урочисте, щире і, без сумніву, пам’ятне свято із вшанування футбольного клубу «Агробізнес», що став гордістю волочисців, відбулося у центрі культури та дозвілля «Гармонія» Волочиської міської ради.

У переддень вшанування святого Миколая міська влада Хмельницького спільно з обласним академічним музично-драматичним театром імені Михайла Старицького розпочали різдвяний цикл святкових ранків та вистав для наймолодших.

Щасливий той, хто жодного разу не відчув, що таке ниркова колька! Хоча наука стверджує, що близько 12 відсотків чоловіків і 5 відсотків жінок мали нагоду пересвідчитися, який то пекельний біль… Саме тому, що захворюваність на сечокам’яну хворобу в індустріальнорозвинутих країнах дедалі зростає, вчені, дослідники відносять цей недуг (СКХ) до хвороб цивілізації. І не безпідставно!

Згідно з постановою Міністерства охорони здоров’я, у селах триває закриття ФАПів. Брак медперсоналу в сільській місцевості особливо відчувається з початком війни і поверненням додому воїнів. Психологічні та тілесні травми вимагають постійної уваги, але не завжди бійцям є фізична змога вибратися до фахівців у район чи область (не останню роль у цьому відіграють нерегулярне транспортне сполучення та стан доріг). Відповідно, для самопорятунку сільські мешканці звертаються до представників народної медицини. Пропонуємо вашій увазі поради знаного на Красилівщині травника Степана СЕМЕНЮКА із села Кульчини.

Правова необізнаність людей у земельних питаннях призводить  до появи безлічі  недобросовісних псевдоорендарів. Як факт - шахрайство з землею в Україні набирає обертів. Земельні паї стають об’єктом «брудних схем». Зловмисники постійно винаходять нові способи позбавити пайовиків їхніх наділів. Тому щораз потрібно звертати особливу увагу на тих, хто збирається працювати за вашим  парканом.

З першого грудня цього року збільшено розміри соціальних стандартів. Відповідно до Закону України “Про державний бюджет України на 2016 рік” збільшено на 10,4 відсотка розміри прожиткових мінімумів для осіб, які втратили працездатність, з 1130 до 1247 гривень та з розрахунку на одну особу  в місяць з 1399 до 1544 гривні.
Як проведені перерахунки   вплинули на розміри пенсійних виплат у  нашій області? Який середній розмір підвищення?
 Про це ми запитали у начальника головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області Ольги ЗАЯРНЮК:

Ярмолинеччина, не зраджуючи традицій, вкотре підтримала наших захисників у гарячих точках такого промерзлого нині сходу: провідали, відвезли гостинці, зворушили щирою вкраїнською піснею.
Жителі краю, підтримавши ініціативу районної ради та власне її голови Лаврентія Копицяка, зібрали для хлопців найнеобхідніше: медикаменти, продукти харчування, засоби гігієни, одяг… Учні шкіл передали старанно виведені малюнки й побажання, які там, у казармах й бліндажах, слугують оберегами, бо ж сповнені справжньої безпосередності, щирої віри у перемогу.
У далеку дорогу за нелегких погодних умов вирушили двома вщент завантаженими бусами заступник голови райради Борис Лис й відомі не лише в Україні подільські співаки, композитори Євген та Вадим Гжегожевські. Одну машину надав підприємець із Солобковець Юрій Махобей, кермував нею Володимир Гливий. Власним бусом поїхав Соколівський сільський голова Василь Радіонов. Три доби в дорозі, цифри спідометрів сягнули майже трьох тисяч кілометрів…
Відлік приємним зустрічам почався у Краматорську. Там служать військові з частини А2730 зі станції Ярмолинці. Потім, аби раціональніше використати й пальне, й час (адже місць, куди запланували заїхати з дарунками, чимало), розділилися на два екіпажі: Борис Лис з Володимиром Гливим поїхали на південь, у напрямку Маріуполя, брати Гжегожевські з Василем Радіоновим — в Старобільськ, на північ.
«Ми дорогою заїхали у Бахмут та Соледар. Тут, до слова, нещодавно розмістився 308 інженерно-технічний батальйон з Кам’янця-Подільського, командир якого — дунаївчанин Леонід Матвєєв, — розповідає заступник голови райради. — Тут зустріли й земляка з Ярмолинець, молодого військового медика Дмитра Любина.

З початку проведення антитерористичної операції на сході нашої країни чимало людей — політики, підприємці, а також небайдужі подоляни допомогли і продовжують допомагати найнеобхіднішим військовослужбовцям Центру розмінування, який дислокується у Кам’янці-Подільському. Тим самим підвищують нашу бойову готовність та зміцнюють обороноздатність держави в цілому.

Канцелярія Святого Миколая шукає помічників — небайдужих подолян — для участі у святковому благодійному ярмарку, який проходитиме з 19 грудня по 5 січня на майданчику біля кінотеатру імені Шевченка.

— На території нашої області лабораторно підтверджено майже сто випадків захворювання на грип, — повідомила головний лікар Хмельницької міської інфекційної лікарні Оксана Піддубна. Оксана Вікторівна зазначила також, що кількість захворювань на гострі респіраторні вірусні інфекції та грип зростає. Втім, медики мають усе необхідне для проведення специфічної терапії.

Минулої п’ятниці в Малиницькій амбулаторії загальної практики сімейної медицини в Хмельницькому районі провели День донора. Цю акцію на Малиницькій дільниці, до якої входить сім сіл, традиційно проводять двічі на рік: на початку й в кінці року. Доведений план стараються виконувати завжди, хоч і вносить сьогодення свої невтішні корективи: старіють, вимирають села, молодь в пошуках кращого, чи пак елементарних заробітків, змушена залишати рідні гніздечка.

На минулому тижні стало зрозумілим — тернистий шлях України в ЄС, якщо і завершиться успіхом, то, мабуть, не за нашого життя.

На базі обласного еколого-натуралістичного центру учнівської молоді відбувся обласний семінар «Національно-патріотичне виховання неповнолітніх еколого-натуралістичними формами роботи — актуальне завдання педагогів профільних позашкільних і загальноосвітніх навчально-виховних закладів».

Оренда землі — питання,  яке не лише не втрачає своєї актуальності, а навпаки, останнім часом набуває все більшої злободенності. Адже нарешті сільські жителі  усвідомили, що найбільшою  цінністю українців і справді є родючі чорноземи.
У цьому зв’язку прискіпливіше й уважніше сприймають  вони законодавчі нововведення, пов’язані із здачею  в оренду земельних паїв. Як відомо,  з 2016 року укладанння договорів оренди проводиться по-новому. Тож ми попросили  експерта  із земельних питань, депутата Хмельницької обласної ради Вячеслава Антонюка роз’яснити  ті питання, які  принесла від наших читачів  редакційна пошта.

«Напишіть у «Подільських вістях»  про нашого мера!», — з такими словами звернулися до нас пересічні  деражнянці  під час одного з редакційних відряджень до Деражні.  
Це ж треба?  — подумалось. Як правило, люди ганять  місцеву  владу.  А тут — навпаки!
Те, що Андрій Ковпак мер  «неформатний»,  зрозуміло одразу.  Молодий, спортивної статури, буквально випромінював енергію. Від того, з яким запалом говорив він про справи та деражнян,  як розмірковував про майбутнє,  відчувалося, розповісти йому  було про що.

Уже понад два місяці працює в Криштопівці дитячий садочок, відкриття якого чекали в районі довгих 16 років. Аж врешті з утворенням Війтовецької об’єднаної територіальної громади, яку очолив селищний голова Ігор Степанюк, дослухалися до прохань земляків і співгромадян.

У Хмельницькому провели в останню путь  механіка-водія військової частини А 3814 – сорокасемирічного  Олександра Тарасовича Яворського.  Чоловік помер 15 грудня під час ротації із зони проведення антитерористичної операції у пункт постійного призначення: у потязі йому стало зле – серце.

Олександр Яворський народився 9 березня 1969 року в  Деражні, у сім’ї військовослужбовця. 16 серпня 2014 року мобілізовний до лав Збройних сил України – у складі ІІ окремої роти полку оперативного забезпечення. З 29 жовтня 2015 року служив за контрактом.  Олександр Тарасович був справжнім сином свого народу, палким патріотом, безстрашним чоловіком й не міг залишатись осторонь тих подій, які відбувалися в державі. І коли на сході країни розпочалися криваві події, Олександр не вагаючись пішов захищати свободу, незалежність і територіальну цілісність України.
Прощалися з Героєм у суботу в будинку ритуальних послуг. Вічний спочинок чоловік знайшов  на Алеї Слави кладовища у мікрорайоні Ракове.

Це насправді важливо — допомагати людям. Щиро й безкорисливо, з любов’ю і великим терпінням. “Як мене вчила мати, так і роблю все життя, — сказала Ольга Наумова, ветеран праці з Летичева, отримуючи  відзнаку за волонтерську працю у номінації “Ветеран — ветерану”. — Якщо комусь потрібна твоя допомога — ніколи не відмовляй, зроби все, що в твоїх силах. Значить, цього хоче Бог...»

В обласному центрі проведено відкритий шаховий турнір.  Виступали майже всі провідні шахісти Хмельниччини: гросмейстери, майстри та кандидати в майстри спорту,  першорозрядники.  Змагання проводилися за швейцарською системою в одинадцять турів у форматі швидких шахів.
Переможцем турніру став  кандидат у майстри спорту Ярослав Понятишин, який набрав 10 очок. Друге місце посів Л. Михалець (9,5 очка), а третє – В. Разін (9 очок). Четверте призове місце у кандидата в майстри спорту Ігоря Пастухова (8,5 очка).

У черговому турі чемпіонату України з футзалу в екстра-лізі хмельничани приймали віце-чемпіона держави – «Локомотив» з Харкова.

Хмельницький обласний центр фізичного здоров’я населення  «Спорт для всіх» спільно з обласним відділенням НОК України  провели  змагання  з дартсу та «Веселі старти» в Орининській загальноосвітній школі-інтернаті Кам’янець-Подільського району в рамках всеукраїнської акції «Ти зможеш, якщо зміг я».
Виступало майже 100 дітей. У програму змагань «Веселі старти» входили естафети «Баскетболіст», «Хокеїст», «Футболіст», «Переправа», «Стрибки в мішку», «Перетягування каната» та спортивна вікторина.
Команди «Веселих стартів» та  учасники з дартсу нагороджені медалями, грамотами, вимпелами, брелками, призами ХОЦФЗН «Спорт для всіх» та призами обласного відділення НОК України.

Сьомий міжобласний легкоатлетичний турнір «Подільська зима», що відбувається за підтримки відділення Національного олімпійського комітету України в області, цьогоріч зібрав 138 юних спортсменів 1999 року народження і молодших, які представляли 13 команд з Хмельниччини, Вінниччини, Житомирщини, Закарпаття, Рівненщини.

В італійському місті Чіа вітчизняні легкоатлети на чемпіонаті Європи-2016 завершили свої виступи на офіційних змаганнях поточного року.

Світлина від Рідна Україна.

16 грудня в селі Бахматівці Хмельницького району відбулася презентація першого соціального StartUp проекту в області.

На Хмельниччині шукають чоловіка, що скоїв подвійне вбивство

Летичівським відділом поліції ГУНП в Хмельницькій області розшукується Алєксєєв Віталій Вікторович, 30.01.1982 р.н., житель с. Западинці Летичівського району, який підозрюється у скоєнні подвійного вбивства.
Прикмети: зріст 165 см, худорлявої тілобудови, мав синець під правим оком. Зловживає алкоголем, поводиться агресивно.
Був одягнений: чорна куртка з капюшоном, чорні штани, чорна спортивна шапка. Може носити чорний рюкзак.
Правоохоронці просять всіх, кому що-небудь відомо про його можливе місцезнаходження, терміново повідомити за телефонами: 067 673-08-62, (0382) 69-22-11, (0385) 72-01-81 або 102.

15 грудня рятувальникам надійшло повідомлення про те, що неподалік села Яруга Кам'янець-Подільського району на Дністрі двоє чоловіків волають про допомогу.

Як повідомив відділ містобудування, архітектури, будівництва та з питань цивільного захисту населення і житлово-комунального господарства Полонської райдержадміністрації у зв’язку з підтвердженням діагнозу на африканську чуму свиней СТОВ «Агрофірма «Маяк» прийнято рішення  встановити: карантин; зону захисту, яка безпосередньо межує з епізоотичним осередком (не менше 3 кілометри); зону нагляду, яка оточує межі зони захисту від епізоотичного осередку в радіусі не менше 20 км., в яку входять населені пункти: Ганнусине, Сягрів, Роговичі, Червоне, Коханівка, Малі Каленичі, Великі Каленичі, Адамів, Велика Березна, Юровщина, Троєщина, Новолабунь, Титьків, смт. Понінка, с. Блидні, Котюржинці, Черніївка, Прислуч, Любомирка, Котелянка, Колосіївка, Варварівка, Новоселиця, Дубовий Гай, Радісне, Фадіївка, Кіпченці, Бражинці, Москалівка, Онацьківці, Храбузна, Кустівці, Голубча, Микулин, Сасанівка, Крачанівка, Буртин, Залісся, Липівка, Лодзянівка.

Незважаючи на той факт, що до складу фракції «Об’єднання «Самопоміч»  Хмельницької обласної  ради входять лише 8 депутатів, вони довели, що, навіть будучи в меншості, можна гідно представляти інтереси громади. Як саме нам розповість голова фракції Олександр Драган — людина нова в політиці, але принципова і з власними поглядами.

Першу операцію з ендопротезування кульшового суглоба провели у Віньковецькій центральній районній лікарні.

В епоху суцільного захоплення новомодними «гаджетами», Інтернетом та різноманітними соціальними мережами, молодь, в переважній своїй більшості, занурилася у віртуальний світ з головою. Її інтеграція в суспільство відбувається за рахунок телефонів та планшетів, при цьому метою не є підвищення власної освіченості чи рівня культури, а, в основному, самовихваляння і виставлення напоказ «штучних» подій та емоцій. Як часто можна спостерігати безцільне «бродіння» хлопців та дівчат з цигаркою чи пляшкою в одній руці і телефоном — в іншій, між собою вони навіть не спілкуються! А це ж так просто — підняти голову, оглянутися навкруги і побачити реальне життя, відчути справжні емоції, які торкаються душі і гріють серце, інших людей, які можуть навчити цінувати і берегти те, що маєш. Варто лише відчинити своє життя для сприйняття! Тим більше, коли до цього заохочують і нічого не просять взамін.
Нещодавно Хмельницька обласна організація УТОС проводила щорічну благодійну акцію «Місячник незрячих». В її рамках у драмтеатрі ім. М. Старицького відбувся унікальний концерт групи проекту «Відчинилося життя».

У приміщенні Хмельницької обласної філармонії відбулася підсумкова конференція «Децентралізація на Хмельниччині: сучасні виклики та можливості» у рамках проекту «Абетка децентралізації», під час якої обговорювалися перші результати об’єднання територіальних громад у Хмельницькій області та можливості удосконалення законодавства. Проект «Абетка децентралізації» реалізовується на території Хмельницької області Благодійним фондом «Зміцнення громад» за фінансової підтримки американського Національного фонду демократії.

Вже навіть за своєю площею — понад 660 квадратних кілометрів — Дунаєвецька міська об’єднана територіальна громада належить до найбільших в Україні. А місцини які тут мальовничі — аж дух перехоплює! І навіть назви населених пунктів такі оригінальні: Мушкутинці, Чимбарівка, Гірчична, Мала Кужелівка, Притулівка, Соснівка, Заставля… Всього ж півсотні сіл, у яких проживає тридцять дев’ять з половиною тисяч людей, виявили бажання згуртуватися навколо Дунаєвець. Торік наприкінці жовтня й визначилися з обранцями до своїх керівних органів, сформували виконавчий комітет. Очолювати громаду довірили Веліні Заяць — знаній і шанованій у тутешньому краї особистості, що читається навіть поміж рядків її короткої біографії. Народилася в селі Сприсівка Дунаєвецького району. У 1986-му закінчила Київський національний університет культури. Майже 20 років працювала інженером з підготовки кадрів Дунаєвецького комбінату хлібопродуктів, потім ще десяток літ була підприємцем, після обіймала різні посади у районній адміністрації та активно займалася громадською діяльністю, очолювала «Об’єднання співвласників багатоповерхових будинків», у 2006-2010 роках — представляла земляків у Хмельницькій обласній раді, з 2012-го була помічником народного депутата України О. В. Гереги, а 25-го жовтня 2015 року обрана на посаду Дунаєвецького міського голови об’єднаної територіальної громади.
Тож ми не проминули нагоди порозмовляти з Веліною Владиславівною про те, яким видався цей перший рік її роботи — рік, за який проведено, мовою сухої статистики, 14 сесій міської ради, розглянуто майже чотири сотні питань. І найперше, звісно, поцікавилися, з чого починали налагоджувати життя такої чималої частини Дунаєвеччини?

Виховання молодого покоління в дусі патріотизму, любові до рідної землі, збереження і примноження традицій наших дідів та прадідів, відродження козацького руху – основні завдання Подільської січі імені Богдана Хмельницького об’єднаної ради українського та зарубіжного козацтва.

Фундамент державної прикордонної служби – Національна академія держприкордонслужби України імені Богдана Хмельницького в церковне свято  Андрія Первозванного відзначила двадцять четвертий день народження. Обласна філармонія заледве вміщала винуватців свята і бажаючих їх привітати.

Є ситуації, про які краще не скажеш, аніж мовлено в Біблії: якщо змовчимо, браття – каміння «ВОЗОПІЄ»!
Саме тому ми, журналісти «Подільських вістей», не мовчимо, ми кажемо: «Ницість, підлість, дворушництво, до яких дійшла нинішня хмельницька обласна влада у ставленні до рідних Героїв Небесної Сотні та загиблих на сході воїнів і добровольців, межує уже не з цинізмом — зі зрадою!»
Тиждень тому вся Україна була свідком того, як на засіданні Кабінету Міністрів, привселюдно – завдяки телебаченню, Прем’єр-міністр Володимир Гройсман, як котів шкідливих, шпиняв чиновників Хмельниччини за те, що вдові загиблого в Донецькому аеропорту кіборга  Івана Зубкова замість належного житла виділили «комірчину», в якій добрий господар посоромився б худобу тримати!

Учора приємна звістка надійшла з Києва для героя одного із випусків нашої сторінки “Громада” — Ленковецького сільського голову Юрія Криворчука нагородили Грамотою Верховної Ради України з врученням спеціальної медалі.

Нині Настю Тарнавську впізнають на вулицях рідного містечка, бо вона стала відомою завдяки дитячому талант-шоу “Голос країни”: Вдалося 14-річній школярці зачарувати не лише своїх земляків, а й глядачів телеканалу 1+1 проникливим й емоційним співом. А ще Настя зачепила аж до сліз двох зіркових тренерів Тіну Кароль та Дмитра Монатика, коли виконувала пісню Ілларії “Відьма”.

Щоб зігріти бійців узимку

Для обігріву наших воїнів Олексій Попадюк виготовив дві пічки-буржуйки. Працює волонтер водієм в ДПЧ-19 (м. Старокостянтинів). Неодноразово їздив на передову з необхідними речами та харчами для наших бійців, тому розуміє їхні потреби.

Сердечна дяка приватним підприємцям та доброчинцям району за підтримку.

Нещодавно голова Старокостянтинівської районної державної адміністрації Сергій Фесун зустрівся із заступником начальника аварійно-рятувального загону спеціального призначення ГУ ДСНС України в Хмельницькій області Віталієм Мельником і висловив подяку особовому складу спецзагону за допомогу у локалізації осередку африканської чуми, що виник на ТОВ «Подільський бекон» (у стислі терміни було знищено понад 8000 голів заражених тварин).

Практики впровадження мікропроектів ЄС/ПРООН «Місцевий розвиток, орієнтований на громаду» ділилися досвідом.     

29 листопада у смт Чемерівці відбувся ознайомчий візит з підтримки місцевої влади в реплікації методології Проекту ЄС/ПРООН «Місцевий розвиток, орієнтований на громаду» для представників Хмельницького, Ярмолинецького та Городоцького районів.

Взяти інтерв’ю в Бориса Гулька, голови Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, зізнаюся, було нелегко. Занадто щільний у Бориса Івановича сьогодні графік роботи. І це не дивно, адже один із трьох судів касаційної інстанції держави, який він очолює — у вирі складної судової реформи. Зрозуміти її суть, дещо підняти лаштунки і заглянути в найближче майбутнє, яке чекає, в тому числі, й судочинство Хмельниччини, й було нашою метою.

Почнемо з банального: економіку потрібно відроджувати. Перебування половини, а може, й більше бізнесу «в тіні» аж ніяк не дозволяє прогнозувати світле майбутнє нашої держави. Підвищення мінімальної заробітної плати з нового року до 3200 гривень — це один із кроків до детінізації. Принаймні так вважає прес-секретар уряду Дмитро Столярчук. Він опублікував чотирнадцять «плюсів» цього рішення, де детінізація та легалізація зарплатні виглядають вкрай сумнівними наслідками. Інші можливі зміни — зростання надходжень до місцевих бюджетів, зменшення дефіциту Пенсійного фонду, створення ресурсу для внутрішнього споживання тощо — більш ймовірні. Але ж чому збільшення мінімалки викликало таку полеміку?
Передусім — звідки взялася ця цифра? Чому не 3,5 тисячі? Або не 3,1? Або взагалі — 3,14? Різноманітні нумерологи та піфагорійці, які вкрай шанобливо ставилися до числа пі, побачили б у цьому божественний промисел та магію небесних сфер, пояснили б, що відтепер світова гармонія захищатиме Україну… По-друге, а не спричинить підвищення мінімалки інфляцію? По-третє, як же це вплине на «тіньову» економіку, примусивши її вийти на світло? Зважаючи на те, що  рішення практично не впливає на бюджетну сферу (майже всі категорії бюджетників мають зарплатню вищу за цю цифру) та промисловість (офіційно на Хмельниччині виробничники отримують 5,2 тисячі в середньому), цікаво, що робитиметься у підприємництві. Саме вони в нас створюють левову частку «тіні». Аби зрозуміти думку цього прошарку населення, ми звернулися до голови регіональної ради підприємців Хмельницької області Наталії БЄЛЯКОВОЇ.             

У Хмельницькому регіональному відділенні Асоціації міст України підбили підсумки Всеукраїнської акції з активізації формування спроможних громад «Децентралізаційний марафон-2016».

Зі слів виконавчого директора регіонального відділення Петра Калинюка, децентралізаційний марафон в області пройшов успішно. Адже на сьогодні вже створено 22 об‘єднані територіальні громади, а до кінця 2016 року буде ще чотири. Отож наша Хмельниччина є лідером у проведенні реформи децентралізації в країні.
Консультанти проекту «Пульс» Дмитро Василенко, Інна Білик, Вікторія Любенчук розповіли про особливості роботи в регіоні і наголосили, що місцеве самоврядування – це один із елементів побудови якісно нової суспільної структури на принципах демократії.

Хоча древні і твердили, що двічі в одну і ту ж річку ввійти неможливо, бо все тече все міняється, В. В. Васьківський, голова Берездівської ОТГ, своїм життєвим досвідом спростував це твердження. Адже Віктору Веніаміновичу довелося в своєму житті трудитися і за першою своєю професією — вченого агронома, а згодом і за другою — магістра державного управління, словом, службовця. Це тоді, коли Берездівська громада двічі його, ще до об’єднання, обирала головою місцевої сільської ради.

Редколегія та профком редакції обласної газети «Подільські вісті» затвердили програму конкурсу на передплату газети на 2017 рік. За його умовами:
1. Начальники районних відділень зв’язку за виконання і перевиконання плану річної передплати газети «Подільські вісті» районом, містом диференційовано преміюються грошовою винагородою на суму від 7 до 12 тисяч гривень.
2. Начальники селищних та сільських відділень зв’язку за виконання і перевиконання плану річної передплати в їх регіоні, диференційовано преміюються грошовою сумою від 1 до 5 тисяч гривень.
3. Кращі листоноші та оператори у разі виконання і перевиконання плану річної передплати отримають грошові винагороди від 250 до 1 тисяч гривень.
Окрім того, за підсумками конкурсної комісії редакції, листоношам-лідерам передплати на газету «Подільські вісті» будуть передані: велосипеди, електричні: обігрівачі, чайники, плитки; чайні сервізи та інші цінні подарунки.
Підсумки конкурсу будуть підбиті наприкінці січня 2017 р.
Бажаємо усім листоношам впевненої перемоги!

23 листопада 2016 року колектив Хмельницької дирекції УДППЗ «Укрпошта» радо зустрів працівників дирекції Юрія Павловича Бойчука та обласного вузла спеціального зв’язку Якова Миколайовича Петраша, котрі повернулися із зони антитерористичної операції на сході України.
Т. в. о. директора Хмельницької дирекції О. В. Хавронюк разом з головою профспілок області Д. О. Бойком тепло привітали героїв з поверненням, вручили їм сувеніри та квіти.
Представники колективів вдячні бійцям за мужність та відданість і щиро раді їхньому поверненню додому живими та здоровими.

Як би ми сьогодні не гудили економіку радянського періоду, але належне віддати їй слід. Особливо в плані створення й функціонування стратегічних підприємств, від яких залежала сила й потужність держави. Компактна житлова забудова, поліпшене постачання продуктами, налагоджене побутове обслуговування — ось далеко не повний перелік привілеїв, які отримував працівник металургійного чи хімічного комбінату, електростанції, авіазаводу. Таким чином держава генерувала технологічні центри розвитку економіки, заохочувала ударну працю і професіоналізм людей.

Минула перша річниця самостійності, яку обрали жителі Гуменців і ще 20 сіл Кам’янеччини, — створивши найпотужнішу в області об’єднану територіальну громаду (ОТГ). Лідерство у цій справі випало на долю Інни Абдулкадирової зовсім не випадково — виборці Гуменецької сільської ради тричі обирали її сільським головою, оцінили діловитість, організаторський хист, тож і вчетверте шляхом голосування її «коронували» вже на «трон» очільниці ОТГ.
Велике довір’я людей Інні Григорівні довелося «відробляти» у звичний спосіб — «денно і нощно» у незвіданих умовах децентралізації піклуватися про новітню об’єднану сільську родину в майже 15 тисяч осіб. Як мудрий лідер, зосередилася не тільки на вирішенні численних господарських справ, а й гуртує громаду, запровадивши низку «сімейних» традицій. Здружують людей свята сіл, відзначення Івана Купала, конкурси краси, спортивні змагання тощо.

Про таких як Маргарита Медведюк, голова Ганнопільської сільської ОТГ, кажуть: славна і моторна жіночка, у якої діло в руках горить, тобто все швидко і якісно ладиться. Наша газета уже писала про неї в публікації «Енергія, помножена на харизму» (див. «ПВ» 3 листопада 2016 р.). Однак скажемо ще більше, бо саме про таких як Маргарита Іванівна можна писати і говорити постійно, і не треба, даруйте, морщити лоба, щось домислюючи чи фантазуючи.

Найпотужніший сучасний промисловий гігант Хмельниччини — ПАТ «Подільський цемент» упевнено тримає лідерство не тільки за суто виробничими показниками. Нині це акціонерне товариство з іноземним капіталом – зразкове соціально відповідальне підприємство регіону. Адже провадить свою діяльність відповідно до високих європейських правил, процедур, дбає про охорону здоров’я, довкілля та безпеку своїх працівників, підрядників та громади Кам’янеччини.
Про складові успіху ПАТ «Подільський цемент» розповідає  голова правління Святослав КОЗЛЕНКО.

Французи стверджують, що один і той же шлях можна здолати швидше, якщо не робити помилок, які зробили інші. В нашій державі, яка має вкрай скрутну економічну ситуацію, де величина економіки на одну людину (ВВП) зменшилася до двох тисяч доларів, принципово важливо переймати досвід розвитку в недалекому минулому схожих країн. Так, можна за основу брати розвиток Німеччини, Великої Британії, Франції. Але їхня історія і досягнення того ж ВВП на одну людину 35-38 тисяч доларів  – це не один десяток років, тому тамтешні моделі для нас не підходять. Натомість маємо вивчати досвід країн, які досягли сталого економічного розвитку за 10-15 останніх років.

Міська влада твердо тримає своє слово. Перед початком нового навчального року відкрили довгожданий дитсадок у мікрорайоні Ружична. А нині розпочали будівництво таких потрібних дошкільних навчальних закладів у  Лезневому та Гречанах. Обіцяють, що нарік садочки відчинять двері для малят.

Упродовж двох днів у спортивному залі  Хмельницької ДЮСШ №3  відбувався всеукраїнський турнір з художньої гімнастики «Олімпійські надії».

У Броварах Київської області борці вільного стилю змагалися за нагороди двох престижних офіційних всеукраїнських турнірів.

П’ять представників Хмельниччини виступали в Харкові на чемпіонаті України з боксу серед чоловіків. Двоє з них повернулися додому з нагородами.
Так, Мгер Оганесян,  який мірявся силами у ваговій категорії 64 кг, здобув п’ять перемог з однаковим рахунком 3:0 і вперше став чемпіоном. Владислав Вєтошкін (в.к. 56 кг) теж дійшов до фіналу,  але поступився  вінничанину Миколі Буценку й задовільнився «сріблом». Обох медалістів з обласного центру тренує Іван Яструб.
У командному заліку подоляни — п’яті.

Українська жіноча команда з фехтування на шаблях, в експериментальному складі якої змагалися досвідчена Ольга Жовнір з Нетішина, завоювала «срібло» на етапі Кубка світу у французькому Орлеані.

В обласному центрі відбувся традиційний всеукраїнський турнір з вільної боротьби імені Богдана Хмельницького.

Інформація, яку розповсюдило Представництво ООН, вражає: Україна має найнижчий рівень планової вакцинації у світі.

Олександр Матвійчук з Ізяславщини продовжив серію успішних виступів у бігу на шосе за кордоном.
На дводенних міжнародних змаганнях у Бардійові (Словаччина) він здобув дві перемоги.  Спочатку Олександр не мав рівних на дистанції 9,7 км (29 хв. 21 сек.), а наступного дня виграв забіг на 6 км (18 хв. 04 сек.) Вітаємо земляка з перемогою!

Кожен, хто знає Вадима Лейві, не перестає дивуватися його працездатності. Невже й справді людина в змозі віддаватися роботі п’ятнадцять, а то й двадцять годин на добу? Вже напевно таке навантаження не всім під силу. Проте Вадим Леонідович практично з перших днів приїзду на Теофіпольщину не збавляє непосильних для багатьох обертів, бо, переконує, щоб реалізувати всі задуми, треба жити саме в такому шаленому темпі.

Світ, мабуть, не змінився. Печально. Бо, коли  наприкінці важких 90-их років минулого століття ми писали про українців, які птахами-сиротами розліталися по чужих країнах, шукаючи заробітку, аби лиш тільки вижити, хіба думали, що повернемося до цієї теми знову? Хіба могли припустити, що життя знову змусить багатьох із нас торувати  заробітчанські дороги, покидаючи дітей (які якраз при цьому й страждають найбільше) на одного тата  чи одну маму, бабусю чи дідуся, тітку чи й дядька?..
Ні, світ таки змінився (на щастя?). Бо колись абсолютно всі їхали практично у невідомість —  мов у прірву. Нині ж на роботу за кордон (принаймні сезонну), якщо випаде вам щаслива карта, можете поїхати уже до своєї колишньої односельчанки, яка вдало вийшла, приміром, в Італії заміж. І в її чоловіка є сад, і ви можете там попрацювати — збирати яблука й отримати за це гарні гроші. Це справді фортуна, адже в нас теж є яблучні сади. Та заробітки, звісно ж, тут далеко не такі. Але й при тому знаю багатьох людей з вищою освітою, які, працюючи  за спеціальністю, беруть відпустку і наймаються до власників цих садів на роботу. Бо без цього місячного підробітку їм, кваліфікованим спеціалістам, буде зовсім скрутно. А за кордон поїхати вони не можуть — у кожного причина своя.
Це, власне, просто штрих до нашої невеселої реальності, бо нині мова про тих,  хто шукає роботу за кордоном. Отож, мама — в Росії чи Польщі, тато — в  Чехії чи Португалії. І прекрасно, якщо їм вдається чергуватися, щоб хоч один з них був з дітьми. Якщо ж ні, все одно роз’їжджаються від своїх дітей — в різні сторони, аби для них же заробити гроші.

Із п’єсою Марини Бортник-Гулеватої «Втеча з майбутнього» хмельницький глядач вже мав нагоду познайомитися — вистава стала гідним акордом «під завісу» минулого театрального сезону Хмельницького обласного академічного музично-драматичного театру імені М. Старицького. Незважаючи на те, що п’єса належить до категорії гостросоціальних (цей факт є запорукою злободенного звучання, але недовготривалого художнього життя), актуальність «Втечі з майбутнього» з кожним днем лише зростає.

У манежі Київської міської школи вищої спортивної майстерності протягом двох днів 482 спортсмени 1999 року народження і молодші взяли участь у традиційних всеукраїнських змаганнях з легкої атлетики, присвячених пам’яті заслуженого тренера України Сергія Операйла. Збірна Хмельниччини, за яку виступили атлети з трьох міст і двох районів, зайняла шосте місце.

Вечірньої пори у Великому Карабчієві Городоцького району в одному з будинків розгорілася суперечка. Сварилися, чергову чарку п’ючи, співмешканці. Жінка схопила порожню пляшку й вдарила судженого по голові. Цього, очевидно, видалося замало: контрольними стали два удари обухом сокири в груди. І спокійнісінько спати подалася.
Прокинувшись вранці, побачила, що її співмешканець помер. Тоді, ведуть далі у секторі зв’язків з громадськістю ГУ Нацполіції в області, вона витягнула тіло на вулицю, а сама… зачинилась у хаті.
«Швидку» і працівників поліції викликали сусіди. Йому було п’ятдесят. Жінці «світить» позбавлення волі строком від семи до десяти років.

Гуркіт дашка, що обвалився над під’їздом будинку на вулиці Курчатова, що в Хмельницькому, нікого не розбудив. Бо руйнування відбулося серед білого дня, близько 17-ої години, коли дітлахи та частина дорослих поверталися додому. А бетонний дашок-то нівроку — десь 2х3 метри. Уявляєте, не дай Боже, якби хтось заходив до будинку під час обвалу. Це ж з півтони ваги, не враховуючи двох V-подібних опор, теж, до речі, бетонних, вагою з сотню кілограмів кожна. Наслідки дашкопаду могли бути катастрофічними, але пощастило — пошкоджені лише східці та лавочка, яку «змайстрував» один із кандидатів на депутатство під час чергового виборчого марафону.

Так склалося, що моєю, умовно кажучи, журналістською спеціалізацією стала економічно-промислова тематика. Та останнім часом усе важче  писати матеріали. Здавалося б — чому? Коли вже є певні навики. Коли «цю кухню» знаю зсередини, бо й самій довелося два роки попрацювати на заводі, заробляючи трудовий стаж для вступу на підготовче відділення університету.  Зрештою, позаду не один десяток літ творчої праці. Тож тепер при зустрічі з керівником того чи іншого підприємства, досвідченим виробничником стараюся якомога більше почерпнути інформації від співрозмовника та зусібіч вивчити тему, а не втратити дар мови, як то було в часи далекої юності, коли мене, 16-річного кореспондента районки, відрядили  на ділове інтерв’ю з сивочолим головою передового колгоспу...

...

Як американський Великий каньйон, так і подільський Смотрицький є дивовижними витворами природи. Зокрема, їх ріки Колорадо і Смотрич, мільйонорічної давнини. З тією різницею, що на сьогодні перший заслужено має світове визнання і є об’єктом милування для сотень тисяч туристів, відповідно наповнюючи бюджет місцевого штату Арізона. Не в останню чергу таке стало можливим завдяки президентові Рузвельту, який за часів свого правління сто років тому глибоко перейнявся долею цієї природної пам’ятки. Обурений самозахопленням земельних ділянок, наміром фермерів випасати там худобу, президент вирішив будь-що перетворити Великий каньйон на природо-заповідну зону. Він чудово розумів, що незаймана природа є безкінечно ціннішою духовно та історично, аніж будь-які штучні споруди. Однак закону, який би правочинно дозволяв йому здійснити такий план, того часу не існувало. Нічого кращого не придумавши, Рузвельт видав відповідний указ на підставі закону… про збереження старожитностей. Президентові за це справедливо робили закиди у перевищенні власних повноважень, та він твердо стояв на своєму. Завдяки такій своєрідній «політичній корупції» Америка зараз має збережене у первісному стані одне з найбільших чудес світу.

Коли ми купуємо товар, то продавці  намагаються бути ввічливими, як то кажуть –  стеляться  барвінком. А от коли  хочемо його повернути, бо розчаровані  придбаним, то сичать, наче змії. Хоча споживач завжди правий. Але це  – в європейських  країнах. А як у нас?

— Найбільша помилка — знехтувати українцями, визнати українців слабкими, образити їх. Ніколи не ображайте українців. Вони ніколи не бувають настільки слабкі, як здаються. Не дай Всемогутній Аллах вигнати українців чи відібрати щось у них! Вони завжди повертаються, а повернувшись, повертають своє. Але коли українці повертаються, вони не здатні розрахувати силу та застосувати її пропорційно. Вони знищують усе на своєму шляху. Не ображайте українців, бо коли українці повертаються на землю, де поховані їхні пращури, то тим, хто їх вигнав чи образив — не позаздриш! — так говорив про українців перший президент республіки Ічкерія генерал Джохар Дудаєв, якого у тижневому віці, як і тисячі українських родин, сталіністи у «телячих» вагонах депортували до Казахстану.  Неспроста ж генерал й за дружину взяв українку, бо хотів, щоб у жилах його дітей і онуків, окрім чеченської, текла ще й козацька кров.

004

Нещодавно митрополит Хмельницький і Кам'янець-Подільський Антоній  (УПЦ КП) освятив новозбудований храму на честь святих апостолів Петра і Павла у селищі міського типу Гриців Шепетівського району.  

Вона тікала з окупованої території разом із трьома малолітніми дітьми з однією лише думкою – врятувати життя своїм синам. Що буде там, вдалині від рідного дому, Аліса не знала. І хоч невідомість її лякала, та принаймні вона не загрожувала смертельною небезпекою.

Минулого четверга у Кам’янці-Подільському урочисто уведено в експлуатацію новозбудований насіннєвий завод «KWS-Україна». Масштабне будівництво сучасного комплексу велось інвесторами з початку цього року за модульним принципом. Компанія «KWS-Україна» інвестувала у виробничі потужності заводу 20 мільйонів доларів!

Чи винні діти у тому, що хочуть солодощів і гратися? Це абсолютно природна потреба. А ось хто винен у тому, що такої можливості у них нема: держава чи батьки?.. Питання, певно, дискусійне, а може, й риторичне. Але оця дитяча закономірна потреба спонукала двох  маленьких  братиків до злочину. Що далі?
Близько третьої години ночі в одному із сіл  Чемеровецького  району дев’ятирічний і шестирічний братики пограбували... крамницю. Взяли лише цукерки та іграшки, але вже, певно, ну дуже хотіли солодощів і машинок, адже сума поцупленого склала  близько 10 тисяч гривень.

Прокуратура Хмельницької області взялася за лісових корупціонерів. Цифри, факти та схеми, які розкрив на брифінгу для журналістів прокурор Хмельницької області Олег Синишин, вражають.

Уперше Вероніку зустріла на поминальному обіді. Одинадцятирічна дівчинка сиділа в інвалідному візку і допомагала своєму татові, настоятелю Чепелівської православної церкви Покрови Пресвятої Богородиці Анатолію Непийводі, читаючи псалми. Мене вразив її голос, чистий і дзвінкий. Дівчинка жодного разу не збилася.

За столом познайомилися. Вероніка розповіла, що навчається у двох школах — загальноосвітній і музичній, щосуботи, щонеділі і кожного свята обов’язково буває у храмі. Тому незабаром прийшла в музичну школу, щоб поспілкуватися з дівчинкою і її татом.
Залишивши Вероніку в класі, ми вийшли на вулицю і я з хвилюванням слухала розповідь отця Анатолія про народження дівчинки і все те, що довелося пережити йому і матушці Валентині одинадцять років тому.
...Холодного листопадового вечора 2005 року у матушки завчасно почалися перейми. В сім’ї чекали народження третьої дитини. Негайно виїхали до районної лікарні, де почули страшний вирок лікаря: у жінки пізній викидень. А ще їм порадили: сподіваєтесь на краще — везіть до обласного центру. Там сучасна апаратура, досвідченіші лікарі, кращі умови. Можливо там дитину врятують.

Практичний досвід е-декларування наочно підтверджує теорію: чим вища у людини посада, тим «козирніше» вона живе. Але досить часто ранг чиновника не співпадає з його знаннями, навичками, інтелектуальними чи управлінськими здібностями. Такі, на жаль, українські реалії. Але, щоб почувати себе комфортно у плані майнового забезпечення, не обов’язково бути народним депутатом чи міністром. Ті ж таки е-декларації доводять, що чиновники «середньої руки» теж  живуть доволі таки непогано.

   

Наше щастя звати Аріна. Вона народилася здоровою дівчинкою. Та вже через рік ми звернулися до лікарів у зв’язку з різким погіршенням її фізичного стану. Після тривалих обстежень дитині поставили діагноз — спинальна м’язова атрофія (СМА), 2 тип. СМА — це генетичне захворювання, яке поступово забирає здатність рухатися та самостійно дихати, але при цьому не впливає на розумовий та емоційний розвиток дитини. Нині немає лікування СМА, проте в клініках США та Європи проводяться випробування нових препаратів, які дають надію на зцілення дітей.
З того часу минуло 11 років. 11 років щоденних масажів, лікувальної фізкультури, вправ для дихання, прийому багатьох ліків, використання корсету і тутори.
Зараз хвороба «з’їдає» м’язи спини, і хребет складається вдвоє: це не тільки зовнішній недолік, але і патологія, яка загрожує життю, бо серце зміщене і здавлене легенями, які не можуть достатньо розкритися, щоб Аріна змогла зробити повноцінний вдих. Нашій донечці терміново потрібна операція з виправлення сколіозу, вартість якої складає 1  026  000 гривень! Наразі залишилося зібрати 985 тис гривень. Без вашої допомоги ми не впораємося!
Реквізити на допомогу:
Карта ПриватБанку — 4149 4996 4740 2328
ЧАБАН Тетяна Яношівна.
Контакти: мама — Чабан Тетяна Яношівна, 0974981408, тато — Чабан Сергій Анатолійович, 0975176613.

«На символічному спільному пам’ятнику-могилі перед костелом Святої Анни, що в мікрорайоні Гречани обласного центру, є напис: «Не бійтеся тих, які вбивають тіло, бо душі вони вбити не можуть». Ці слова зі Святого Письма глибоко запали в серця дочок, синів, братів, сестер, матерів, вдів, які зібралися у листопадовий день 1993 року на цвинтарі біля пам’ятника-могили, щоб вмурувати у ньому металеву урну з іменами вбитих. Пролунав голос: «Я, Юзеф Зембіцький, свідок тамтешніх подій, засвідчую, що в цій урні є прізвища 973 мучеників сталінського терору, мешканців Проскурова і його околиць. Нехай цей пам’ятник нагадує нашим дітям і онукам, що життя людське — це безцінний дар Божий, якого ніхто не може нам відібрати».
Ксьондз Шиманський, настоятель костелу Христа Короля Всесвіту, освятив пам’ятник-могилу. Дощ почався великий: не тільки люди, саме небо, здавалося, плакало над долею замучених. Ксьондз продовжував опис тих страшних літ:
— Брати і сестри, ми — християни і повинні пробачити...
Запала глуха тиша.
— Пробачаємо? — голосно запитав ксьондз. Ніхто йому не відповів.
— Пробачаємо? — третій раз повторив ксьондз.
— Пробачаємо, — вирвався стогін з усіх грудей. — Але не забуваємо».

За рівнем середньої заробітної плати — 4128 гривень — Хмельниччина скотилася на 23 місце в Україні. Її спад особливо став відчутним за останні два місяці. В окремих районах, як-от Старосинявському, Білогірському, Теофіпольському цей показник і до середньообласного явно не дотягає.

Минулого тижня у Новоушицькій селищній об’єднаній територіальній громаді побували наші сусіди-чернівчани. Делегація приїхала, аби запозичити досвід створення ОТГ та більше дізнатися про переваги передачі повноважень на місця.

…Як казала моя бабця — на хлібові клянусь: я ніколи не зустрічав, щоб ім’я так «пасувало» людині! От уже воістину, не зрозуміло, що первинне, курка чи яйце: він, а чи його ім’я? Та Бог свідок, збираючись у Ленківці, спеціально «заліз» в Інтернет: а що означає слово «Юрій»? У перекладі з грецької — землероб.

Ще зранку 24 грудня Хмельниччина,  ніби в  шати  зі світла,  вбралася  у ніжні  різдвяні передзвони. Вони радісно лунали в усіх католицьких храмах,  сповіщаючи про наближення одного з найголовніших  християнських свят – Різдва Христового. Та що там подоляни, у різдвяні дзвоники вслухалися  цього дня католики та протестанти 145 країн світу, для яких День  Народження Спасителя є чи не найбільшим офіційним державним святом. На  крок ближчою до багаточисельної католицької громади  стала цього року і влада. Як відомо, перший день Різдва  для католиків  Хмельницької та деяких інших областей було оголошено офіційним вихідним.

Минулої суботи розпочала роботу патрульна поліція Хмельницького: 256 поліцейських прийняли присягу на майдані Незалежності.

Гарантуючи бійцям, які брали участь в антитерористичній операції на сході України земельні наділи, держава виявила не лише увагу, а насамперед справедливість до людей, котрі боронять мир для українців. Але з іншого боку це рішення породило немало конфліктів. Адже число «атовців» зростає, а кількість земель запасу і земель резервного фонду тане на очах. В окремих населених пунктах вільних земель взагалі не залишилося, і ситуація заходить у глухий кут.

 Ці геніальні слова поета Олександра Олеся як на мене, найбільш повно відображають і суть, і сутність української реальності. Причому  це стосується як нашої історичної минувшини, так і сьогодення. Бо ніколи не було в українців, щоб сонце у їхнім вікні не заступали хмари, а мед перемоги не гірчив трунком недавньої поразки і — навпаки. Що поробиш, така невблаганна діалектика життя, — скаже хтось. Може й так, але чомусь цієї «діалектики» у наших українських реаліях завжди значно більше, ніж в реаліях  наших сусідів. Узяти хоча б розпроклятущу ситуацію на Донбасі, де у вівторок, у котрий раз, було підписано угоду про дотримання режиму тиші, починаючи з нуля годин 23 грудня. І що? Не встигло ще й чорнило висохнути на тій цидулці, як проросійські бандформування не лише поновили обстріли наших позицій, а й зайняли Комінтерново. А від нього, по прямій — 15 кілометрів до Маріуполя. Що казати за українських військових, волонтерів і добровольців, коли навіть  такий «флегмат», як представник України в Тристоронній контактній групі, екс-президент Леонід Кучма, і той не витерпів.
— Де реакція української сторони? Чому ми мовчимо? Я не розумію. Ось так, село за селом, ми можемо не лише Донбас — усю Україну Путіну віддати! —  зауважив він в одному з інтерв’ю.

У прем’єр-лізі чемпіонату області з футболу в сезоні 2015 року виступали вісім команд. Чемпіоном, здобувши чотирнадцять перемог у чотирнадцяти матчах, стала команда «Збруч» Волочиськ. «Срібло» другий рік поспіль виборює старокостянтинівський «Случ».

Відмінно виступили в Харкові на чемпіонаті України з боксу серед молоді наші земляки.
Продемонструвавши  зрілу майстерність, Павло Гула і В’ячеслав Гаврилюк завоювали золоті медалі відповідно у вагових категоріях  64 кг
і +91 кг. Павло Кузменчук виборов “срібло” у вазі 60 кг. Всі вони — вихованці Хмельницької боксерської школи “Авангард”.
У медальному заліку команда хмельничан розділила перше місце з полтавчанами. Вітаємо з успіхом спортсменів і тренерів Анатолія та Андрія Чумакових, Григорія Барбака і Олександра Чорного.

Поблизу селища Біловодськ, що на Луганщині, загинув 42-річний Ігор Гетманук.  Ігор Вікторович був командиром першого мотопіхотного взводу другої мотороти 28-ї окремої механізованої бригади. Поховали Ігоря, як героя 23 грудня у рідному селі Човгузів, що на Теофіпольщині. З Луганщини бусом тіло доправили волонтери із зони АТО. " Це був розумний хлопець, - розповів  Човгузівський сільський голова Григорій Ткачук, - коли йому вручили повістку, не ховався, не шукав ніяких зачіпок, аби не служити. Патріот. Казав: якщо не піду, то вони (сепаратисти) прийдуть до нас".

Волонтери Хмельницького обласного благодійного фонду «Патріоти України» днями повернулися зі сходу України.  Триденна поїздка із більше, ніж семи десятків  небезпечних «відряджень»  «Патріотів України» на передові позиції, була безпечнішою,  проте доволі складною (бо й ресора в бусику лопнула  в Ізюмі, й колесо пробили в Артемівську). Та найголовніше — була вона  очікуваною хлопцями в зоні АТО.

Такими словами проводжали наших волонтерів з ГО “Мистецька сотня “Гайдамаки” дітлахи з Луганщини. Олександр Попов, Віктор Шайда, Марина Українець та Назарій Поляков за власним бажанням перетворилися на помічників Миколая та повезли на схід дарунки. Адже хто, як не Миколай, щиро підтримає хлопчиків і дівчаток у світле українське свято?!

На початку осені обласним центром прокотилася чутка – тушонка  Деражнянського плодоконсервного заводу «засвітилася» в зоні АТО.

Скарга на м’ясні консерви надійшла від 128 гірсько-піхотної бригади. Деражнянський продукт, як зазначили військові,  м`яко кажучи, паскудний: мало м’яса і багато жиру з водою. Після цієї антиреклами ми поспілкувалися з директором підприємства Романом Грицаком.

150 років  з часу заснування відзначила  Пасічнянська школа Старосинявського району.

До редакції надходять листи із запитаннями про порядок надання статусу інваліда війни учасникам АТО. Відповісти на них ми попросили директора департаменту соціального захисту населення облдерж-адміністрації Світлану ЛУКОМСЬКУ:

Над цими питаннями міркували учасники круглого столу, обговорюючи пропозиції від громадськості області до проекту Закону України «Про внесення змін до деяких Законів України щодо запровадження контрактної форми роботи в галузі культури та конкурсної процедури призначення керівника державного чи комунального закладу культури» № 2669-Д.

Зазвичай історія воєн пам’ятає лише полководців, а творили її звичайні рядові солдати сержанти, офіцери, які гинули на фронті щодня, і не лише у визначних битвах, про які пишуть у підручниках з історії. Під час бойових дій загиблих та тих, хто помер від ран, часто не встигали гідно поховати. 71 рік минув з часу вигнання нацистських окупантів з України та 70 років з часу завершення Другої світової війни, але й дотепер на українській землі залишаються  безіменні  могили, в яких лежать чиїсь батьки, брати, діди, прадіди.
Про місця цих поховань тепер  пам’ятають лише місцеві мешканці, але з плином часу разом із ними відходить і пам’ять про героїчні події того часу. Для родини Бозбаєвих із Казахстану пошук могили їх загиблого в роки Другої світової війни родича Абдикалі став святою сімейною справою.

Працівники Городоцько-Ярмолинецького райвійськкомату прибули до Хмельницького, аби вшанувати пам’ять загиблого старшого лейтенанта Олександра Миколайовича Цисара. Він поліг 12 червня цього року,  виконуючи бойове завдання в селі Опитне Донецької області.
Орден імені Богдана Хмельницького, яким нагороджують за особливі заслуги у захисті державного суверенітету, територіальної цілісності, зміцнення обороноздатності та безпеки України, вручили донечці загиблого бійця Анастасії, восьмимісячному синочку Євгену, дружині Тетяні та матері Ларисі Савеліївні.
Вічна пам’ять про героя  завжди житиме в  серцях рідних та близьких, побратимів.

На початку вересня минулого року у «зеленому коридорі», який Росія «відкрила» для українських військових під Іловайськом, загинув командир групи розвідки добровольчого батальйону «Донбас» кам’янчанин Андрій Журавленко. Через вісім місяців  сталася ще одна непоправна втрата –  мужньо  обороняючи Донецький аеропорт, віддав своє молоде життя  Руслан Коношенко. Обидва герої навчалися у Кам’янець-Подільському навчально-виховному комплексі № 13. 

У Хмельницькому фізкультурно-оздоровчому комплексі «Новатор» відбувся всеукраїнський турнір з дзюдо серед юнаків 2002-2003 та 2004-2005 років народження. В рамках змагань також проведено першість у командному протистоянні (стінка на стінку). Всього було розіграно 19 комплектів нагород.
Загалом взяли участь  понад 350 дзюдоїстів, які представляли 26 команд з  десяти областей. Місцевих спортсменів заявили ДЮСШ «Динамо», ДЮСШ «Авангард» та СК «Новатор».

Студенти ХНУ здобули перемогу на Всеукраїнському студентському конкурсі ІТ-проектів «IT-MARITIME 2015» в номінації

Традиційно Київська державна академія водного транспорту імені гетьмана Петра Конашевича-Сагайдачного проводить щорічний студентський конкурс IT – проектів. Цьогоріч студенти Хмельницького національного університету Сергій Побережний та Віктор Магдін з проектом "Аутсорсинг "зайвих" справ, або Обміняй час на гроші!" вибороли перемогу у номінації "Соціальні ІТ-проекти".

 

4 тисячі вареників поїхали в АТО з Нетішина

Небайдужі долучилися до акції "Вареники з любов'ю" для бійців АТО, щоб наші хлопці  у новорічно-різдвяні свята хоч на трішки занурилися в атмосферу домашності та радісних спогадів. Організатор акції "Вареники з любов’ю" – "38 сотня Самооборони Майдану ім. Устима Голоднюка". А готували смакоту всім скопом. "На порозі свята, а вареники – одна з головних страв, вони ніколи не набридають, з капустою, картопелькою, сиром, м’ясом... Тож подумали, а чи маємо ми право святкувати, коли наші воїни у День святого Миколая, на Новий чи Старий новий рік, Різдво Христове в такій небезпеці залишаться на солдатському пайку?!", - ділиться одна із господинь. Ліпили вареники спритно, швидко і багато, аби усім вистачило. Учителі, психологи, працівники виконавчого комітету, жінки з Нетішина, Кривина, які просто хотіли допомогти, підготували до відправки на схід 40 відер смаколиків та зимових заготовок.

"Іде гібридна війна, тож, і зброю слід використовувати гібридну! Не можеш стріляти – ліпи вареники, готуй борщі, закривай огірки, соли капусту і ділися із захисниками! Ми віримо, що вареники, заряджені позитивом, виліплені з материнською любов’ю, принесуть нашим воїнам відчуття того, що про них дбають, їх не забувають, підтримують бойовий дух, а це запорука нашої перемоги", - закликають організатори акції.

Схоже, українські політики претендують на «почесне» місце у книзі  рекордів. «Мордобиття» (і не тільки «мордо») настільки останнім часом захоплює владних мужів, що без цього, наче чогось уже й не вистачає. Не працюється, і все. Даремно, що світ знизує плечима, регоче або крутить пальцем біля скроні, спостерігаючи за міцними стусанами, «акробатичними випадами»  біля парламентської трибуни чи в  інших місцях, де вирішує долю держави її еліта. Даремно, що Москва з насолодою потирає руки та оскалює зуби, коли «хохли» чубляться.

Активістки реферантурного підрозділу ВО «Тризуб» імені С. Бандери «Жіноча січ» та відділу соціального забезпечення «Правого сектору» Хмельниччини  організували для дітей бійців Добровольчого українського корпусу (7 запасний батальйон), котрі сьогодні захищають наші землі від сусіда-агресора, доброчинну акцію. Зауважу, що деякі з цих дітей вже ніколи не побачать свого тата, бо він поклав своє життя на вівтар Української національної держави.
Понад вісімдесят дітей добровольців 19 грудня отримали солодощі, а також подарунки, про які вони мріяли. Родзинкою організації акції було те, що  в ході її підготовки  працювала «Пошта Святого Миколая», і всі  дитячі бажання здійснилися за допомогою благодійників і волонтерів.
Щасливі дитячі очі та їхні посмішки —  найкращий доказ того, що свято вдалося на славу.

На день Святого Миколая в обласному центрі, на майданчику біля кінотеатру імені Тараса Шевченка, урочисто засяяла різнокольоровими вогниками новорічна красуня-ялинка, яку до нашого міста привезли з Хмельницького лісомисливського господарства. До речі,  підприємства обласного управління лісового та мисливського господарства мають двісті гектарів плантацій новорічних ялинок, де вирощують 630 тисяч красунь. До реалізації підготували більше одинадцяти тисяч символів Нового року.

Заліська школа — це своєрідний світ зі своїми цінностями й традиціями. За свою 55-річну історію виховала і дала путівку в життя тисячам юнаків і дівчат, які потребували корекції розумового розвитку. Переважна більшість випускників, отримавши у школі первинні навички з тієї чи іншої робітничої спеціальності, продовжували навчання і здобували гідні професії.

Родини загиблих військовослужбовців у зоні проведення антитерористичної операції отримали обіцяні квартирні метри. На засіданні виконавчого комітету міський голова Шепетівки Михайло Полодюк вручив ордер на користування житлом двом родинам:

Наталії Кирилевич – матері загиблого героя Максима Коваля. Хлопець загинув 15 липня 2014 року у Донецькій області під час виконання бойового завдання. До початку бойових дій на Сході Максим навчався заочно у Подільському державному аграрно-технічному університеті. Він був єдиною дитиною у сім’ї;

батькові загиблого учасника АТО Ярослава Кревогубця. 25-річний шепетівчанин служив у 95 окремій аеромобільній бригаді. Хлопець загинув 25 лютого 2015 року.

Це підприємство направду унікальне не лише у нашій області. Бо ще за радянських часів таких в Україні була всього два — у Харкові та у Хмельницькому. Мова про Публічне акціонерне товариство «Завод «Строммашина». Належить до машинобудування, спеціалізується на виготовленні обладнання для цегельних заводів та інших підприємств будівельної галузі.

— Петре, я  відчуваю невідступну потребу  мовити добре слово про свого друга Миколу Мазура. Та от… не знаходжу слів, не знаходжу форми, щоби передати зміст. Одне слово — повна безпорадність, повна безвихідь. І хоч розумію, що в цьому випадку ФОРМА і є ЗМІСТ,  але це розуміння чомусь не допомагає мені як журналісту. Видно, вичерпав свій ресурс (якщо він у мене взагалі був). То, може, вдатися у цьому випадку до допомоги… скажімо, Петра Маліша, молодшого колеги, що, судячи з його матеріалів у газеті «Подільські вісті», слава Богу, не втратив відчуття слова, відчуття гумору, врешті-решт…

Десятого грудня тригодинний перегук церковних дзвонів на Михайлівській площі нагадав киянам, як два роки тому цей дзвін також понад три години набатом лунав з-під куполів Свято-Михайлівського собору, сповіщаючи про біду: саме в ніч з 9 на 10 грудня 2013 року беркутівці розпочали шквальну атаку на майданівців, і собор скликав усіх на Майдан, а згодом розчинив свою браму, щоб рятувати людей.
А днем раніше, 9 грудня, в обласному художньому музеї відбулася перша ретроспективна виставка народного художника України Миколи Мазура — у день його народження.

Хлопці зі Слов’янська, будучи транзитом на Хмельниччині (їхали на Тернопільщину збувати дешеві товари і телефони), умудрилися скоїти дві крадіжки. На автозаправці, на виїзді з Хмельницького, один із торговців поцупив чотирилітрову каністру автомобільного масла та балоновий ключ.
Потім, зметикувавши, що на дорогу не вистачає «живих» грошей, завернули в село Чабани Хмельницького району і зайшли в першу-ліпшу хату. Непрохані гості стали пропонувати дідусеві купити в них різні речі за «супернизькими» цінами. Таким чином побачили, звідки дідусь дістає гроші на покупки. Тож відвернули увагу пенсіонера та витягли із шухляди 1000 гривень. Але господар помітив, тому злодії поспішили залишити будинок.
Потерпілий одразу зателефонував до правоохоронців…Червоні жигулі зупинили у Війтівцях. Крадені речі з автомобіля вилучили. Далі – слово за судом.

На шостий міжобласний турнір «Подільська зима», що відбувся під егідою регіонального відділення Національного олімпійського комітету України, до Хмельницького прибуло понад 200 спортсменів 1998 року народження і молодших, які представили 13 команд з восьми областей.

Як часто у наскрізь просотаних жахом підвалах донецького СБУ йому снилися рідні! Як рахував він нестерпно  важкезні  хвилини до зустрічі з ними! Як сподівався, що ось уже його нарешті звільнять, обміняють, і пекло залишиться позаду.  Та у відчепне «завтра, післязавтра, якраз над цим питанням працюємо» перестав вірити десь через місяців п’ять. А ненька тим часом, об’єднавшись-поріднившись з матерями таких же полонених, заручившись підтримкою небайдужих волонтерів і право-захисників, оббивала пороги різних служб і відомств, їздила до Президента  і навіть в Донецьк.  
Нескінченних дев’ять місяців пробув у полоні мужній десантник, захисник  Донецького аеропорту, безстрашний командир відділення Сашко Михайлюк із Нижнього, що на Деражнянщині. Коли минулорічного серпня ішов боронити країну, маленькій донечці Вікусі піврочку було, а сину Дениску — п’ять. «Думав, приїду, донька  боятиметься мене, — зізнається Сашко, — а вона кинулася на шию з криком «Папі!», показувала мені іграшки, щось по-своєму розповідала, така доросла: зубки виросли, ходить уже, — тішиться чоловік. — Втім, коли наступного дня я в цивільне одягнувся,  відштовхувати мене стала». Просто батька дитя  щодня лише на світлинах бачило. У військовій формі.
А син — уже першокласник. Він їздив з батьком у військову частину, в  Житомир, де Олександру Михайлюку з належними військовими почестями урочисто  дякували за проявлені мужність, героїзм і відвагу. «Тату, ти що, герой?» — запитало здивовано хлоп’я після виступу генерала.
Що насправді, як за добротною ширмою, криється за тим гордим, справедливо  присудженим  «Герой», знає тільки він. Адже  судилося вціліти там, де плавився метал, довелося пройти не одне коло пекла, звідати болю втрат, зазнати знущань, тортур…

19 грудня до Кам’янця-Подільського повернулись більше двох десятків військовослужбовців Центру розмінування Головного управління оперативного забезпечення Збройних Сил України. З радістю зазначимо, що  підрозділ повернувся додому у повному складі, без втрат і поранень. Про це повідомили у прес-службі Міністерства оборони України. 

Всеукраїнський марш «Волю в'язням режиму!» пройшов у Хмельницькому (Фото) (фото) - фото 1

Під таким гаслом 19 грудня в обласному центрі пройшов марш за участі представників національно-визвольного руху «Правий сектор Хмельниччини», «Жіноча Січ», «Реєстрове козацтво», Конгресу Українських Націоналістів та цивільного корпусу «Азов». Активісти вийшли на вулиці міста аби привернути увагу суспільства до теми політв’язнів. «Ми вимагаємо припинити переслідування політичних націоналістів-патріотів, учасників добровольчого руху, які воювали на Сході. Зараз масово відбуваються арешти за вигаданими справами», – зауважив голова ГО «Правий Сектор Хмельниччини» Анатолій Медвичук.

Усі хмельничани та гості обласного центру добре знають, що пізно уночі дістатися кудись громадським транспортом практично неможливо. Вже з 9-ої вечора це стає проблематичним, з 10-ої майже нереальним. Поміж тим, практика «нічного транспорту» поширена не тільки в Європі, а й в Україні.

Влітку, якщо пам’ятаєте, на газовому ринку відбулися певні пертурбації (докладніше див. «ПВ» № 76 від 14 липня, «Зміни без змін»). Перерозподіл функцій у газовій сфері призвів до створення нової компанії — ТОВ «Хмельницькгаз збут», яка наразі опікується постачанням блакитного палива споживачам; ПАТ «Хмельницькгаз» лише розподіляє його мережами. Й саме з того часу в абонентів виникли певні проблеми: до редакції неодноразово надходили скарги щодо захмарних цифр у газових платіжках. Якісь шалені неспожиті кубометри, за які потрібно платити; прописані у помешканнях «привиди», на яких теж нараховують куби. Скарг багато, плутанини ще більше — люди обурюються, не знаючи, як їм сплачувати за послугу: відповідно до показників лічильника чи згідно з «офіційним папірцем» — газовим рахунком.

Прикро нині дивитися на колись вельми потужний економічно районний центр Городок. Раніше, без особливого пафосу, це місто можна було назвати добре розвиненим промисловим осередком, бо діяли одинадцять виробництв. На жаль, лише одиниці більш-менш дожили до наших днів. Тепер працюючі заводи в Городку можна порахувати на пальцях однієї руки і пальців знадобиться загинати не дуже багато.

Надія на те, що в обласному центрі буде наведено лад із міським сміттєзвалищем, зажевріла знову. Тепер розгрібати ці авгієві стайні всерйоз взявся щойнообраний мер Олександр Симчишин. Міський очільник задався амбітною ціллю — збудувати в Хмельницькому найближчими роками сучасний сміттєпереробний завод. Допоможуть його звести, переконаний Олександр Сергійович, досвідчені партнери — координатори національного проекту «Чисте місто» та один з кращих в Європі забудовників таких об’єктів польська компанія «Контрол-прогрес».

Аби подолати корупцію і зробити процес купівлі-продажу транспортних засобів більш прозорим, викорінити незаконну діяльність посторонніх осіб, які перебували у приміщенні або на території МРЕВ, з двадцять восьмого жовтня в Україні сформовані Регіональні сервісні центри (РСЦ).

Отже, маємо в області 22 новостворені територіальні громади. А ті, хто не зважився на рішучий крок, придивляються, наскільки ж такі громади спроможні взяти на себе повноваження у розв’язанні місцевих проблем. Нам же цікаво, що чекає в нових умовах сільську культуру, яка і без того останні двадцять років у державі, наче сирота неприкаяна: між сільським самоврядуванням і районною владою. І знову працівники галузі бідкаються: бо ж за новими правилами і освіту, і медицину фінансуватимуть за рахунок субвенцій з держбюджету, а долю культури вирішувати саме «спроможним» (так у законі) громадам. Чи ж спроможуться на місцях вберегти майно і духовно-просвітницький стрижень своїх закладів культури? Про те, чим живе нині галузь і як планує діяти в умовах реформ, у розмові з начальником відділу культури Віньковецької райдержадміністрації Василем Гордуном.

До зимових канікул — лічені дні. До впровадження  чергової освітньої реформи — лічені місяці. Учні четвертих і сьомих класів  так і не дочекались підручників.

Коли, понад три роки тому, познайомилася з Вітою Гонзолевською, то вона захоплено розповідала про Артемчика, називаючи сина карооким дивом. Якраз його оченята, як магнітом притягували її, коли навідувалася у дитбудинок. Тоді хлопчик, затиснувши іграшку в руках, пильно дивився на Віту. Повз нього вона не змогла спокійно пройти. Хоча й хлопчик не зронив жодного слова, проте жінка знову приїхала до нього, бо серцем відчувала — це її синочок.

Жителі Віньковецького району мали нагоду особисто поспілкуватися із головою облдержадміністрації, головою обласної ради Михайлом Загородним. Там він провів особистий виїзний прийом громадян. У переважній більшості, люди зверталися по матеріальну допомогу, а один з учасників антитерористичної операції просив посприяти у виділенні земельної ділянки та виплаті компенсації на пільговий проїзд.
Далі очільник краю побував у Віньковецькому навчально-виховному комплексі, де наразі тривають ремонтні роботи. На завершення поїздки Михайло Васильович відвідав підприємство «Росія» у селі Великий Олександрів, яке спеціалізується на сільському та лісовому господарстві, має тваринницькі ферми. Там у деталях обговорили шляхи подальшого розвитку як цього підприємства, так і району в цілому.

Здосвіта чепурна хатина Зіни Іванівни Бровко — наче весняний вулик. Дорогеньку маму, бабусю, прабабусю поздоровити з дев’яностоліттям у рідні Немичинці з’їхалися діти: найстарша Ганя з Луганщини, Рая з Тюменської області, Іван зі Смоленщини, а також з усіх-усюд шестеро онуків, семеро правнуків, трирічна праправнучка. І сусіди, що живуть з бабцею дружно, допомагають одне одному. «Значить, заслужила я в людей шани», — задоволена старенька.

21 885 оглянутих пацієнтів,  охоплення 565 населених пунктів Хмельниччини та 54 дні невтомної роботи. Такими результатами завершився проект «Здорова громада», організований благодійним фондом «Зміцнення громад», Першим національним аграрним кооперативом (ПНАК) та Першим добровольчим мобільним шпиталем ім. М. Пирогова (ПДМШ). 11 мобільних груп медиків щодня долали тисячі кілометрів, аби дістатися найвіддаленіших куточків Хмельниччини, де на них уже чекали місцеві жителі. Лікарі досліджували стан здоров’я селян, які, будьмо відвертими, самі не часто звертають на нього увагу.

Детальніше читайте в №142 від 15 грудня.

Відвідини України віце-президентом США Джо Байденом хоч і сприймалися як генеральна ревізія української влади зі всіма можливими наслідками, але вселили в мільйони наших співгромадян слабеньку надію, що й у нас колись щось таки та зміниться на краще.

Шепетівщина провела в останню путь Героя Валерія Числюка - фото 5

Третього грудня між селищами Талаківка та Сартана, поблизу Маріуполя, під час виконання бойового завдання на міні підірвалися п’ятеро українських військових. Один боєць загинув на місці. На превеликий жаль, ним виявився тридцятидев’ятирічний Валерій Анатолійович Числюк, мешканець села Білопіль Шепетівського району. Поховали його на малій батьківщині.

Вічна слава герою!

Близько десяти мільярдів гривень заощадили вітчизняні підприємці лише цього року від спрощення системи бізнесу. До 2020 року ця сума зросте до 60-85 мільярдів, оцінила економію голова Державної регуляторної служби України Ксенія Ляпіна. Днями вона побувала у Хмельницькому, взявши участь у семінарі для представників бізнесу та влади області «Правові можливості бізнесу впливати на регуляторну політику».

Треба сказати, що під час цьогорічних виборчих перегонів у нашій квартирі було значно тепліше… Можливо, збіг?!

У ХМЕЛЬНИЦЬКОМУ НАЦІОНАЛЬНОМУ УНІВЕРСИТЕТІ УРОЧИСТО ВІДКРИЛИ ПОТУЖНУ СПЕЦІАЛІЗОВАНУ ЛАБОРАТОРІЮ КОМПЛЕКСНИХ ДОСЛІДЖЕНЬ ПРИРОДНИХ МАТЕРІАЛІВ

На вигляд про Володимира Кулика, мешканця села Балин Дунаєвецького району, ніяк не скажеш, що йому ось-ось вісімдесят один «стукне». Гарно тримається, досить рухливий для свого віку, погляд жвавий, з якого вгадується багата внутрішня енергія цього чоловіка. До зустрічі з Володимиром Трифоновичем знав лише про його незвичайне захоплення велосипедом. Як тільки розпочав з ним розмову на цю тему, він,  між іншим, згадав, що позавчора їздив велосипедом до Кам’янця-Подільського. Так, ніби це не тридцять, як насправді є, а три кілометри в один бік.

У Токіо відбувся черговий етап турніру «Великий шолом» з дзюдо.

 Віктор Голік із села Михайлючка Шепетівського району займається розведенням перепелів. Справа непроста, але приносить неабияке задоволення. А це для нього — головне. Звичайно, одноосібнику важко вести чимале господарство — все на його та руки дружини Лесі. Працювати доводиться з ранку до ночі. Щодня. Ні вихідних, ні прохідних. Бо підопічним треба забезпечувати відповідний догляд постійно.

Хочеться адреналіну і водночас проблем на свою голову? Рецепт простий, класично французький — завести роман одночасно з трьома жінками. Втім врятуватися потім від помсти розгніваних грацій допоможе хіба що магія…

"Шість пічок-буржуйок з власного металу для атеошників підготували на Старокостянтинівському заводі залізобетонних шпал. Їх дуже чекають у двох частинах" - повідомила волонтерка Оксана Радушинська. 

Волонтери із Хмельниччини підготували буржуйки й харчі для бійців АТО - фото 1

Восьмого грудня теплий одяг та ковдру для наших захисників передала кам’янчанка Олена Коваль. "Хлопцям холодно на передовій, тому хочеться хоча б щось зробити для них. Почула оголошення по радіо про акцію, тому  зібрала теплі речі для військових, нехай гріються”, - зазначає Олена Антонівна.
Також цього дня зимовий одяг для тих, хто виборює мир, передала приватний підприємець Тамара Сис. Щоб новорічно-різдвяні  свята хлопці в зоні АТО зустрічали з гостинцями, подбали Володимир Лашко, Леонід Киселюк  та Дмитро Кирик. Вони для військовослужбовців зібрали близько п’ятдесяти кілограм горіхів.

Нагадуємо, що акція триває. Теплі речі та харчові продукти можна приносити за адресою: м. Кам’янець-Подільський,  майдан Відродження, 1 (міська рада), каб. 205.

Протестні майдани, як правило, збирають представників різних професій, але не аграріїв. Адже робота міцно тримає їх біля землі та ферм, де не передбачені ні вихідні, ні відпустки. І все ж минулого тижня зал  обласної філармонії, де зібралися представники сільського господарства краю, переважно — фермери, був переповнений. Найболючіші питання обговорили, а затим вийшли на площу, приєднавшись до багатолюдного зібрання, де знову висловлювали свою тривогу й обурення.

  Ще 9 листопада прес-служба Генерального штабу Збройних сил України повідомила, що військово-службовці, які перебувають у зоні АТО, на 92 відсотки забезпечені зимовою формою. Зокрема, куртками й штанами польовими утепленими, шкарпетками зимовими, білизною теплою трикотажною — на 100, рукавицями трикотажними — на 98, шапками-фесками — на 85, білизною натільною трикотажною — на 60 відсотків.

Товариство  з обмеженою відповідальністю «Преттль Кабель Україна» – одне з небагатьох підприємств міста над Смотричем яке, оминувши глибокі вибоїни на шляху творення ринкової економіки, незважаючи на економічну кризу, нестабільність політичної ситуації, міцно тримається на плаву, розвивається, збільшує свої  потужності. Про секрети стабільності та успіху кабельників, перспективи розвитку виробництва розмова з його очільником, талановитим керівником нової генерації Андреасом Цінном.    

Публічне акціонерне товариство «Подільський цемент» є одним із найпотужніших виробників цементу у Європі.  Це перше та єдине підприємство  цементної галузі  в Україні, яке приєдналося  до Кіотського протоколу в рамках Проекту Спільного впровадження ООН. А запуск нової сучасної лінії виробництва цементу енергоощадним та екологічно-безпечним сухим способом у 2011 році, став найвагомішою і значущою інвестицією CRH в Україні, яка становить  понад  300 мільйонів євро. Проектна потужність гіганта — 2,5 мільйона  тонн продукції на рік.  Нині подільські цементники виробляють   шість видів портландцементу, які сертифіковані у системі УкрСепро на відповідність національним та європейським стандартам.

 Дуже прикро чути від захисників Вітчизни, на долю яких випали найстрашніші випробування антитерористичної операції, аж до кривавих Донецького, Іловайського, Дебальцівського котлів, про те, що тепер їм, за іронією долі, доводиться воювати з місцевими бюрократами, щоб елементарно відстояти власні законні права. Для багатьох така боротьба є осоружною. Втомлені від війни, покалічені, психологічно надломлені чоловіки після ганебних поневірянь часто не хочуть від держави вже нічого — ні тої, як вони кажуть, допомоги, ні тих принижень перед кабінетами чиновників. Страждають, звісно, не тільки атовці, а й їхні діти, дружини, батьки. Що вже казати про сім’ї, які втратили годувальника!
 Волонтери розповідають, що коли раніше вони перш за все думали про те, як допомогти державі одягнути і нагодувати захисників, то тепер левову частку зусиль докладають, аби вони та члени їхніх родин отримали законні пільги. Більшість проблем, на думку громадських активістів, виникають через елементарний брак інформації юридичного характеру для мобілізованих. Тож про це ми вирішили поговорити з начальником головного територіального управління юстиції у Хмельницькій області Віктором Худняком.

Для енергетики України й, зокрема, Хмельниччини введення в експлуатацію лінії електропередач 750 кіловольт «Рівненська АЕС — ПС Київська» та здійснення монтажу її переходу через лінію «Хмельницька АЕС — Чорнобильська АЕС» мають надважливе значення. Як відомо, її зводили в рамках кредиту ЄБРР. Таким чином Україна припинила імпорт електроенергії з Росії і цим суттєво підвищила власну енергонезалежність.

У цьому матеріалі не вказуватиму імені та місцеперебування головного героя,  — на те є причини. Скажу лишень, що його місія — нести любов. Однак на війні він і психолог, і медик, і волонтер. Він солдат Христа, капелан.

У фінському місті Рука українські фристайлісти успішно стартували в новому сезоні, здобувши три медалі.
Ольга Полюк, яка виступає в лижній акробатиці, зайняла друге місце за сумою балів після виконання двох стрибків. Наступного дня досвідчена двадцятивосьмирічна хмельничанка підтвердила свій рівень. Цього разу вона зайняла третє місце. Першість дісталась австралійці Даніель Скотт. Отже, у нашої землячки дві медалі.

День місцевого самоврядування, який вже прижився серед багатьох інших свят, принаймні, цього року можна вважати нестандартним. Адже стартував черговий етап реформи місцевого самоврядування, пов’язаний з децентралізацією влади і об’єднанням громад. Окрім цього, на Хмельниччині — новий голова обласної ради. Саме з ним, Михайлом Загородним, ми й спілкувалися напередодні свята.

Детальніше читайте в № 139 від 8 грудня.

Якщо можна було б одним чи двома словами назвати минулий тиждень, який прожили світ й Україна, то влучніше ніж «тижнем погроз і залякувань» годі придумати.

Такої долі своїй кровинці не побажає ніхто. Не привидиться таке й у страшному сні. Хочемо понад усе бачити своїх дітей здоровими, успішними, щасливими. Готові собою затулити їх від біди чи небезпеки. Та буває по-іншому…
Коли дві старшокласниці однієї з хмельницьких шкіл стали на слизький шлях, схоже, їхні батьки не надто переймалися тим, що коїться із дівчатками. Навіть тоді, коли Хмельницький міськрайонний суд уже розглядав кримінальні провадження щодо їхніх доньок. На момент скоєння першого спільного злочину одна була дев’ятикласницею, інша – одинадцятикласницею. Отоді б подругам схаменутися, втриматися, щоб не ступити в трясовину!
Але через півроку на рахунку молодшої з дівчаток уже було п’ять, а старшої – шість кримінальних злочинів. Нещодавно апеляційний суд Хмельницької області виголосив остаточний вирок засудженим підліткам. Їхні справжні імена з етичних міркувань не називаємо. Проте всі факти цієї історії викладаємо без змін.

«Козацтво — моя зоря, моє сонце, котре зігрівало, манило мене в світ вільного і гордого, багатогранного людського життя. Дух козаччини, котрий несе із глибини віків нашу національну ідею, владно кличе нас йти до поставленої мети: відродження української нації і на її основі розбудови Української Національної Держави», — ці слова  з життєпису «Стежини мої в мистецтві» відомого українського скульптора і різьбяра Володимира Лупійчука. Його справедливо називають співцем українського козацтва, тому що цій темі митець-патріот присвятив усе  свідоме життя.

Дунаївчанка Ірина Кіндзерська  зайняла третє місце на турнірі серії гран-прі з дзюдо в південнокорейському місті Чейджу.
Наша землячка, виступаючи у ваговій категорії 78 кг, зуміла в заключному поєдинку, де вирішувалася доля бронзової нагороди, здолати француженку Марін Ерб. До речі, Ірина єдина здобула медаль в українській збірній.
Зараз між Іриною Кіндзерською і Світланою Ярьомкою з Київщини, які виступають у одній ваговій категорії, точиться гостра боротьба за путівку на Олімпійські ігри-2016. Кожен успіх на престижних змаганнях для дівчат дуже важливий, бо  на світовий спортивний форум  у Ріо-де-Жанейро поїде лише одна з них.

Москві відбувся чемпіонат Східно-європейської волейбольної зональної асоціації серед чоловічих збірних  віком до 19 років.
Українці посіли друге місце. У складі нашої збірної виступав Дмитро Вієцький — першокурсник факультету фізичної культури Кам’янець-Подільського національного університету імені Івана Огієнка. Він виконав норматив майстра спорту та отримав приз кращого діагонального гравця чемпіонату.
Студентка цього ж вищого навчального закладу Світлана Ярьомка теж днями відзначилася. Виступаючи на етапі серії гран-прі  з дзюдо в китайському місті Ціндао, вона здобула бронзову медаль.

У Харкові й Дніпропетровську відбулися матчі другого етапу кубка України з волейболу.
Як ми вже повідомляли, «Новатор» Хмельницький блискуче стартував, вигравши перший груповий турнір у рідних стінах. Тепер у Дніпропетровську нашим землякам протистояли команди суперліги. Подоляни виграли один поєдинок і в двох поступилися, посівши третє місце. Згідно з регламентом далі йде лише дві команди з групи. Отож хмельничани зійшли з дистанції.

Чемпіонат Європи з боксу серед молоді зібрав у польському місті Колобжег найкращих спортсменів цієї вікової групи.
Переконливо виступили в складі української зібрної хмельничани. Так чемпіон Європи  серед молоді  Степан Грекул цього разу  здобув срібну  нагороду  у ваговій категорії 81 кг. Його товариш В’ячеслав  Гаврилюк, який  вже виборював раніше  срібну  медаль на континентальній першості, тепер  виграв у Польщі  «бронзу».
Успіх  спортсменів розділяють і їхні  наставники — Анатолій та Андрій Чумакови.

Чемпіонат світу з гирьового спорту відбувся в столиці Ірландії — Дубліні. Понад п"ятсот дорослих і юніорів чоловічої та жіночої статі представляли 37 країн.

На території військової частини А3013, яка дислокується поблизу села Грузевиця, з’явилася капличка. На освячення хреста запросили святих отців, а також меценатів, які посприяли у будівництві храмової споруди.

Ще півтора сторіччя тому німецький вчений, хімік Ю. Лібіх чітко сформулював наслідки прогресуючої втрати родючості грунтів. Він зазначив, що причиною виникнення і занепаду націй є розкрадання родючості грунту, яке зумовлює їх загибель, чи підтримання цієї родючості, яке забезпечує їхнє життя, багатство і могутність. Тому причину загибелі Римської імперії учений вбачав у фосфатному виснаженні землі її африканських колоній. Тож створення сильної і незалежної держави на «оскальпованій землі» з деградованими грунтами — стратегічна примарність. Тому їх охорона є одним із найгостріших питань сьогодення як України в цілому, так і Хмельниччини, зокрема.
Про проблеми деградації нашого національного багатства та шляхи їх розв’язання розмовляємо з директором Хмельницької філії ДУ «Держгрунтоохорона», кандидатом сільськогосподарських наук Валерієм Гаврилюком.

Євросоюз прийняв директиву, згідно з якою, починаючи з 2020 року, будинки, які споруджуються, мають бути пасивними. Що це означає? А те, що вони самі себе мають забезпечувати найнеобхіднішими послугами за рахунок різних технічних рішень. До прикладу, мати електрику — завдяки сонячним батареям, виробляти тепло — навіть використовуючи та переробляючи повітря всередині, а от щодо водозабезпечення — хіба що мати власну свердловину… Скажете — міф? Для нас, можливо. Проте у розвинених країнах так не вважають і продовжують дивувати нас.

Ветеринари, котрі виволікають з хлівів худобу під плач домочадців, а потім у непримітному темному місці обмінюють їх на набитий грошима дипломат. Шприци із «доброю» кров’ю на сміттєзвалищі і «липові» довідки із страшним вироком: лейкоз, розвішані на парканах невеликого села. Такий надміру напружений фільм міг би бути відзнятий за сценарієм, в основу якого лягла б розповідь з анонімного листа до редакції нашої газети.

Приватизація спиртової галузі України повільно, але впевнено наближається до розв’язки. Нещодавно міністр агрополітики Олексій Павленко заявив: «Ми оголосили курс на тотальне роздержавлення і будемо дотримуватися його. Корупція і злочинні схеми довели «Укрспирт» до повної руїни. Міністерство агрополітики наполягає на приватизації монополіста і готове для цього зробити все необхідне. Розроблений законопроект унормує процедуру роздержавлення держ- підприємства. Відомство готове передати «Укрспирт» Фонду держмайна вже до кінця поточного року для приватизації».
Тож уже у 2016 році можемо очікувати на повноцінні торги.

Минулої п’ятниці відбулася перша установча сесія обласної ради ХІІ скликання. Як і годиться, згідно із законодавством, ініціювала її проведення Хмельницька обласна виборча комісія.

Трохи дивна як для  сучасного веломана модель велосипеда. Чи неправда? Якщо ж врахувати, що це зображення надруковане в „Ремесленной газете” у 1888 році, то мимоволі проникаєшся повагою до наших предків.

Чого-чого, а цього шеф жандармів О. Х. Бенкендорф при російському цареві Миколі І бажав, мабуть, нейменше. Однак саме його доповідна імператору, а потім і лист військовому губернатору Києва А. Д. Гур’єву відкрили таємницю героїчного життя українця з Волині Михайла Скибицького.

Яким би  дивним сьогодні не здавався факт, але з 1 березня 1873 року саме це село на Славутчині було кінцевою станцією залізниці Київ—Брест.

У Миколаєві відбувся всеукраїнський шабельний турнір серед кадетів.
Силами мірялися найперспективніші юнаки й дівчата з міст, де культивується цей екзотичний вид спорту. У хлопців чемпіоном став миколаєвець Андрій Голованов. Нетішинець Володимир Данилюк, продемонструвавши непогану майстерність, здобув бронзову нагороду. Тренери збірної України взяли його на замітку.

Єдина пісня про Устима Кармалюка, яка дійшла до нашого часу — «За Сибіром сонце сходить», нині вважається народною. Однак у неї є автори: слова написали Тимко Падура та Ян Комарницький, а на музику їх поклав граф Вацлав Ржевуський («золотобородий емір», про якого ми розповідали в одному з випусків «Орбіти краєзнавця»). Ще одна пісня «Гей, соколи!», яка стала широко відомою завдяки фільмові Єжи Гофмана «Вогнем і мечем», також написана Тимком Падурою. То хто ж він, цей відомий-невідомий поет і композитор?

Особиста першість чемпіонату України з дзюдо серед юнаків та дівчат до 17 років відбулася в Луцьку.
Турнір, мета якого переглянути найближчий резерв  юнацької збірної на кадетський чемпіонат Європи в Фінляндії, зібрав 445 учасників. Представники нашої області здобули дві золоті нагороди. Так, кандидат у майстри спорту хмельничанка Анастасія Врублевська була найсильнішою у ваговій категорії 52 кг, а Станіслав Семків  з Дунаєвеччини переміг усіх суперників у вазі 66 кг. Чемпіонів до змагань готували тренери Оксана Пилипчук і Костянтин Мудрик.
Додамо, що спробували сили в престижному турнірі й подоляни Михайло Музика, Дмитро Нестерук, Ярослав Давидчук  та Ігор Ганжа. Однак медальна висота їм не скорилася.

Близько другої години ночі 34-річний хмельничанин із братом випивали неподалік зупинки громадського транспорту біля обласної лікарні. До них підійшов чоловік у камуфляжній формі. Попросив цигарку. Розговорилися.

«Хмельницьким розгулює озброєний  неадекватний чоловік», —  звістку, що ледь не  добу тримала у напрузі подолян, переповідали-обговорювали усі  і скрізь. Стрільця взяли. Паніка вщухла. Залишилася лише цікавість — що ж насправді сталося?

На сцені Хмельницького міського Будинку культури 22 листопада відбулася прем’єра моновистави «Ісус Варава. Розмова з Богом» за п’єсою Ярослава Мельничука в авторському виконанні актора і режисера Володимира Веляника.

У серпні минулого року Кам’янеччина провела в останню путь капітана  Романа Наглюка, родом із села Ходорівці Кам’янець-Подільського району. Він  загинув під час проведення антитерористичної операції в c. Волнухине Лутугинського району Луганської області вiд осколкового поранення,  отриманого в результаті обстрілу російськими «Градами».

Українці відзначили 21 листопада День Гідності та Свободи, вшановуючи пам’ять Героїв Небесної Сотні та героїв війни на сході України. Два роки тому, в ніч з 21 на 22 листопада 2013 року, на наших майданах розпочались масові безстрокові акції протесту проти режиму Януковича. Криваве протистояння на столичному Майдані поклало відлік Революції гідності, а майданівці вразили світ мужністю й самопожертвою, згодом — добровольці і воїни на сході, які майже без зброї і спорядження, бронежилетів, техніки йшли на герць із до зубів озброєним Росією ворогом.

Для чого облаштовують на вулицях поштові скриньки, скаже навіть першокласник: для кореспонденції. А от деякі дорослі думають інакше. І фото це яскраве цьому підтвердження. Чим частіше на нашім шляху до Європи траплятимуться подібні скриньки з секретом, тим довшою буде дорога. То, може, все ж варто навчитися найелементарнішого  не свинячити у власному домі.

Чомусь так склалося, що пізня осінь в Україні — то час гострих політичних протистоянь, адже і Помаранчева революція, і Євромайдан розпочиналися саме наприкінці листопада. Та й цьогорічний листопад не став винятком: на сході країни вчергове активізувалися проросійські терористи, що призвело до втрат (минулого тижня тільки на Хмельниччині поховали трьох загиблих); у Кривому Розі тривають післявиборні протести; на кримському перешийку відбулися зіткнення учасників продовольчої блокади півострова із правоохоронцями. Та й у столиці спроба організувати щось на кшталт чи то святкового концерту на майдані Незалежності, чи то фестивалю викликала різкі протести тих, хто зібрався пом’янути загиблих і вшанувати живих учасників Євромайдану. А під адміністрацією Президента кримські татари і українські активісти демонстрували свою незгоду із силовими методами боротьби з мирними протестувальниками зокрема і політикою нинішньої влади загалом.

Неподалік Мар’їнки Донецької області загинув сорокаоднорічний Руслан Скотенюк із села Вовківці Шепетівського району. Мобілізований до Збройних сил України, після перепідготовки був старшим навідником мінометного взводу мінометної батареї третього механізованого батальйону. З бойовим товаришем попрощалися його побратими, які воювали із ним пліч-о-пліч на фронті. Вони розповіли про його мужність та героїзм, згадували про його мрії та надії. У Руслана залишилася дружина та син Роман. Військовослужбовця поховали на батьківщині.
«Він вже одинадцятий з тих, хто, покинувши сім’ю, дім та роботу пішов захищати мир та спокій, загрозою для яких став буремний схід, і не повернувся додому живим», — йдеться у повідомленні сайту міста Шепетівки.
Двадцятого листопада деражнянці попрощалися з сорокарічним бійцем Юрієм Солтисом. Мобілізований другого березня цього року, чоловік пробув на сході дев’ять місяців. Трагедія сталася поблизу Маріуполя. Загиблого солдата зустрічали односельчани села Зяньківці, рідні та друзі. Вистилали його останню путь квітами і проводжали словами «Герої не вмирають». Хоронили героя за християнськими звичаями та з  військовими почестями і військо- вим салютом. У Юрія Солтиса залишилися батьки, дружина та діти.

Вважаю, що за належної підтримки української літератури державою твори нової хвилі національних письменників мали би поширення й резонанс  і на всесвітньому рівні, як, приміром,  твори популярних Коельо чи Брауна. Безумовно, українці з національною свідомістю та гідністю повинні допомогти зробити це, адже розвиток нашої літератури — шлях до повної деколонізації України. Самих лише декомунізації і повалення корупції мало. На їхньому місці щось має бути. А саме — Висока Національна Гідність Українця, творення якої і є почесним завданням сучасної української літератури.

Іноземні донори вирішили зануритися до української глибини та взяти участь у створенні сільськогосподарських обслуговуючих кооперативів (СОК). Наразі розробляються проекти чотирьох кооперативів у селі Радісне та селищі Антоніни, що на Красилівщині, у селах Курівка та Купин Городоцького району. Про це розповів координатор проекту ЄС/ПРООН «Місцевий розвиток, орієнтований на громаду» на Хмельниччині Ігор Клепач на медіа-дні у Вінниці. В місті-сусідці реалізатори проектів трьох областей (третя — це Тернопілля) вирішили провести зустріч із пресою, аби розповісти про нинішні проекти та учергове пояснити громадськості: Європа дає гроші — долучайтеся до покращення власного життя за чужий рахунок. Хоча сказати, що виключно за чужий, буде неправильно: проект передбачає обов’язковий незначний внесок і членів громади. Бо, зрозуміло ж, вклав своє — дбайливіше ставитимешся до сторонніх коштів.

Ганна Миколаївна Чабан народилася у лютому 44-го, коли з її рідної Соколівки, що на Ярмолинеччині, уже відступав ворог. «Ура! Війна капут!» — кричали німці від радощів, коли в оселі, де розташовувався фашистський штаб, народилася дівчинка — символ миру. Певно, теж втомились воювати. Щось по-своєму гелгочучи, зробили з німецького парашута колиску, прикріпили її до стелі й гойдали дитя… А як раділи рідні, надто контужений на фронтах Великої Вітчизняної війни батько новонародженої Ганни, що закінчується оте пекло, що ростиме у мирній країні їхня кровиночка. І чи знав-думав хто, що за кілька десятиліть ворогом стане той, з ким пліч-о-пліч тоді виборювали таку святу Перемогу? Й у страшному сні наснитися не могло, що колись їй, кого охрестили символом миру, доведеться щоночі молитися, аби врешті він, отой мир, знову настав у багатостраждальній нашій Україні.

За час трьох штучно організованих Москвою  голодоморів: 1920-1921, 1932-33, 1946-1947 років  в Україні загинуло майже десять мільйонів наших співвітчизників, переважно, хліборобів з діда-прадіда.  Вмирало 17 людей щохвилини, тисяча — щогодини, 25 тисяч — щодоби.  На Хмельниччині виявлено поіменно більше       35 тисяч жертв Голодомору, понад 120 місць масових поховань убієнних  штучним голодом. Найтрагічнішими стали 1932-1933 роки, які потрясли світ жорстокістю нелюдів з «комуністичними ідеалами», що забрала із знедоленої України понад 7 мільйонів життів. Через півстоліття правду про жахіття геноциду  почали нарешті повертати собі ми, українці: наперекір всім  цинічним погрозам  Кремля — кривавого автора українських геноцидів, наперекір усім власним манкуртам, які втратили національну пам’ять.

За інформаційно-виборним шумом та післявиборними пристрастями не кожен і зверне увагу на сиротливі повідомлення в Інтернеті (про теленовини й говорити нічого: там ця, надважлива, тематика давно «неформат») про спроби уряду проштовхнути нові «Закон про освіту» та «Закон про профтех- освіту». На початку листопада уже навіть обговорили законопроект «Про професійну освіту» на розширеному засіданні Комітету Верховної Ради з питань науки і освіти. І (напевно, це до кращого) повернули його суб’єкту законодавчої ініціативи, Кабміну — на доопрацювання.

Смерть однієї людини — трагедія, смерть десяти — драма, загибель мільйонів — статистика. Кажуть, цю фразу любив повторювати Йосип Сталін, пам’ятники якому знову, як гриби після дощу, стали з’являтися в путінській Росії. Ще б пак, адже цю фразу Йосип Віссаріонович повною мірою втілив у сумнозвісні 32-33 роки, коли лютою мученицькою смертю було вигублено близько 10 мільйонів наших співвітчизників. Саме в пам’ять про них о 16 годині в суботу було запалено міріади свічок в Україні і весь світ схилився в тихій зажурі на знак солідарності з трагедією українців — Голодомором.

Буремні події Революції гідності вже стали історією творення, як нам здавалося, нової країни. Тисячі людей, чесних та вольових, голіруч йшли назустріч озброєним міліціянтам. За дерев’яними щитами ховалися душі, сповнені віри і любові до України. На жаль, дожили не всі. Список героїв Небесної Сотні поповнювався новими іменами щогодини. Розстріляні за наказом Януковича патріоти падали на замерзлу землю, проливаючи багряну кров за гідне життя.
Нині родини героїв залишилися сам на сам зі своїми проблемами. Про рідних серцю людей, чия підтримка і добре слово такі необхідні, нагадують лише світлі спогади і фотопортрет на столі. Навіть пам’ятника на могилі, біля якого можна поплакати, немає, бо знайшлися на цьому світі люди, які заробляють гроші на чужих сльозах…

Щосереди Галина Семенівна поспішає на базар рідного містечка, аби продати молочну продукцію. Пенсіонерка довго не затримується за прилавком, бо сир та сметану —   недорогі, свіженькі й смачні — швидко розкуповують.

У крамниці Галини Костецької можна вибрати букет, який забажає душа. А ще почути пораду, бо світ квітів цікавий  і дивовижний. Якщо, приміром, хочете висловити своє захоплення, то подаруйте орхідею. А білі троянди обіцяють довіру і ніжність. Тож кожна окрема квітка,  стверджує господиня крамнички, промовляє до людей пелюстками й несе своє послання. Саме через букет ми маємо змогу висловити  почуття й бажання дорогій серцю людині.

У Києві в матчі-відповіді за третє місце суперліги чемпіонату України регбійний клуб «Хмельницький» у важкій боротьбі обіграв столичну  команду «Антарес» — 18:10.

У Касабланці (Марокко) завершився чемпіонат світу з самбо, який вперше приймала Африка.
На цьому світовому форумі  розіграно 27 комплектів медалей, які дісталися представникам 23 країн. Українці, здобувши 13 (2 золоті + 3 срібні + 8 бронзових) нагород, зайняли за якістю медалей третє місце.
“Срібло” в спортивному самбо дісталося Івану Васильчуку (вагова категорія до 90 кг) з Нетішина. Він тренується в Геннадія Горохова.

Упродовж  двох днів на алеях парку 900-річчя Луцька  372  спортсмени різних вікових груп  боролися за нагороди чемпіонату України з легкоатлетичного кросу.  Збірна нашої області зайняла третє місце серед 24 команд. Попереду спортсмени Дніпропетровської  та Київської областей.

Три талановиті рівненчанки привезли до Хмельницького самобутню виставку із понад ста робіт  «Мелодії вічного джерела», яка відкрилася в обласному науково-методичному центрі культури і мистецтва і діятиме до кінця листопада. На ній — дивовижні  композиції з  ниткових вузликів заслуженого майстра народної творчості України Ольги Нечаєвої, картини з тополиного пуху майстра народної творчості Ольги Осейчук та етнічна і авторська виставка рушників майстра народної творчості Ніни Гіроль.

Далеко не кожен — таких одиниці, готовий прийняти у свою сім’ю нерідну дитину, зігріти її своїм теплом. Саме тому у дитячих будинках ще залишається велика кількість покинутих дітей, які так мріють про родину. А ось Тамара Миколаївна Дрозд із села Лонки Волочиського району огорнула теплотою шестеро прийомних дітей. Найстарша Оксанка вже навчається у восьмому класі, а найменшенький Ігор відвідує садочок. Отже, про все по порядку.

Саме зараз мені пригадалася одна коротенька телерозповідь, як двоє дітлахів, скориставшись відсутністю дорослих, попрали в машині-автомат… кота. Можна лише уявити, що творилося з бідолашним, коли його дістали з барабана». Пройшовши усі пекельні кола — від потопу до викручування у 800, а то й 1000  обертів, — на диво, «дах» у кота не поїхав, вирячені очі за якусь мить «сіли» на місце, а ще трохи із щура він знову перетворився на того самого кота.

Майже два місяці пенсіонери Миколаєва живуть у тривозі — завідувачку фельдшерсько-акушерського пункту звільнили.  А недуга звалюється на голову без попередження. У кого просити медичної допомоги?

Біля колишнього «Дитячого світу», теперішнього просто пересічного хмельницького торгового центру, зранку до вечора  транслюється  з вуличного монітора реклама  одного солідного вітчизняного банку, і «перебивкою»  рек-ламного озвучення чомусь став Гімн України. Кілька місяців поспіль, щоденно дитячий голосок нарозспів, старанно, борсаючись у непіддатливих ще літерах і звуках,  виводить  «Ще не вмерла України ні слава, ні воля…».  Містяни  вже й звикли. Хоча чому банкіри-олігархи  українським Славнем принаджують людей до банальної реклами кредитів, гривні, яка чахне щодня на тлі фантастично  зростаючого долара, не зрозуміло. Ставка на патріотизм? А може,  дитячий спів подає  голосок надії, просочуючись у передноворічну метушню біля торгового плацу? Здається, що й нинішнє  наше життя, впереміш із  «Слава Україні» і «Героям слава», впереміш із війною і  депресією, безсиллям і   виживанням  так само просочується у майбутнє крізь тривожне сьогодення.

Йому лише 22.  А за плечима — стільки ж операцій, й це ще не завершальний акорд у лікуванні отриманої під час пекельного бою важкої травми.  А нагороджений уже орденами «За мужність»  3-го ступеня, «За зразкову військову службу» та «Слава і честь» (від спілки «афганців»). А в юній пам’яті стільки жахів — невимовно страшних, коли на очах помирали друзі, коли під рясним дощем із куль виносили поранених і загиблих із поля бою, а згодом дивилися їхні похорони в Інтернеті… А в очах стільки болю! А у ноутбуці, подарованім у госпіталі волонтерами, безліч фото — реальних миттєвостей війни, яку не розуміє, чому називають АТО, яка змусила  його й багатьох таких, як він, подорослішати, змінила світогляд, поламала життя.  Він стільки разів подумки прощався зі світом... А його батьки передчасно посивіли…
Денис Голодюк із села Червоне, що на Полонщині, героєм себе не вважає. «Це святий обов’язок кожного, тим паче, військового,  боронити Україну!» — стверджує.

Минулої неділі на площу Шевченка у Шепетівці прийшли тисячі краян, щоб провести в останню путь командира розвідувально-диверсійної роти батальйону «Айдар» Сергія Оврашка. Сліз не вдавалося стримувати  навіть чоловікам. Не стало ще одного Героя. Справжнього. Мужнього. Не стало сина, чоловіка, батька, товариша… 

Коли ціни кусаються — про смаки не сперечаються. Треба переходити на здорову їжу. Вона дешевша.

Минули часи, коли через відсутність хорошого обстеження лікарі наосліп ставили діагноз та займалися «пробним» лікуванням. Ультразвукова діагностика — найбільш поширений метод виявлення захворювань. Якщо вас, боронь Боже, спіткає якась недуга, то фахівець з УЗД прийде на допомогу одним з перших.
Ми попросили лікаря вищої категорії відділення ультразвукової діагностики обласної лікарні Ірину Кібіцьку розповісти про ефективність і переваги цього методу.

Як українським аграріям почуватися захищеними і водночас отримувати високі прибутки? Як реалізувати сільгосппродукцію за вигідними цінами? Як захистити ціни на майбутній врожай? І, врешті, як мінімізувати шкоду від можливих погодних ризиків? На всі ці питання має відповідь міжнародна швейцарська компанія, у якої є необхідні знання і досвід, щоб допомогти нашим сільгоспвиробникам працювати на розвиток, отримувати гарні прибутки від своєї праці в сьогоденних українських складних реаліях.

Ветеран української цукрової промисловості ТОВ “Старокостянтинівцукор” успішно завершив черговий сезон цукроваріння з рекордними результатами — найвищими за всю історію підприємства з 1896 року.

«Самопоміч білогородчанам Ізяславщини» — так назвали свою організацію волонтери Білогородки, що в Ізяславському районі. І трудяться, варто сказати, досить активно. Тринадцятеро хлопців із села мобілізували. І з кожним з них волонтери на постійному зв’язку. Знають, хто де, кому чого не вистачає, кому що передати. Вміють залучити небайдужих, організувати активних, знайти необхідне.

Споконвіку в нас велося, що прізвище, ім’я та по батькові людині давали ті, хто її народжував. За виняткових обставин — уповноважені законом державні органи. Але щоб це входило у функції банку — такого раніше не доводилося чути. Та з чим лише не зустрінешся на тернистому життєвому шляху. Отож і я понад двадцять літ з народження жила собі під скромним прізвищем мого покійного вже батька. Після заміжжя довелося змінити деякі паспортні дані, але ім’я та по батькові, ясна річ, жодних трансформацій не зазнали. Хіба лише не любила, коли хто обзивав мене на москальський манер “Наташою”, бо хоча я й не Полтавка, та ім’я моє Наталка.

Ну не везе Летичівщині з начальниками відділу Держземагентства, як бабі Рузі з рябими поросятами! То кілька літ тому очільниця летичівських землевпорядчиків і землемірів Наталія Ковальчук за махінації із землею на 8 літ  загриміла під фанфари туди, куди  Макар телят не гонить. Причому не сама загриміла, а за компанію з тодішньою головою райдержадміністрації Марією Литвин і її донькою Наталією Склонною — екс-керуючою справами РДА. Тепер же, обурені й доведені до відчаю летичівці, зі сміттєвими баками за нинішнім начальником відділу Держземагентства в Летичівському районі Ольгою Варенко, як Кармелюк за паном Вовковинським, полюють. Члени відокремленого підрозділу ГО «Хмельницька самооборона» 1 грудня навіть попереджувальну акцію на центральній площі селища, тій самій, біля якої бронзовий Кармель свої пута рве, провели. З вимогою — люструвати чиновницю. За свавілля і неповагу до простих людей.

Перший добровольчий мобільний шпиталь імені Миколи Пирогова вирушив у зону АТО, щоб надавати допомогу пораненим.

Хмельницький міськрайонний суд, інформує прес-служба обласної прокуратури,  засудив до шести  років ув’язнення з позбавленням права керувати транспортними засобами на три  роки водія автобуса, котрий  11 червня цього   року у мікрорайоні Лезневе не впорався з керуванням транспортного засобу:   автобус з’їхав  у річку. Нагадаємо, внаслідок аварії більше 30 пасажирів отримали травми різного ступеня тяжкості,   двоє — загинули.

Таких способів є три. Перший — зателефонувати операторам у Кол-центр, куди оперативно надходить інформація про аварійні відключення. Для цього потрібно набрати номер 0-800-50-50-62 або (0382) 75-52-00. Другий — зайти на сайт ПАТ «Хмельницькобленерго» www.hoe.com.ua, де розміщені графіки відключень і поточна інформації про аварійні відключення. Третій — слухайте передачі FM-радіо-станцій, на які також передається інформація про можливі відключення.

У Щиборівській школі, що на Красилівщині, учні плетуть військовим маскувальні сітки. Таку потрібну річ невдовзі відправлять нашим захисникам у зону АТО.
Робота кипить на перерві. Матусі старанно нарізають смужки, дітки, молодші і старшокласники, прив’язують їх до сітки. Необхідні матеріали  школярі і небайдужі дорослі   поприносили з дому: знайшли в коморах і шафах старі простирадла, рушники, постільну білизну.
А як правильно заплітати тканину і обрати саме білий колір, щоб взимку військових було менш помітно, учням розповіла Ірина  Горенко.
Військовослужбовці захищають нашу землю від ворога, а обов’язок кожного з нас — підтримати Українську армію, — вважають школярі і дякують усім небайдужим, які долучилися до вкрай потрібної справи.

Він виборював краще життя для нас. І задля цього пожертвував найціннішим — власним життям. Зовсім юний… Чотовий дев’ятої чоти 15 сотні Самооборони, 26-річний Артем Мазур поповнив ряди Небесної сотні
3 березня. До цього перебував у комі. Бо у чорний вівторок, 18 лютого, отримав надзвичайно важкі поранення: в нього влучили осколки гранати. На додаток його, пораненого, по-звірячому побили… Медики до останнього боролися за життя героя, та…

Шановна редакціє «ПВ», просимо роз’яснити на сторінках газети, чи матимуть працівники освіти право на пенсію за вислугу років, яке нині законодавчо закріплене, і з наступного року також? Адже подейкують, що з січня 2015 року нам, педагогам, буде відмінено доплату «за престижність». А з лютого знімуть доплату за перевірку зошитів і за класне керівництво. Очевидно, це вплине і на розмір пенсій? Які переваги мають ті, хто нині оформлює таку пенсію?
З повагою працівники освіти.
Ярмолинецький район.

— Не уявляєте, наскільки я був приємно вражений, коли після успішного відбиття диверсійної групи під  селом Кримське на Луганщині  дізнався, що на нашому БТРі встановлена швидкострільна гармата, випущена на Кам’янець-Подільському заводі точної механіки, — сказав якось  мій сусід Вадим, який приїхав на короткий перепочинок зі сходу. —  Бойові побратими навіть жартували, що, мовляв,  влучно  відбивати атаки сепаратистів мені допомагало   саме те, що зброя зроблена земляками-кам’янчанами, тому й вона — талісман, що приносить удачу.   Можливо, й так, але додам більше — свого часу біля витоків зброярського виробництва у Кам’янці був навіть мій батько, який працював на новоствореному підприємстві фрезерувальником.

В обласному центрі доволі гучно розрекламувала свої послуги  так звана фірма ріелтерських послуг, котра ще й займалася працевлаштуванням.  З оголошень в маршрутках, автобусах, з газет та  Інтернет-видань  люди дізнавалися про її, так би мовити, активну рятівну діяльність. …І офіс доволі престижний, солідний, і працівники підковані та ввічливі.
З кожним клієнтом фірма укладала спеціальний договір. І процедура ця чималих грошей коштувала. От тільки, розповідають у секторі зв’язків з громадськістю УМВС України в області, в документі було чітко прописано, що клієнт сплачує гроші  «…за надання інформаційних послуг». І жодних письмових зобов’язань про забезпечення роботою чи квартирою. Коли ж до офісу почалося «паломництво» ошуканих громадян,  товариство, яке, до речі, офіційно значиться у Єдиному державному реєстрі юридичних та фізичних осіб-підприємців, переїхало в інше приміщення…
Тепер з шахраями розбираються правоохоронці.

Летичівська школа №2 святкує 105-річчя, її правонаступниці гімназії — щасливих 5!

Царям, всесвітнім шинкарям
І дукачі, і таляри,
І пута кутії пошли.
Робочим головам, рукам
На сій землі
Свою ти силу низпошли.
Мені ж, о Господи, подай
Любити правду на землі
І друга щирого пошли.
А всім нам вкупі на землі
Єдиномисліє подай
І братолюбіє пошли.
Т. Шевченко.
Насправді усе — просто. Коли «я» усвідомлюю, «хто» я, тоді і приходить розуміння, «що мені робити». Та у нинішньому нав’язливому, тісному, задушливому, спертому від міазмів брехні, словоблудства, напханому почварними образами голлівудських кіно- і мультфільмів — виплодом хворобливої уяви та  вилизаними іміджмейкерами «розмовляючими головами» горе-політиків інформаційному світі, керованому «царями, всесвітніми шинкарями», марно шукати себе. І людині, і народу... Свою ідентифікацію духовну неповторність, національні витоки і шлях у майбутнє. Вони не хочуть знати, хто ти, споживачу, головне — купуй: прокладки, телефони, автомобілі, мило... І головне — продай: свій дорогоцінний голос, свою душу... І не думай, чи рівноцінні вони нині. А щоб ти розслабився, задурманився, втратив пильність — жуй «жуйку» від «поющих трусов», резиновоусміхнених шоуменів, трать свій дорогоцінний час, замість розмислів про долю рідної землі, пошуку шляхів свого роду, розвитку своєї душі, на розплутування їхніх слиняво-мильних чи криваво-убійницьких історій, бойовиків з імперським «душком», перетравлюй з рекламованими ліками для травлення і їхні калейдоскопічно-еклектичні  галасливі новини-сенсації, огидні взаємокомпромати, котрі не дають ні поживи для душі, ні правдивої картини того, що на землі твоїй відбувається. І не дивуйся, що минуле твого народу і нині не очищене від брехні, перекручень, бо ти сам це попускаєш, бо й твоє сьогодення покручі і куплені «ЗМІї» фальсифікують, як їм заманеться, заколисуючи твій розум облудною тріскотнею...

...

Коли хмельничанка Галина Скоциляс проводжала сина на війну, то в очах у неї було дуже багато смутку. Однак надія на його повернення її ніколи не полишала.
Чекання вісточки від сина минало у молитві: «Отче наш. Нехай буде воля Твоя», — щодня не раз повторювала жінка. І нині вважає, що її молитва вберегла життя її сина у цій залізній заметілі.

І не лише подумки, теплом свого серця чи  молитвою. Допомога студентів абсолютно реальна й, що дуже важливо нині, взимку, актуальна.

Всю ніч Катерину терзали сумніви, чи правильно у своїх 46 вона робить: покидає рідну домівку, містечко, у якому народилася, виросла та провела, певно, більшу частину життя, і їде в абсолютну невідомість? А найпекучіше дошкуляли сльози молодшої доньки. Світланка не хотіла залишати школу, друзів, тим паче, саме перехідний вік настає у дівчинки... Але ж і старша має рацію, коли переконує, що там, у далекому Дніпропетровську, разом їм буде легше. Бо самій випускниці вишу винаймати квартиру не по кишені. А коли додасться мамина зарплата (в обласному центрі, та ще й такому великому, все ж більше можливостей знайти роботу, аніж у їхній Старій Синяві), то якось даватимуть раду.

«Дан був моїм учнем у військовій академії, під моїм керівництвом він готував дипломну роботу. Це був один із кращих курсантів, яких я тільки бачив. Організований, працездатний, умів аналітично мислити та приймати самостійно оригінальні рішення. Природжений воїн, який, не зважаючи на свій вік, за час війни набув заслуженого авторитету в частинах спеціального призначення. Це офіцер, яким Батьківщина має гордитися», — так відгукнувся     начальник управління спеціальних операцій Генерального штабу Збройних сил України Сергій Кривонос про уродженця села Калиня Кам’янець-Подільського району 24-річного капітана Дана Колісника, який загинув у зоні АТО 25 жовтня. Готуючи тоді про нього матеріал для газети, я спілкувався з людьми, які його добре знали, й почув багато позитивних відгуків. А ось днями колега з центрального медіа-центру Міноборони України підполковник Андрій Агєєв надіслав мені інтерв’ю з Даном Колісником, підготовлене редактором українського інтерент-порталу «Цензор. Нет» Юрієм Бутусовим.
Столичний журналіст, зокрема, підкреслює, що 140-й центр сил спеціальних операцій, у якому проходив службу Дан, — одна з кращих частин Збройних сил України. Якісно підібраний особовий склад на основі 8-го полку армійського спецназу, місцем дислокації якого є Хмельницький, в ході АТО виконував спеціальні завдання на всіх ділянках фронту і в глибокому тилу противника. Про більшість цих завдань розповісти не можна. Але співробітники центру погодилися допомогти журналістові в роботі над статтею про проблеми бойового застосування спецназу в ході АТО. І, як пише Юрій Бутусов,  він «…записав інтерв’ю з одним із кращих командирів груп українського спецназу — капітаном Даном Колісником. Дан — блискуче освічений офіцер, його чітко вивірені фрази майже не вимагали редагування. Він розповів про найважчий бій 140-го центру, провів грамотний і детальний розбір тієї трагічної історії. Ось що таке військова розвідка, завдання якої виконує спецназ, ось що означає відсутність «броні», артилерійської і авіаційної підтримки. Так сталося, що в той день, коли я приїхав в харківський військовий госпіталь, Дан доставив туди одного зі своїх бійців, за життя якого відчайдушно боровся він сам і лікарі. ...Це перше інтерв’ю офіцера 140-го центру в засобах масової інформації».
   Переконаний, воно буде цікавим і для читачів нашої газети.

Поблизу міста Райгородка Луганської області загинув 26-річний Віталій Крижак, уродженець села Трибухівці, що на Летичівщині.  
Раніше Віталій служив три роки за контрактом у Хмельницькому 8-му полку спецпризначення. Після став приватним підприємцем. Він вірив, що його військові уміння знадобляться у зоні проведення АТО: тричі ходив у райвійськкомат і просився на службу — хотів захищати свою країну.
Мобілізували Віталія у серпні. Пройшов підготовку в смт Старичі на Львівщині, а вже з вересня служив оператором у протитанковому взводі окремої мотопіхотної роти батальйону спеціального призначення «Київська Русь», що дислокується на Луганщині. Доброзичливий, чуйний та уважний –– саме так характеризують хлопця його односельчани. Єдина надія батьків Миколи Степановича та Світлани Олексіївни. Віталій збирався у відпустку, хотів побачити рідних та друзів. Не судилося.
  Попрощатися із героєм прийшли не лише односельчани, але й жителі сусідніх сіл, які були приголом-шені звісткою про загибель Віталія. Свій останній спочинок він знайшов на місцевому кладовищі, поруч із могилою старшого брата Сергія, який помер у 10-річному віці.
Прощаючись із Віталієм Крижаком, командир протитанкового взводу капітан Сергій Зугравий та побратим Віталія сержант Тарас Семенюк не приховували сліз, адже втратили не лише бойового побратима, а й надійного друга.

    Такими були слова дитини, яка разом з мамою приїхала до Хмельницького, тікаючи від вибухів.
    Днями рятувальники допомогли розміститися двом жінкам з дітьми зі сходу країни. Тетяна та Наталія разом зі своїми трирічними малюками приїхали з Краснодонського району Луганської області і звернулися за допомогою до працівників обласного управління ДСНС. Співробітники  управління тимчасово поселили їх у навчально-методичному центрі безпеки життєдіяльності. Жінки розповіли про непросте життя на окупованій території, тому до роботи приступили і психологи головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Хмельницькій області. Працівники ДСНС відмітили покращення психо-емоційного стану жінок, адже вони вирішили одразу шукати роботу і запитали, де розташований найближчий кіоск з продажу преси. Складніше буде дітям, які в свої три роки побачили жахіття війни. На запитання, чи знає, звідки він прибув, хлопчик відповів: «От войны», чим дуже вразив рятувальників.
    Згідно з оперативною інформацією головного управління ДСНС, загальна кількість громадян України, які переселені з району проведення АТО та Автономної Республіки Крим до Хмельницького, складає майже чотири тисячі осіб, з них — до півтори тисячі дітей.

На етапі Гран-прі з дзюдо в Чеджу (Корея) за участю 275 спортсменів із 42 країн виступили одинадцять українців, на рахунку яких срібна та бронзова медалі. У ваговій категорії понад 75 кг знову відзначилася  Ірина Кіндзерська з Дунаєвеччини, котра представляє Київ і Хмельницьку область.
На шляху до  півфіналу наша землячка здолала двох суперниць. Потім поступилася  господарці турніру Кім Чжі Ян, яка в подальшому стала переможницею  Гран-прі. У боротьбі за третє місце Кіндзерська зустрілася з японкою Мао Танігава, котра не змогла встояти перед нашою спортсменкою.
Після перемоги на чемпіонаті України та успіху в Кореї в Ірини збільшилися шанси на відбір у Ріо-де-Жанейро, щоб вдруге виступити на Олімпіаді.

Без сумніву,  нині Кам’янець-Подільський є піонером  в Україні щодо використання альтернативних джерел енергії та активного впровадження енергоощадних проектів. Так, наразі в місті вже функціонує дві котельні, які працюють на дровах і забезпечують  теплом і гарячою водою житлові масиви Першотравневе та військове містечко колишнього понтонного полку. А минулої п’ятниці тут запущено в експлуатацію  ще одну, першу в Україні,  котельню, в якій працюватиме два котли потужністю по  0,7 МВт виключно на екологічно чистих солом’яних гранулах.

Спершу до редакції завітав Іван Загурний, так би мовити, в розвідку. Вони з дружиною у Хмельницькому тимчасово мусили рятуватися з рідного Слов’янська, на який впало чорне горе крові і руїни. Пережите так сильно приголомшило, шокувало його дружину, що жінка у 74 роки почала писати вірші. І готується принести їх у редакцію.
Вірші Тетяни Мірошникової — це радше сповіді, хроніки пережитого за кілька місяців цієї безглуздої і тому ще страшнішої війни. За час нашої довгої розмови (вона — російською, я — українською) я серцем прихилилася до цієї мудрої, сердечної, красивої жінки. До того ж Тетяна Михайлівна і зовні схожа на жінок з моєї родини. Та й мислимо ми однаково.

Нині в Кам’янці-Подільському перебуває на обліку в департаменті соціального захисту населення та зареєстровано понад 200 учасників антитерористичної операції. Днями міський голова Михайло Сімашкевич під час чергової  прес-конференції поінформував журналістів, що для кам’янчан, які стоять на захисті рубежів країни, їхніх родин запроваджено соціальні картки зі знижками в аптеках та магазинах на ліки та продукти першої необхідності.
   — Міська влада розуміє, наскільки важко сьогодні родинам, батьки, сини, чоловіки яких воюють на сході, ми не можемо залишатися осторонь тих, хто захищає наш мир. Тому я провів перемовини з підприємцями, фармацевтами щодо  надання сім’ям учасників АТО допомоги у вигляді знижок в магазинах, супермаркетах і аптеках. Приємно, що вони погодилися на таку пропозицію, — зазначив Михайло Євстафійович.

Кожного дня  волонтери допомагають українським військовим на сході країни. До цієї допомоги долучилися й небайдужі жителі Старокостянтинова.
Майже 10 тисяч гривень виділив директор ПАБ «Старокостянтинівський» спецкар’єр В. Романюк на продукти харчування, зимовий військовий одяг, термобілизну. Ці речі вже передали військовій частині А0598. Наступного тижня військові цієї частини вирушать у зону антитерористичної операції.
Фірма «Веста», що у місті Старокостянтинові, виділила 1300 гривень. На ці кошти закуплено зимовий одяг для військовослужбовця, який приїхав у рідне село на Старокостянтинівщину у відпустку із зони АТО.

Українцями пережито три голодомори. Чому вони сталися? Які були на те причини? Як у такій страшній ситуації діяла радянська влада, щоб порятувати якомога більше людей? Чи, навпаки, чому комуністичні верховоди допустили масові жертви, ще й наклали табу на ці трагедії? Знати правду про минуле своїх предків — потреба нових поколінь. Або як висловилася науковець Оксана Пахльовська: «Людина перед жахом минулого — що робити з цим минулим? І з цим жахом? Європа і світ через катарсис Голокосту змінили ментальність: щоб живі могли  і мали право жити, невино убієнні мають бути поховані в землю і відроджені в пам’яті, під своїми іменами і зі своїми долями».

Родину Марії та В’ячеслава Дурачів із Віньковець спіткало велике лихо — на важку недугу — лейкоз — захворіла єдина 8-річна донечка Іринка, яка навчається у 3-му класі Віньковецького НВК.
Зараз Іринка перебуває у гематологічному відділенні Хмельницької обласної дитячої лікарні. Попереду — довготривале і дороговартісне лікування. А тому звертаємося до всіх небайдужих людей з проханням допомогти рідним дівчинки коштами. Номер картки матері Дурач Марії Йосипівни: «ПриватБанк» 5168 7572 2058 2615. Телефон для довідок (097) 781-12-02.

У зв’язку з аварійною зупинкою блока Запорізької атомної станції та недостатнім надходженням палива на теплові електростанції, по всій Хмельницькій області введені аварійні відключення на дві години тричі на день.

Міністерство освіти України розробило проект Концепції розвитку освіти на 2015-2020 роки. Втім документ буде прийнято тільки після громадського обговорення.

Іван Кушнірук народився й тривалий час проживав у Новому Уренгої, в Росії, затим  у Криму, а згодом переїхали на татову батьківщину, в Білогородку, на Ізяславщині. Що колись доведеться брати зброю фактично проти тих, з ким ріс, не могло наснитися й у найстрашнішому сні. Та коли путінська орда нахабно й безцеремонно чорним крилом смерті насунулася на вкраїнські землі, залишатися вдома колишній десантник не міг. Хоча й, як мовиться, «броню від армії» мав — голова фермерського господарства.
Іван з серпня по листопад був у гарячих точках сходу, а вагітна дружина вірила, що на Яворівському полігоні. Чоловік дуже не хотів, щоб кохана хвилювалася. Тож правду знали лише двоє друзів, які, для реальності фабули, підтверджували рідним Івана, що бачили його там, на полігоні, що передачу возили. І — ні слова ні батькам, ні комусь іншому. Передачі від місцевих волонтерів Іван й справді отримував, але за іншою адресою: в зоні проведення АТО. І навіть лист від дев’ятирічної донечки Уляни (дітки в школі не раз проводили подібну акцію на підтримку захисників) передали солдату. Іван його у військовому квитку разом з іконкою, що священик давав кожному бійцю у день відправлення на війну, біля серця тримав. А ще вдома чекав татуся чотирирічний Костя.

Принаймні такими сумними  спостереженнями поділилися наші «кіборги» у Пісках з волонтерами обласного благодійного фонду «Патріоти України», які возили хлопцям продукти, одяг, оснащення й найважливіше їхнє замовлення — колеса до бронетранспортерів.  
«З моменту наших останніх відвідин, а було це за тиждень до цієї поїздки,  Піски дуже змінилися, — розповідають хлопці. — Домівки, хоч деякі ще були тоді вцілілі, вже чи не усі зруйновані вщент. З кількох тисяч жителів залишилося чоловік п’ять. До нас приходила місцева жінка. Просила… машину, щоб вивезти тіло її бабусі, щоб десь можна було спокійно поховати небіжчицю, бо ж тут це зробити нереально — постійні обстріли. Відома волонтерка Галина Алмазова їй допомогла. А ще ця жінка  просила у військового лікаря довідку про смерть…»
 У Пісках дуже (!) багато тварин. Особливо вони виходять чи то на прогулянку, чи то,  бідні,  у пошуках їжі вночі — налякані страшною стріляниною. А ще волонтери розповіли про лікаря з Хмельниччини з позивним Док, про  імпровізовану палату хірургії, розташовану в  не до кінця зруйнованому будинку. «Він зітре пилюку й штукатурку з обвалених стін на столі і зашиває, витягує осколки», — сумно переповідають побачене патріоти. А броньовик, який поранених возить, хлопці «Святим Миколаєм» назвали… Може, в назві тій, живе диво порятунку. Бо ж кожного чекають вдома. Живого!  

Спомином про початок Революції гідності та наміром  через тисячоліття знову покликати на Русь «варягів», щоправда, не княжити, а, швидше, виконувати роль бояр, запам’ятався минулий тиждень. Думка про необхідність залучити іноземців до роботи в міністерствах і відомствах, і то не позаштатними радниками, а на високі посади, прозвучала під куполом приміщення Верховної Ради України, яка минулого четверга зібралася на своє перше засідання.
Відразу подумалося: невже в Україні перевелися люди чесні та справедливі, професіонали, котрим можна довірити керівництво державою? Ми ж мали вже приклад: за минулої влади громадяни Росії Саламатін і Лебедєв очолювали Міністерство оборони України. І в СБУ  російські агенти ФСБ почувалися, як вдома. Наші Збройні сили, спецслужби нищилися і ними, і, ніде правди діти, доморощеними керівниками планомірно і послідовно.  Що з того вийшло, бачимо нині: якби не добровольці і волонтери, якби не наші воїни-ветерани, які дуже швидко поновили свій колишній вишкіл,  то путінська армада була би вже на західних кордонах України.

У Хмельницькому національному університеті відбулася благодійна акція, де збирали кошти для бійців, які воюють в зоні антитерористичної операції.
Студенти продавали власноруч виготовлені вироби: в’язані, плетені, шиті та солом’яні іграшки, ляльки-мотанки, художні полотна, а також смачну випічку. Загалом під час акції зібрано майже 6 тисяч гривень, за які буде придбано теплий одяг для військовослужбовців. Це не перша акція, в якій взяли участь студенти вишу, щоб зібрати кошти для українських військових.
Акція триває, усі небайдужі можуть долучитися до неї..

До працівників сектору кримінальної міліції у справах дітей Хмельницького МВ УМВС України в області звернулися сусіди, які помітили, що мешканка їхнього під’їзду почала випивати і зовсім занедбала трьох своїх дітей. За шестирічним та п’ятирічним хлопчиками та їхньою дворічною сестричкою доглядала небайдужа сусідка.  Їй просто стало шкода малечу.

Те, що відбулося із цінами на основну групу продовольчих товарів за останній тиждень, вражає. Вони навіть не поповзли, а скочили разом із ціною на долар різко угору (нагадаємо, в один момент він  сягнув на міжбанку до 16 гривень). Тож  на  вихідні,  та й усі інші дні, господині поверталися із базарів з напівпорожніми сумками.  Найбільше ж у цій ситуації при детальному розгляді вразило навіть не це, бо до такого передзимового струсу, який різко спустошує наші гаманці, ми вже давно звикли.
Не перестає дивувати інше:  як таке можливо, що навіть у невеличкій Хмельницькій області  ціна на одні і ті ж продукти — хліб, гречку,  цукор — зростала в кожному районі по-своєму, з різницею від 50 копійок — до трьох гривень за кілограм?! Хто ж влаштував цей ціновий гопак на льоду? Голова Нацбанку, уряд, який був зайнятий формуванням коаліції, ескалація військових подій на сході, нечесні на руку посередники, мляві чиновники держапарату на місцях? Та всього разом і потроху! Може «втішати» лиш те, що подолянам  живеться не гірше, ніж населенню багатьох інших областей України.  

Він дуже любив пісню про журавлів. Тож, певно, під неї й відлітав з пташиним ключем у вирій, коли куля ворожого снайпера влучила у скроню.
    ...У день архістратига Михайла батькам підполковника Євгена Пікуса вручили державні нагороди сина. Відбулося це в академії Держприкордонслужби України.

Саме так можна охарактеризувати ситуацію, яка склалася в селищі Понінка Полонського району. Люди скаржаться, що котельня картонно-паперової фабрики щодня, щохвилини забруднює повітря викидами сажі, яка, мов чорний сніг, лягає довкола. Діти занедужують ЛОР-захворюваннями, дорослі без кінця теж кашляють. Ще й очі виїдає ця кіптява. Про прання вже й нічого казати. Залишиш білизну на вулиці, то з білої — чорною стане. Народні віче і мітинги не дають ніякого толку. Зверталися до районної влади — теж нічого. Допомогти у вирішенні цієї складної проблеми до Понінки вирушив Ігор Хитрук, заступник голови обласної ради, разом з представниками обласної служби екології.

Гривня за свою історію мала кілька потужних обвалів. Якщо зануритися у минуле, то варто згадати кризу 1998-го. Фактичний дефолт у Росії миттєво віддзеркалився на нашій економіці — національна грошова одиниця відразу знецінилася із приблизно двох гривень до п’яти за долар. Друга серія — світова фінансова криза у 2008-му році. Тоді падіння склало ще шістдесят відсотків — до восьми гривень за американську валюту. Нині спостерігаємо третю серію піке. Курс гривні  подвоївся відносно долара — до 16. Євро взагалі перетнуло психологічну позначку  двадцять гривень, і нещодавно на одному з обмінників довелося побачити символічні цифри — 20,12. Чому гривня знецінюється? Що ж таке трапилося? Чому Президент, уряд, Нацбанк не можуть дати ради усі разом чи кожен окремо українським грошам?

Боротьба з раком — одне з першочергових завдань медичної науки та практики. Проявами злоякісних пухлин у жінок є  новоутворення жіночих статевих органів: рак шийки матки, ендометрію, яйників. На жаль, ці хвороби, якщо їх не лікувати або звернутися до лікарів запізно, можуть стати фатальними. Про це наша розмова із досвідченим лікарем-гінекологом Ніною Іванівною Кордонською.