Щупальця зовнішніх зв’язків, які економіка будь-якої держави розкидає по світу, — надзвичайно важливі для стабільності фінансової системи і добробуту країни. Відірви якесь із них і залишишся, до прикладу, без енергоносіїв, інше — позбудешся збуту, скажімо, металопродукції. Йдеться про те, що зовнішні економічні зв’язки — доволі консервативний інструмент; вони напрацьовуються роками. Продукція має відповідати стандартам партнера, його сертифікатам, регламентам. Навіть найпростіша гайка повинна відповідати розмірам болта, який є у підприємства-споживача.
Тому шлях, який обрала Україна, — відхід від ринку Росії — не міг бути простий та безболісний. Але ми його долаємо, поступово, з проблемами, перекосами, та відриваємося від старої пуповини, бо північний сусід у розрізі країн в експорті вже відстає від Німеччини та Польщі. Так, за перше півріччя поточного року експорт товарів з Хмельниччини до РФ становив лише 9,3 відсотка від загального вивозу продукції. Імпорт — ще менше: лише 7,3 відсотка. На цьому тлі вражають цифри співпраці з Європою. За повідомленням головного управління статистики в Хмельницькій області, протягом січня-червня експорт до ЄС становив 41,8 відсотка, імпорт — 55 відсотків від загальних обсягів. А знаєте, що було ще кілька років тому. Візьмемо навмання — 2010 рік. Якщо нині експорт товарів до Європи учетверо перевищує російські показники, то тоді ці цифри становили 33,1 та 37,8 відсотка відповідно. Тобто залежність від слабкого кремлівського ринку переважала зв’язок із потужними державами на заході. Як бачимо, розворот на Європу відбувся і значною мірою це прискорила неоголошена, але розпочата Москвою, війна на сході держави. Тоді, у 2014-му, нам довелося часто-густо «з коліс» міняти вектор співпраці. А, думаєте, просто перекинути всі економічні щупальця зі сходу на захід?
