У невеличкій книжці (136 сторінок) Олександра Вороніна, виданій Українським православним товариством св. Андрія Первозванного у Кенсінгтоні (США) 1992 року, згадується спроба єпископа Кам’янець-Подільського Парфенія Левицького ще 1906 року почати проповідувати у церкві українською мовою та його заохочення до того і своїх священиків. То хто ж був цей церковний ієрарх, який відважився на такий зухвалий навіть за нинішніми мірками крок?
У вересні 1906 року у Кам’янці-Подільскому відбувся єпархіальний церковний з’їзд, який і вирішив домагатися від влади запровадження української мови в семінарії та інших школах духовного відомства. Зрозуміло, що одностайна воля того з’їзду була й волею єпископа Парфенія. Синод був змушений задовольнити вимоги подільського духовенства щодо запровадження навчання української мови в школах та українознавства в церковно-учительских школах і в семінарії при збереженні російської, як загальної мови викладання, про що й записано в журналі шкільної ради при Святійшому Синоді від 10 вересня 1907 року.
Хоча до створення офіційних підручників українською мовою справа не дійшла, але оголошення про таку постанову давало змогу здійснювати навчання українською та запровадити в семінарії й учительських школах такий предмет як українознавство. Стараннями єпископа Парфенія проводилась робота з видання Євангелія українською мовою. Основним при підготовці до друку був текст П. Морачевського, залучали також переклад П. Куліша і надісланий 1903 р. Синодові переклад М. Лободовського. Редактором перекладу Синод призначив єпископа Парфенія, який організував перекладацьку комісію з професорів духовної семінарії та інших шкіл у складі шести осіб, котрі добре знали українську та інші мови — старі й нові. Для філологічної та правописної редакції перекладу було утворено комісію при Академії наук у Петербурзі (у ній головували академіки А. Шахматов і Ф. Порш).
Євангеліє друкувалось у Москві в синодальній друкарні. У лютому 1906-го побачив світ перший примірник “Євангелія від Матфея”. Оскільки видання потребувало багато часу, то в комісії виникла думка прискорити використання вже готових текстів і прочитати Євангеліє українською мовою у Великодню ніч. Єпископ Парфеній замовив синодальній друкарні лише великоднє Євангеліє. На окремих‚ художньо оздоблених аркушах Пасхальний текст Євангелія від Іоанна було випущено тиражем 20 тисяч примірників. Після закінчення цієї праці єпископ Парфеній сказав протоієреєві Є. Сіцінському: “Це найщасливіші дні в моєму житті. Коли б українському народові засяяло ще сонце волі, я б сказав тоді перед Богом: ”Нині відпускаєш заспокоєним раба Твого, Владико”.
Олександр Лотоцький писав про єпископа Парфенія: “Щирий українець, він на Поділлі сам заохочує духовенство до церковної проповіді рідною мовою, сам (говорить українською мовою) в церкві й поза церквою під час об’їздів єпархії...”. За таку про-
українську діяльність єпископ Парфеній був у 1909 році переведений з Кам’янця-Подільського на Тульську кафедру, де за ним встановили постійний нагляд, але рішенням Синоду 1911 року він все-таки був підвищений до архієпископа.
А народився Парфеній (у миру Памфіл) 1858 року в селі Плішивці Гадяцького повіту Полтавської губернії в сім’ї сільського дяка. Після закінчення Полтавської духовної семінарії вступив до Київської духовної академії, яку закінчив у 1882 році. Ще навчаючись в академії‚ Памфіл Левицький обрав шлях чернечого життя і був пострижений у ченці з ім’ям Парфеній. У грудні 1904 року єпископ Парфеній призначений на Кам’янець-Подільську кафедру, де протягом п’яти років здійснював пастирське служіння.
З початком революції 1917 року, з огляду на похилий вік і хворобу, архієпископ Парфеній переходить на спочинок і переїжджає з Тули до рідної Полтавщини, де проживали його сестри. Стараннями єпископа Парфенія у його рідному селі збудований прекрасний храм. На початку 1920 року, коли Полтавська кафедра стала вакантною, патріарх Тихон, на прохання тимчасового Єпархіального управління, призначив архієпископа Парфенія керуючим цією єпархією.
8 серпня 1920 року єпископ Парфеній видав таку резолюцію: “Співчуваючи бажанню української православної людності, благословляю Всеукраїнську Православну Церковну Раду Всеукраїнської Спілки Православних Парафій провадити працю по утвердженню Соборноправної і вільної Української Православної Христової Церкви. Задля миру церковного, згоджуюся взяти під свій догляд Все-
українську Спілку Православних Парафій. Архієпископ Парфеній”.
Але про прихильність архієпископа до автокефального руху патріарху Тихону стало дуже швидко відомо з доповідної записки, яку надіслав єпископ Назарій (Блінов). У листі, датованому 21 вересня 1920 року, патріарх наказує Парфенію “отмежеваться от Киевских украинцев”. Через тиск і погрози відлучення хворого архієпископа від Церкви у доповіді Собору Єпископів від 6 липня 1921 року Парфеній відмовився від обрання його Всеукраїнським митрополитом і писав, що воно відбулося “без його відома та згоди”, а також засудив постанови Київського травневого собору. Єпископ Парфеній не прийняв радикальних поглядів на реформування церковного життя в Україні. Помер архієпископ Парфеній у січні 1922 року. Похований у Полтаві.
Gismeteo 
