У своєму бажанні принизити українців нинішні вороги, обзиваючи нас украми, не могли передбачити, що так вони несподівано відновлюють історичну справедливість, замовчувану імперськими істориками протягом багатьох століть.

А полягає ця справедливість у тому, що східнослов’янське плем’я укрів (у давніх літописних документах — Ukranen, Ukrer, Vukraner, Wkrzanie, Vucrani, Ucrani) у минулому справді існувало, займаючи у 6-12 століттях землі біля річки Укер (нім. Ucker) у Німеччині. Воно входило до племінного союзу ободритів. Річка ця й нині називається Укермарк (нім. Uckermark), а на польсько-німецькому кордоні є місто Іккермюнде (нім. Ueckermünde).
Про тісні зв’язки тодішніх укрів з іншими праукраїнським племенами, і не тільки з ними, свідчить хоч би й той факт, що бабуся по матері добре відомої не лише в Україні, але й у Європі Анни Ярославни — королеви Франції, походила саме з цього племені. Звали її Астрід Ободритська (Estrid av Obotriterna, 979-1035). І була вона не тільки бабусею Анни Ярославни, але й дружиною короля Швеції Олафа II, матір’ю шведської принцеси  Інгігерди — дружини Ярослава Мудрого і його тещею.
А плем’я укри  (украни) згадується у роботі «Widukindi rerum gestarum saxonicarum, libri tres» німецького хроніста Відукінда Корвейського (Widukindus Corbeius, 925-973) в 954 році. Про нього писав 947 року єпископ Бранденбурга (Episcopus Brandenburgum). У творі «Annales seu Cronicae incliti Regni Poloniae opera», написаному латиною в 1480 році, згадує укрів і польський історик-літописець Ян Длугош (Ioannes Dlugossius; 1415-1480.