Українці відзначили 21 листопада День Гідності та Свободи, вшановуючи пам’ять Героїв Небесної Сотні та героїв війни на сході України. Два роки тому, в ніч з 21 на 22 листопада 2013 року, на наших майданах розпочались масові безстрокові акції протесту проти режиму Януковича. Криваве протистояння на столичному Майдані поклало відлік Революції гідності, а майданівці вразили світ мужністю й самопожертвою, згодом — добровольці і воїни на сході, які майже без зброї і спорядження, бронежилетів, техніки йшли на герць із до зубів озброєним Росією ворогом.

У минулу суботу на хмельницькому майдані Незалежності, біля фотогалереї пам’яті Небесної Сотні та героїв АТО, зібралися сотні людей, аби вшанувати полеглих звитяжців і висловити глибоку вдячність усім захисникам, які врятували Україну і продовжують нині її захищати від московських найманців. Серед учасників акції пам’яті — найбільше майданівців, волонтерів та добровольців. Два роки тому, дощового вечора 21 листопада, близько сотні людей зібрались на майдані біля монумента «Віра. Надія. Любов», а вже 22 листопада довкруж нього поставили    10 наметів для безстрокової акції протесту і в знак солідарності з головним — столичним Майданом. «Ми тільки вивісили Державний Прапор на монументі, як з’явилася міліція і почала допитуватись, чи є у нас дозвіл вивішувати цей прапор», — згадує перші години акції активіст хмельницького Майдану Степан Кушнір.
Урочисту церемонію покладання квітів до монументальної стели пам’яті розпочинають керівники області та міста Хмельницького, учасники Революції гідності та воїни АТО. У небо лине скорбота майданівського реквієму «Пливе кача…», постамент устеляється живими квітами. Наче пульсуючі серця, мерехтять свічки вздовж підніжжя стели, викладені словами «Героям слава!»
Сергій Бондарчук, Микола Дзявульський, Олександр Клітинський, Анатолій Корнєєв, Дмитро Пагор, Олександр Подригун, Віталій Васильцов, Володимир Чаплінський, Артем Мазур, Людмила Шеремет — Герої Небесної Сотні, які назавжди стали історією Майдану. А скорботний мартиролог продовжили більше сотні героїв війни, які увіковічені на стелі пам’яті…
Хвилиною мовчання люди на майдані вшановують героїв, і в цій миттєвій тиші всіх об’єднує скорбота і біль від того, що українська трагедія триває, і лише сам народ здатний і надалі захищати рідну землю і незалежність від зовнішнього і внутрішнього ворога, жертвуючи найкращими своїми синами у той час, коли на цій землі непокараними ходять вбивці і руйнівники нашої свободи.
— В усі часи і виклики саме на нас, українців, випадала відповідальність за збереження рідної землі. Сьогодні ми повинні не лише згадувати наших патріотів, а й мати відвагу стати у їхні ряди, об’єднатись і працювати, боротись заради мирного майбутнього — сказав, відкриваючи мітинг-реквієм, голова облдержадміністрації Михайло Загородний. — Прикладом нам слугують Герої Небесної Сотні, наші земляки, які ціною власного життя відстоювали гідність і свободу.
— Майдан уже ввійшов в історію на сотню років уперед, бо той день, 21 листопада 2013 року, поклав початок відновленню нашої держави, яка зароджувалась на початку ХХ століття. День Революції гідності — це день героїв, які зупинили ворога, які віддали життя за вільне майбутнє нашої держави і продовжують його віддавати щодня на війні, — сказав голова обласної ради, майданівець Іван Гончар. — Війна триває. Війна між Росією і Україною, війна між імперським рабством і свободою, між добром і злом. Ця війна триває і в душах українців, але перемога буде за нами, бо ми не пішли зі зброєю на сусідні держави, а захищаємо свою Вітчизну, на своїй, Богом даній землі. І нині маємо допомагати нашим воїнам усім, чим можемо, бо перемога і мир в Україні — це наша спільна мета.
— Два роки тому кілька десятків відчайдухів вийшли сюди, на хмельницький Майдан, аби висловити свій протест проти брехні Януковича, і ніхто з нас тоді не знав, що це розпочинається революція, розпочинається кривава боротьба з режимом, який мав на меті знову зробити Україну колонією Росії, — згадував своїх побратимів і буремні дні та ночі на Майдані новообраний Хмельницький міський голова, голова обласної організації ВО «Свобода» Олександр Симчишин. — Мені сьогодні дуже приємно бачити багато тих очей, які я бачив тих три місяці на хмельницькому і на київському Майданах, бо туди ми почали їздити з перших днів акції протесту. Багато з наших подолян, Героїв Небесної Сотні, добровольців були моїми друзями. Їхні очі тепер дивляться на нас зі стели пам’яті Героїв. Я переконаний, що всі українські хлопці виходили на Майдан не задля мандатів чи проти Януковича. А для того, щоб змінити систему. Зараз ми всі маємо розуміти, що система не змінилася. Ми зобов’язані продовжити Революцію гідності, бо переможе вона лише тоді, коли українська нація стане повноцінним господарем в українському домі.
Про те, що головні вимоги Майдану і досі залишаються не виконаними, що злочинці не покарані, а влада шпурнула кожного нас на грань виживання, що люстрація стала маніпулюванням для зміни владних крісел, а корупція ще більше вражає своїм розмахом і цинізмом, говорили усі, хто, як і три роки тому брали слово перед громадою.
Василь Мельник, комендант хмельницького Майдану, а згодом воїн добровольчого батальйону, на війні — з перших її днів. До Хмельницького приїхав на короткий перепочинок і для зустрічі з рідними та волонтерами. На запитання, що потрібно нині армії, Василь відповів, що найбільше хлопці потребують моральної підтримки, бо нині і революція, і війна розчарувала багатьох, а без єдності Україна загине, як вже переконувала наша історія не один раз.
Майдан знову ставить ті ж запитання, як і два роки тому. Невже нація має єдине: постійно втрачати шанс стати по-справжньому щасливою? Невже високі слова «свобода і гідність» і «пролита кров героїв робить нас сильнішими», залишаться лише словами до відзначення пам’ятних дат, а кожен Майдан ставитиме в нашій історії жертовну мітку?