У селі Велика Боровиця, що на Білогірщині, провели в останню путь двадцятисемирічного бійця 128 окремої гірсько-піхотної бригади Олександра Омельчука. Ще один славний подолянин перейшов із земної в небесну охорону, виборюючи нам світле завтра.

«Він був простим чоловіком із маленького села, солдатом, який робив найважчу та найпотрібнішу роботу: служив своєму народові до останнього подиху, — пише на своїй сторінці у Фейсбуці волонтер Ян Осока. — Там, на нулі, життя зовсім не схоже на наше. Там не важливо, ким ти був до того, та яку сходинку соціальної драбини займав. Там ти брат, який прикриватиме спину. Там ти друг, з яким виходять на бойові. Там ти той, як тебе назвуть інші.
Про нього казали: «Справжній воїн». А слово «справжній» там, на нулі, означає все».
Олександр Омельчук (позивний Механ) народився 18.02.1990 року в селі Велика Боровиця Білогірського району. По закінченні одинадцятирічки вступив до Рівненського технічного коледжу Національного університету водного господарства та природокористування, в якому отримав спеціальності «слюсар контрольно-вимірювальних приладів і автоматизації 3-го розряду» та «технік-електромеханік».
«Любив готувати та не любив сидіти без діла, — пише далі волонтер. — Будь-яку справу, за яку брався, доводив до кінця, і не важливо, що то було — фізична праця чи завдання для розуму. Йому дано було думати глибоко, думати неординарно, а після його рішень люди дивувались, як він оригінально розв’язував ту чи іншу проблему.
14.10.2011 року підписав із ЗСУ контракт. Механік-водій 2-го батальйону 128-ї окремої гірсько-піхотної бригади.
Із самого початку війни брав участь у бойових діях. Коли Сашко перебував у Пісках, у нього з’явився там улюбленець — кіт, якого він кликав Льонькою, і з якого здував пилинки, годував та пестив, до якого прикипів усією душею».
Загинув боєць 17 жовтня близько 18.00 у районі селища міського типу Зайцеве Донецької області внаслідок поранень, отриманих під час обстрілу 120-мм мінами.