Діти війни зібралися у рідному селі Подоляни, що на Кам’янеччині. 

Такої події давно не бачило колись прикордонне село Залуччя, де в довоєнні роки проживала, навіть за старими мірками, достатньо велика громада. Страшна війна забрала життя 82 мешканців села. Найбільших втрат на фронті зазнала родина Атаманюків. Лиш імена, викарбувані на пам’ятному знакові, що у центрі села, повернулися на батьківщину. Пішли боронити рідну землю від фашистських супостатів, залишивши батьків, дружин, осиротивши дітей, які лише робили тоді перші невпевнені кроки. Як у той час потрібне було дітям-сиротам батьківські тепло, плече підтримки!
Більшість із присутніх на зустрічі, а нас зібралося близько двадцяти п’яти чоловік, так і не відчули батьківської неголеної щоки, не посиділи на батьківських «горгошах», не знають всього того, що може дати лише рідний батько.
Ідею проведення зустрічі озвучив у телефонному режимі мені й односельцю Володимиру Дідику троюрідний брат Володимир Атаманюк. У її успіх, відверто кажучи, не дуже то й вірилося, адже усім нам більше 75-ти, та й болячки пообсідали. Втім, захід вдався на славу! І цим найбільше завдячуємо наполегливості організатора — Володимира Атаманюка, людині надзвичайної сили волі і духу, інваліду у візку, а також активній допомозі його бойових помічників Галини Кащук та Віктора Якімця.
Відкрив зустріч Атаманюк, її організатор. До слова, він все життя присвятив освітянській справі на рідному Поділлі, тривалий час був наймолодшим, але одним із кращих директорів шкіл, вів і продовжує на пенсії вести велику пошукову роботу, відновлює дещо втрачену історію села. Володимир Леонідович розповів про село, його чудових людей. 42 уродженці села стали педагогами, 12 із них працювали директорами шкіл, четверо отримали військове звання полковник, п’ятеро чоловік стали відомими вченими, серед них: Михайло Бичко, учасник війни, один із найкращих селекціо- нерів Східного Сибіру. Тривалий час очолював Іркутську обласну сільськогосподарську дослідну станцію; Норберт Завадський, професор, колишній ректор Петербурзького політехнічного інституту; Володимир Микитюк, академік сільськогосподарських наук, професор Харківської сільгосп- академії; Леонід Якімець, один із провідних хірургів України, колишній завідуючий клінікою грудної хірургії інституту Амосова; Надія Курилко, кандидат сільськогосподарських наук. Сільчани пишаються своїм земляком Леонідом Скринчуком, який, працюючи головою колгоспу у Чемеровецькому районі, за видатні досяг- нення в сільськогосподарському виробництві удостоївся високого звання Героя Соцпраці.
Несподіваним для нас було й тривожне повідомлення, що над селом нависала загроза ліквідації. Справа в тому, що в одному із сіл під назвою Залуччя (їх було декілька в регіоні) партизани напали на фашистів. Тож за це село мало бути знищеним. Загрозу відвів патріот села, дезорієнтувавши німецьке командування щодо цього факту.
…Незважаючи на важкі спогади, атмосфера зустрічі була радісно-святковою, лунали мелодії воєнних й повоєнних літ. Заводієм, диригентом й головним солістом був Михайло Благуляк, поважна авторитетна людина: які лише керівні посади не обіймав він у нашому селі і в рідному Підпилип’ї, тривалий час був головою ветеранської організації.
Зустріч промайнула швидко, проте у пам’яті кожного з нас вона залишиться назавжди. Щиро дякую усім вам, дорогі односельці.