Під час інженерного обладнання позицій солдата Роман ДЖЕРЕЛЕЙКО  вразила ворожа куля.

«Медик, що своєчасно прибув з сусідньої позиції, кваліфіковано надав йому першу медичну допомогу. Після оповіщення черговими засобами зв’язку на місце події одразу прибули командир роти та командир взводу старшина Бардалим О.В., які особисто почали здійснювати евакуацію Романа. За 15 метрів від позиції, під час закріплення тяжкопораненого на ношах, ворог поцілив удруге – цього разу в командира взводу, старшину Олександра Бардалима.  Протягом хвилини Сашко помер на руках свого командира роти», - розповіли в прес-службі 24-ї окремої механізованої бригади імені короля Данила.
Бойовики продовжили обстріли. Українським бійцям вдалося евакуювати тяжкопораненого Романа Джерелейка. Медики робили усе можливе, щоб врятувати бійця, але, на жаль, велика крововтрата та характер поранення не дали йому шансів на життя і у міській лікарні м. Курахове він помер. Бойовий побратим Романа Джерелейка старший солдат Іван Піта з Романом зналися з 2016 року. Каже, що познайомилися на одному з взводних опорних пунктів передньої лінії нашої оборони. «Я підписав контракт, пройшов «учебку» і попав на «нуль» у 2016-му. Роман вже був там, - пригадує Іван. - Ми виконували бойові завдання на одній позиції, стояли разом на бойовому посту, їли з одного казанка, спали у бліндажі один біля одного. Хороший хлопець, мужній, чесний, справедливий, сміливий та рішучий. Ніколи не боявся добряче «насипати» ворогу у відповідь. Пишаюся дружбою з Романом. Я впевнений, що опинись він на місці командира взводу, який рятував його після влучання кулі снайпера і тому загинув сам, Джерелейко поступив би так само – рятував би пораненого побратима під ворожим вогнем ціною власного життя» - зі щемлячим болем у грудях переконливо підкреслив Іван Піта.

 Роману Джерелейку було 30 років. Осиротіли батьки, дружина те семирічний син Данило. Поховали військовослужбовця на міському кладовищі райцентру.

Старшині Олександру Бардалиму було 33 роки. Родом - із Корсунь-Шевченківського на Черкащині. Він перебував на війні на Донбасі від 2015 року і планував повернутись на якийсь час до своєї родини. До його звільнення з лав ЗСУ залишалося всього 20 діб. Овдовіла дружина, а син Денис втратив батька.

Втрата щодня за втратою,
Аж руки болять хреститись...
А, бач, заборонено владою
Стріляти, щоби помститись...

До білого. До німіння аж
Пальці на зброї стиснуть
Ті хлопчики, що везуть вантаж -
Загиблого за Вітчизну...

А вдома мовчать промовисто,
Плюючи думки крізь зуби...
Бо зараз не до розмови. Сто
Грам випивають грубо.

Цигарку гірку в легені
З пекучим жалем вдихають...
І поки в нас владні "генії"
Помститись забороняють.

У формі новій, озброєні,
Щасливі, непереможні
Спускаються з неба воїни -
Їм, кажуть, стріляти можна!

Ольга САЛІПА.