Професія листоноші – для людей приязних і трудолюбивих.

Ось і Оксана Яцюк з Теофіпольського відділення така. Весела і легка у спілкуванні.

Після школи пішла вчитися на швачку. Але робота не підійшла їй. Цілий день бути прив’язаною до одного місця під монотонний стрекіт машинки видалося нудним до неможливості. Та й продукцію змушували шити малоцікаву: чохли для матраців і тільники для ув’язнених. Тут себе не проявиш!

Подалася ученицею на пошту. З теплотою і вдячністю згадує свою першу наставницю Валентину Мовчан. Працює тут 31 рік, Із них двадцять – листоношею. Обходила пішки спочатку Новоставці, потім Турівку і Кунчу. Знає там кожного жителя. Тепер має дільницю в Теофіполі. Довжина маршруту понад 16 кілометрів.

Більшу частину шляху долає пішки, а не на велосипеді. Каже: – Моя дільниця розташована на горбках, тож доводиться частіше вести його в руках, ніж на ньому їхати. Свою професію люблю. Листоноша користується повагою і авторитетом. У кожного адресата свій характер. Пенсіонери мене виглядають і називають «годувальницею».

Деякий час була на підміні в кіоску. Так мені хотілося взяти його на руки і понести кудись.

Два дні вдома посиджу, а тягне до людей. Зараз час тяжкий і вони пригнічені. Рахують кожну копійку. Не знають, на що сподіватися завтра. Стараюся їм підняти настрій.

– А ви як дивитися в майбутнє?

– З надією, бо як без неї жити...

 Фото Віри ІСАЧЕНКОВОЇ