Невигадані історії

Цю історію, як і багато інших, розповідала моя мама нам, малим, потім нашим дітям і сусідським. Затамувавши подих, ми з цікавістю слухали, бо таких розповідей, складних і незвичайних, як її життя, вона знає безліч.

Сталося це у 60-ті роки минулого століття. Молоде подружжя Марія і Григорій поверталися на конях з поля після важкого трудового дня. Цілий день скиртували солому. Дуже поспішали, бо з-за лісу грізно насувалася чорна хмара, грім гуркотів дедалі ближче, блискавиці краяли небо навпіл. Вітер ставав все дужчим та холоднішим, і раптом небо ніби прорвало – линуло з усієї сили.

Вони вже от-от будуть біля села, наближаються до краю поля попід дорогою.

Несподівано серед розбурханої природної стихії Марія почула якийсь дивний звук – чи то зойк пташини, чи то плач дитини. Жінка зістрибнула з підводи і, пройшовши кілька кроків, мало не остовпіла: перед нею по пахви закопаний у землі скиглив хлопчина, з останніх сил намагаючись відгортати невеличкою трісочкою землю. Тремтячими руками Марія спробувала витягнути дитину, але земля міцно тримала його в своїх лещатах. Тоді вона кинулася до підводи, щоб стримати наляканих коней, а чоловік, вхопивши вила, що лежали на возі, почав рятувати хлопченя.

Втім, це виявилося не так просто. Земля, хоч і була свіжа, але добре притоптана, потоки брудної води перетворювали її на чорне місиво. Обережно, щоб не зачепити дитину, він почав відгортати землю. Дощ лив як із відра, вони промокли до нитки, дитина синіла на очах... Одному Богу відомо, яких зусиль і вміння йому це вартувало. І коли нарешті вдалося звільнити хлопця зі страшного полону, вони загорнули його рядниною і чимдуж помчали додому.

Вдома обмили дитину і почали розтирати посинілі рученята і ноги, потім напоїли гарячим чаєм. Знесилена і перелякана дитина заснула.

Це вже потім пізно ввечері, коли прибігли стривожені батьки хлопчика, він розповів що сталося. Толі було лише шість років, і разом зі старшими хлопчаками він випасав корову. Граючись, вирішили найменшого закопати і дали йому трісочку, щоб відкопувався. Як почала збиратися гроза, діти зайняли худобу і погнали додому, а про найменшого не згадали, а можливо, думали, що він сам вибереться з пастки.

З часом всі забули про цю історію, але сильний стрес і переляк таки відбились на здоров'ї хлопчика – мав проблеми із серцем. Анатолій ніколи не забував своїх рятівників, вони були почесними гостями на кожному сімейному святі, сім'ї поріднилися. Толя дружив із їхнім сином, який був його ровесником, потім подружились їхні доньки.

Через багато років сталася біда з Григорієм – він тяжко захворів. Довгі місяці лікування, але йому ставало дедалі гірше. Лікарі не могли встановити причину хвороби. Рідні збилися з ніг, шукаючи порятунку. Анатолій допомагав чим міг, і коли вже всі втратили надію, не здавався, вірив одужання свого рятівника. І таки знайшов жінку, привіз її до хворого. З часом вона поставила його на ноги. Після довгого лікування прожив потім ще 13 щасливих років.

Отак небайдужість, милосердя і доброта через багато літ повернулись до людей тією ж добротою і вдячністю.

 Л. ГРИГОР'ЄВА. Хмельницький район.