На чолі болохівських громад стояли загальнообрані на колах отамани.

Під час походу Бату-хана, коли руські князі розбігалися хто куди, полишаючи городи напризволяще, болохівці, які проживали на землях сучасної Хмельниччини, виступили йому назустріч та уклали угоду про мирне співіснування, як колись їхні предки те робили зі скіфами та сарматами.
Грушевський пише, що “Земля розсипається на дрібні городські громади, не злучені між собою ніякою тривкішою організацією, окрім спільності і солідарності, з дуже слабкою політичною властю, з повною перевагою самоуправної громади». Політика болохівців видавалася князю Галицькому Данилу такою небезпечною, що він нищив не самих провідників, а цілі городи, цілі землі. Ворогом для нього був і сам місцевий люд, який намагався скинути ненависне князівсько-дружинне іго, яке для нього було страшнішим за татарське.