Добра пам’ять про батьків чи дідусів, матерів або бабусь завжди переходила і на їхніх нащадків. Це при умові, коли старше покоління розповідало дітям і онукам про своїх предків, з якими вони розминулися в житті.

Хоч би яким дивним це нині здавалося, але археологічні знахідки вкотре підтверджують цей факт.

Йдеться про Великого князя Київського Ярослава Володимировича, який своє нині загальновідоме прізвисько «Мудрий» отримав лише в працях московитських істориків XIX століття. За життя та в літописах його ніколи так не називали!

Восени 1595 року Северин Наливайко на чолі двох з половиною тисяч козаків з
гарматами і обозом переходить Дністер, повертаючись додому після угорської
кампанії. Козаки добре озброєні, дисципліновані, з бойовим досвідом, здобутим у
боях проти найкращих військ Європи…

Так, так, у козаків також були люди, які абсолютно законно не ходили в походи. І то не від доброго життя, бо Запорізька Січ жила в умовах постійного дефіциту — людей, зброї, їжі, часу.
Тому козакам було не до романтики і лицарства, бо підготовка до кожного походу розпочиналася з жорстких підрахунків: кого в бою можна втратити, а кого — ні. Бо громада мала існувати, забезпечуючи себе і воїнів усім необхідним, інакше вона просто не вижила б.

Цьогоріч у квітні минуло 40 років після страшної аварії на Чорнобильській АЕС. А люди у Києві радісно крокували на першотравневій демонстрації, коли навкруги просто-таки зашкалював радіаційний фон. Саме так почалася історія, яка назавжди перетворила назву міста Чорнобиль на символ трагедії, яку намагалися приховати.

26 квітня – Міжнародний день пам’яті про Чорнобильську трагедію та Міжнародний день пам’яті жертв радіаційних аварій і катастроф.

(З історії першої громади православної церкви України на Красилівщині).

І обидві вони стосуються подій на території сучасної Хмельниччини. А якщо точніше – залізничних станцій Проскурів і Гречани, які стали місцем трагічних подій у листопаді 1919 року. Саме тоді внаслідок поразок на фронті і наступу денікінців, Українська Народна Республіка опинилася у катастрофічному становищі.

Після завершення Рівненсько-Луцької військової операції та звільнення 20 лютого 1944 року Ляхівців (Білогір’я) для військ І-го Українського фронту настала пауза у бойових діях.
Але в тилу ворога діяли партизанські загони К. С. Божевського і М. І. Вощила. Вони не давали ворогу отямитися, вступаючи в кінці лютого — на початку березня у бої з гітлерівцями, що дислокувалися у селищі Ямпіль.

Почну з цікавих фактів про Великого Кобзаря, які сьогодні відомі не всім.