Творчі люди – митці, ентузіасти культосвітньої ниви, працівники бібліотек, письменники, поети і журналісти, завжди були серед тих, хто перебуває у вирі подій сьогодення, часом – у найнесподіваніших і непередбачуваних місцях. Ми завжди там, де зіштовхуються у двобої добро і зло, де визначається сучасність і утверджується майбутнє. Ми там, де розвидняється або згасає день, де «з печаллю радість обнялась…». Нині наші представники поповнили ряди захисників неньки-України у російсько-українській війні.

Мабуть, мало хто з деражнянців знає, що в березні 1983 року, наш земляк, Заслужений працівник культури України, композитор і диригент, організатор і засновник трьох народних колективів на теренах Поділля, Микола Максимович Смагитель побував у… Якутії (Республіка Саха) на підприємстві «Алданкомбінатзолото» в селі Нижній Куранах. Ні, пан Микола не добував там «жовтий» метал, не спробував принад долі золотошукача. Все прозаїчніше – він вирушив у далекий край на запрошення давнього і доброго знайомого, директора Ярмолинецького будинку культури, котрий працював у Якутії.

Таку назву має авторська документальна експозиція світлин Олександра Синиці, присвячена 12-ій річниці Революції Гідності. Відкриття її відбулося у Хмельницькому музеї-студії фотомистецтва. Для Олександра Синиці, відомого київського фотокореспондента агенства УНІАН, це не просто дата у календарі, це жива пам’ять про тих, хто у запеклій боротьбі виборював наше європейське майбутнє.

І падав сніг… Повільно і велично,
Сідав на лави, на ялинки і дроти.
Після тепла оселі так незвично
По цій красі у чоботах пройти!
І падав сніг… Лапатий, наче вата:
Він прикрашав всі вулиці й двори.
Зима прийшла — весела і багата
На радість і дорослим, й дітвори.
І падав сніг… Закоханим на втіху,
Бо прикривав від заздрісних очей
І соромливо присідав на стріху,
На огорожі, дерево й людей.
І падав сніг… Як спомин, як минуле,
Як сон, обірваний на ранок вмить,
Як терпка згадка про давно забуте,
Що досі в серці скалкою щемить…

У нас люди всі поважні,
Всі знайомі, знані,
Мають успіх, талант мають —
Бо живуть в Деражні…

* * *
Лапатий сніг на казку схожий
Танцює, падає, кружляє
І в круговерті загадковій
Все, ніби килимом, вкриває…
Прибрав ялинки в плаття біле,
Покрив яри, дахи й діброву
І, погулявши над полями,
У місто повернувся знову.
Він закохався у берізку
Й подарував їй плаття біле…
Я чула, як слова кохання
Їй шепотів всю ніч несміло…

Летять перелітнії птиці
Туди, де їх вічна мета,
А я залишаюсь з тобою,
Вкраїно моя золота.

Дворічний хлопчик лікарю сказав:
“А мами ма”, — розвівши рученята.
Та так це вимовив, що лікар аж заплакав,
Подумавши, мабуть, не має й тата.

Подяка Богу вже за те,
Що запустив у світ до себе,
Де все живе, росте, цвіте,
Що маєш шанс, й тебе тут треба.