Уже третій рік Настасія Артемчук шукає свого чоловіка Юрія, воїна, який зник на полі бою у вихорі війни. Попри біль розлуки, жінка знаходить сили творити. І її розписані тубуси, сповнені краси та добра, стають благодійними лотами.

Із окупації Тетяна Столковська привезла свій найдорожчий скарб — вишиті рушники, гаптовані ще під вільним і мирним небом Херсонщини. Її обреги не лише спогад про затишний дім, ще й вишита пам’ять, що надихає жити і творити нині на благословенній Білогірщині, де минуло її дитинство та шкільні роки.

Люди старшого віку донині засуджують розлучення, адже за їх часів, коли подружня пара руйнувалася, це було великим соромом як чоловікові і дружині, так і їхнім батькам. Як жили молоді сім’ї? Невже не сварилися, не мали претензій одне до одного? Чоловіки не були пияками, а жінки ледачими?

Понад шість років Ольга Лукасишина відтворює давні гердани та силянки. Це більше, ніж прикраси, в яких оживає не лише сила і краса роду, а й історія цілих поколінь, вплетена в кожну намистинку.

Познайомилася із Нелею Дудар у Віньківцях, коли її сини виросли, а названі діти тулилися до неї. Для них вона стала справжньою турботливою мамою.
Через роки знову захоплююся нею та її натхненням творити красу. Навіть на чужині майстриня зуміла виткати голкою, нитками та фарбами рідний український всесвіт.
Доля Нелі Дудар мов гарна мелодійна українська пісня. І сповнена не лише світлої радості, тихого смутку, а й гіркої печалі.

Життя Віталія Невідомого було наповнене гарними великими мріями. Та найголовнішу із них — звести дім для свого сина не встиг здійснити. У свої 23 обрав шлях воїна. Тепер він серед зниклих безвісти. Та все ж рідні плекають надію на його повернення.

У селі, на перехресті доріг, утворилась велика площа, яку місцеві жителі називали «вигін». Тут колись зустрічали корів з пасовиська. Немає вже стільки худоби на селі, але старші люди від весни до осені збираються на вигоні, ведуть мову про погоду, новини, політику, згадують минуле, діляться порадами.

За свій життєвий шлях Ольга Пилипчук на білому полотні створила безліч неймовірних візерунків та малюнків. І кожен з них – частина її душі, вплетена у мереживо ниток.

У той час, коли Україну накрила чорна хмара повномасштабної війни, Антон Кутицький працював у Польщі. Не вагався ані хвилини, поспішив на захист рідної землі. Пройшов крізь пекельний вогонь випробувань. Мужній воїн не залишав позиції 243 дні, перебуваючи під постійним прицілом ворога.