Водоносні шари на території Кам’янець-Подільської фортеці та міста були важкодоступними. Для потреб міських жителів і залоги у фортеці в різний час було влаштовано два колодязі. Перший у Новій Східній башті, а другий – у башті Водяній (див. Іл. 1).

Перші згадки про колодязі Старої фортеці вміщені в описі замку 1494 року й подані істориком В. Гульдманом, який зазначив: «…поблизу Міської брами був колодязь, із якого води не брали, адже він був дуже глибокий».
 1544 року військовий інженер та архітектор Гіоб  Претфус над фортечним колодязем збудував башту Нову Східну, про що свідчить вирізьблений латинською мовою напис на стіні: «1544. DEVS TIBI SOLI GLORIA IOB PRAETEVES ARCHITECTOR» (Боже Тобі одному слава архітектор Гіоб  Претфус).
Реставратор Євгенія Пламеницька  вважала, що криниця до спорудження башти була відкритою,  нею користувалися також і жителі міста. Після проведення будівельних робіт колодязь ввійшов до складу фортеці і використовувався винятково  для  її потреб.
1789 року в нижньому та верхньому ярусах башти встановили великі дерев’яні колеса. З їх допомогою  водотяги  піднімали  воду цебрами на поверхню. Одне з коліс діаметром 4,5 м, відтворено в другому ярусі башти. Підйом води був трудомістким, адже криниця вирубана в суцільній скелі на глибину 40,7 метра.  Габаритні розміри шахти скельних стін колодязя перемінні: на верхньому рівні – 9 метрів, на середньому – 10, а нижньому – 6,5 метра. Вода, стовп якої сягає  чотирьох метрів,  надходить з шести джерел, розміщених на різних глибинах.  Достовірно не відомо, як  пробили  такий глибокий колодязь у суцільній скелі. Можливо,  застосували давній метод: на камінні розводили багаття, а потім поливали водою, після чого камінь давав тріщини, що значно полегшувало роботу.
Для того,  щоб вода не застоювалася, періодично проводилося очищення колодязя. В нижньому ярусі башти, на білокам’яному обрамленні бійниці, зберігся напис: «Очистка колодязя произв. 15 Июня 1911 г.».  Уже багато років воду з нього не набирають, а використовують лише  як об’єкт екскурсійного показу.
Другий колодязь розташований в підніжжі Старої фортеці з північно-західної сторони у каньйоні річки Смотрич. За описом замку 1494 року відомо, що навпроти  Пільної брами було «будування, що спускалося до низу в яр. Тут була криниця, знизу мурована, а зверху обкладена деревом, але з неї води не брали, бо вода була дуже глибоко».
У середині XVI ст. над криницею спорудили Водяну башту – восьмигранну, висотою понад 20 метрів.  В описі замку 1613 року йдеться про «башту, в якій книги ця», розміщену в північно-західній частині замку, перехід до котрої здійснювався від башти Рожанки оборонним муром над Пільною брамою, а подача води з башти до замку – мурованим підземним каналом.
А в описі замку 1786 року  йдеться про дві башти – «Смотрицьку»  (Водну) та «Студенну» (Нову Східну) – обидві спустошені через відсутність води в криницях. Для постачання  води функціонували спеціальні конструкції з дерев’яних коліс, обкованих залізом, і водозабірний хід-тайник. Ця система дозволяла піднімати живильну вологу  на висоту в 40 метрів  і транспортувати її на 50-метрову відстань у  фортецю. Воду доставляли підземним ходом для замкової кухні, пекарні, пивоварні та лазні.
Люстрація (перепис) Кам’янецького староства 1566 року  засвідчує, що міська влада для забезпечення фортеці водою утримувала водовоза і водотяга. Їм раз у чверть року виплачувалося по одному злотому,  видавалося по 5 аршинів вроцлавського сукна і кожух. Вартість утримання  становила на рік по 7 флоринів і 8 грошей.
Візники забезпечували фортецю не лише водою, але й завозили з Дністра лід. У склепах і підземеллях у той час влаштовували  «льодники»  для зберігання продуктів. На початку XVI ст. в підземеллі башти Лянцкоронської  влаштовано новий підвал з «льодником». У XVII-XVIII ст. досить багато таких склепів функціонувало в підвалах будинків купців і різників, які торгували м’ясом.
У ХVІI ст. під час будівництва Нової фортеці відкрили джерела, воду з яких використали для наповнення фортечних ровів. Вода стікала в напрямку до моста, який прилягав до Пільної брами, і спадала зі скелі. У XVIII-ХІХ ст. ці джерела давали вже менше води.
У ХІХ ст. оборонне значення фортець втрачено. Стару фортецю перетворили на в’язницю. Джерела на Новій фортеці залишилися без догляду, були занедбані та повністю пересохли.
У жовтні 1872 року  Кам’янець-Подільський губернатор направив листа Подільському й Волинському військовому генерал-губернатору «про дозвіл на знесення старих, місцями з тріщинами воріт фортеці і з’єднаної з ними круглої вежі [Св. Анни], яка знаходиться в кінці Турецького мосту». Уваги заслуговує інформація про те, що надбрамну мостову башту Св. Анни називали «Колодязною». Ця назва прослідковується в багатьох архівних документах ХІХ ст. Можливо в цій башті був влаштований доступ до джерел,  адже деякі з них і сьогодні витікають під мостом і були упорядковані в минулі століття. Ймовірно, джерела і стали причиною знесення башти, адже насичували міст вологою.