Є ситуації, про які краще не скажеш, аніж мовлено в Біблії: якщо змовчимо, браття – каміння «ВОЗОПІЄ»!
Саме тому ми, журналісти «Подільських вістей», не мовчимо, ми кажемо: «Ницість, підлість, дворушництво, до яких дійшла нинішня хмельницька обласна влада у ставленні до рідних Героїв Небесної Сотні та загиблих на сході воїнів і добровольців, межує уже не з цинізмом — зі зрадою!»
Тиждень тому вся Україна була свідком того, як на засіданні Кабінету Міністрів, привселюдно – завдяки телебаченню, Прем’єр-міністр Володимир Гройсман, як котів шкідливих, шпиняв чиновників Хмельниччини за те, що вдові загиблого в Донецькому аеропорту кіборга  Івана Зубкова замість належного житла виділили «комірчину», в якій добрий господар посоромився б худобу тримати!

Нагадаю, старший лейтенант Іван Зубков був командиром роти вогневої підтримки. У січні 2015 року брав участь у деблокуванні підрозділів, які обороняли Донецький аеропорт. Під час одного з боїв Іван викликав вогонь артилерії на себе, прикривши відхід підрозділу. 20 січня 2015 року він, унаслідок підриву бойовиками другого поверху нового термінала, загинув і був упізнаний лише за результатами експертизи ДНК. Що це значить – ні для кого не таїна: тіло Героя було понівечене до невпізнання!
Враховуючи особливі заслуги перед Батьківщиною, 30 грудня 2015 року Президент України Петро Порошенко видав указ — присвоїти ім’я Героя України старшому лейтенанту Івану Зубкову 90 окремого аеромобільного батальйону 81 окремої аеромобільної бригади високомобільних десантних військ.
1 травня 2015 року Івана Зубкова поховали у рідній Деражні. Понад п’ять тисяч людей вийшли провести Героя в останню путь.
Виходить, провели і ЗАБУЛИ? І про нього, і про сім’ю. Інакше, пан Гройсман не заявив би на всю країну, що «хотів би подивитися в очі чиновникам, які мали відношення до придбання такого житла  родині покійного Героя України»...
Так і хочеться відповісти на ці слова пана Гройсмана:
— Приїдьте, Володимире Борисовичу в древній  Проскурів, ох, приїдьте! Бо давно настала пора не лише подивитися в очі хмельницьким чиновникам, а й зробити, як колись казали, – ОРГВИСНОВКИ. Бо  не кращу «турботу», аніж до вдови полеглого кіборга Івана Зубкова,  продемонструвала нинішня влада Хмельниччини й до вдови Героя Небесної Сотні Сергія Бондарчука – Тетяни. До речі, активної учасниці Революції гідності, поета, громадського діяча, заступника міського голови Старокостянтинова. Щоб не бути голослівним, процитую коротенький витяг із нагородного листа, надісланого в Хмельницьку облдерж-
адміністрацію громадською організацією «Родини Героїв Небесної Сотні»: «Бондарчук Тетяна Володимирівна – дружина полеглого Героя Небесної Сотні Сергія Бондарчука, активна учасниця Революції гідності. Була разом із чоловіком  у складі хмельницької сотні «Свободи» на Євромайдані. Один із організаторів і ведучих мітингів у підтримку Майдану в Старокостянтинові. Волонтер, голова Хмельницької обласної  організації «Об’єднання українок»…
 Вражаючий список, чи неправда?
— Неправда! Не вражаючий! — відповіли в Хмельницькій обласній державній адміністрації, повертаючи нагородний лист  патріотки «з надривом». (Колись царські чиновники, щоб не «утруждати» себе поясненням причин відмови, повертали «прошеніє»  надірваним, що й означало ВІДМОВУ).
Може, якби нагородні документи Тетяни Володимирівни потрапили   не в ніжні «лабета» заступника голови Хмельницької ОДА Володимира Кальніченка —  проблем не виникло б. Бо Володимир Ілліч, скажу я вам, це той ще бюрократ! Просидівши всі роки правління Януковича в затишному кріслі першого заступника головного управління агропромислового комплексу ОДА, очільник якої називав владу «янучарів» — від Бога, він, завдяки Революції гідності й таким людям, як родина Бондарчуків, успішно перекочував у хмельницький «білий дім», тепер уже в крісло заступника голови обл-
держадміністрації.  Ну як тут не згадати Проню Прокопівну, яка хвалилась перед вінцем із «Голохвостим»: «Сиділа, сиділа, так зате ж і висиділа!». Так і наш «герой»: просидів у чиновниках не останньої величини не тільки при регіоналах, а й при ударівцях Прусу з Корнійчуком. І яке місце йому знайшлося – у першій чиновницькій п’ятірці! От уже воістину – не родись, а вдайся! Ще треба вміти так «мімікрувати»!  То ж   де йому, зайнятому тим, аби утриматися при владі й при посаді, зрозуміти клопотання такої організації, як «Родини Героїв Небесної Сотні»? Це як би кум, сват чи брат клопотали, або якийсь впливовий держиморда, тоді – інше діло. Тоді — будь ласка! Підставляй груди під орден!  А вдова Героя Небесної Сотні, учасниця Революції гідності, волонтерка, поетеса, патріотка — не велике цабе! Обійдеться! Є більш «заслужені» й більш впливові!
Справедливості заради, зазначу, що, вказуючи пані Тетяні на поріг, Володимир Ілліч натякнув у своїй відповіді, що, мовляв, я не я, і хата – не моя! Рішення відмовити їй – не його особиста забаганка, її нагородні документи «залишено без розгляду, як такі, що не  підтримані керівництвом області».
Що це таке і з чим його їдять, оце міфічне «керівництво області»? Хороба, як кажуть у нас на Поділлі, його знає!
Цілком можливо, що під секретним, безіменним «керівництвом області» пан Кальніченко розуміє Олександра  Корнійчука — голову ОДА й земляка Сергія і Тетяни Бондарчуків? То так би Володимир Ілліч і казав, а не наводив тінь на тин! Якщо так, то тоді – все ясно! Все сходиться і стає на свої місця. Неспроста ж, подейкують,  покійний Герой  Сергій Бондарчук  ще за  життя ціпи «в’язав» із тоді ще просто бізнесменом Олександром Корнійчуком! Інакше, чим пояснити оте несхвалення безіменним керівництвом Хмельницької області кандидатури Тетяни Бондарчук для нагородження орденом княгині Ольги?
…У Гната Хоткевича є твір  «Камінна душа», в якому автор майстерно описав жорстокість, бездушшя, черствість людську. Думаю: як шкода, що прозаїк не дожив до нашого часу! Завітав би  у наше місто над Бугом, походив би лункими коридорами облдержадміністрації. Переконаний, перо прозаїка, як різець вправного каменяра, вирізьбило б для нащадків лик чиновників Корнійчука і Кальніченка, як еталон бюрократів із холодним і КАМІННИМ серцем!