колишній чиновник позбавив землі та спокою велику частину жителів Красилівського району.

У №21-22 від 23 лютого цього року в «ПВ» був опублікований лист Олега Мизернюка «Чия сила — того й правда». Як переконував усіх нас представник автора, той очолює фермерське господарство та понад усе прагне бути повноцінним господарем і справно виконувати свої зобов’язання перед громадою Красилівщини. Але насправді її, громаду, такі «одкровення» відверто обурили. Помилка редакції полягала в тому, що вчасно не заслухали іншу сторону, не розібралися до кінця в ситуації, якою вона є, не перевірили, чи підкріпив скаржник свої аргументи документально. Тож просимо вибачення за певну упередженість та спробуємо заглибитися в істинну суть справ і подій як кількарічної давності, так і днів нинішніх.

Все має свій початок...
По суті, конфлікт як такий виник ще тоді, коли у 2012 році голова тодішньої Красилівської райдержадміністрації Петро Арсенюк одним (!) розпорядженням (№ 349/2012 від 20.07.2012 р., а потім іншими його доповненнями — № 401/2012 від 20.08.2012 р. та №488/2012 від 03.10.12 р.) із земель державного запасу передав 34 ділянки орієнтовною площею 873 гектари на території дванадцяти сільських рад громадянину Олегу Мизернюку, нібито для ведення фермерського господарства. Ділянки, зауважте, не пов’язані між собою ні територіально, ні історично, ні жодним іншим чином. Відбулася процедура, за великим рахунком, без конкурсу, без тендеру, який за логікою є обов’язковим, бо охочих господарювати на своїй  землі був тоді не один десяток. Зокрема, із села Кульчини, про які йдеться у матеріалі, у 2012 році прохання про виділення ділянки подавали Олена Білокур, Анатолій Навроцький, Наталія Ватажук, Олена Печеська, інші люди. Всі вони отримали однакову відповідь: «...надати дозвіл на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства на території Кульчинівської сільської ради із земель державної власності немає можливості, оскільки вільні землі резерву й запасу за межами населеного пункту відсутні». Натомість для Олега Мизернюка, якого в селі ніхто ніколи не знав і не бачив, саме тут знайшлося не багато  не мало — 147 гектарів. Загальна ж кількість переданих йому для фермерства ділянок, розташованих за межами Гриценківської, Чернелівської, Великоорлинецької, Чепелівської, Антонінської, Веселівської, Заставської, Волицької, Печеської, Глібківської, Кульчинівської та Кульчинківської сільрад, перевищила 870 гектарів. Причому, в довгострокову оренду — на 49 років під мізерні три відсотки орендної плати.  
Випереджуючи розвиток подій, зазначу, що наразі уже три сільських ради Красилівщини, а саме — Печеська, Волицька та Чепелівська третій рік за судами щодо повернення означеної землі державної власності у власність громади світу білого не бачать. За великим рахунком, у них про існування такого орендаря як О. Мизернюк, тривалий час навіть не підозрювали. От, до прикладу, Чепелівський сільський голова В. М. Шемчук про наявність договору оренди (до 80 гектрів) з фермером дізнався лише в квітні 2015 року, коли той почав розорювати місцеве пасовище й частину земель, що до того обробляло ТОВ «Агросвіт». У супротив такому свавіллю, він одразу ж звернувся до Хмельницького окружного адміністративного суду, який став на бік позивача й визнав протиправним вищезгадане розпорядження голови Красилівської РДА. Вже 14 липня того ж таки 2015 року дану ухвалу залишив без змін і Вінницький адміністративний апеляційний суд... Проте згодом у Вищому господарському суді України ситуація кардинально змінилася. Напрошується висновок: для того, аби добитися справедливості, громадам доведеться пройти ще не одне коло пекла, бо все знову таки починається із суду першої інстанції. І, здається, цей коловорот Феміди просто безкінечний.
Адміністрація — категорично проти!
На сьогодні у Красилівській райдержадміністрації, аналізуючи події того часу, обурення не приховують. Ось  як коментує ситуацію Юлія Краснолуцька, керівник юридичного сектору апарату РДА:
— Ми, як гілка виконавчої влади, й тепер, і надалі обов’язково відстоюватимемо позицію громад, бо  земельні ділянки були передані в оренду Олегу Мизернюку  всупереч чинному законодавству.
В даному випадку одним з найгрубіших порушень є те, що згідно із законом про оренду землі, обов’язково мало відбутися погодження їхньої нормативно-грошової оцінки на засіданні сесії районної ради. За інформацією останньої, цього не було зроблено.
Крім того, коли земля передавалася для ведення фермерського господарства, не враховувався той факт, що ця особа від початку не мала наміру особисто ним займатися, а також і належної матеріальної бази для цього. Отже, випливає, що посадові особи скористалися суто прізвищем людини — Олега Мизернюка.
У той же час, абсолютно не вмотивованою була й відмова багатьом іншим претендентам, котрі заявляли про свої наміри вести господарство, в тому числі, й Олегу Білявцю. Тим самим знову таки були порушені їхні законні права.
Тепер, крім Волицької, Печеської та Чепелівської сільських рад, також інші сільради, на чиїх територіях розташовані земельні ділянки, які числяться за Олегом Мизернюком, готують судові позови.
Зауважу, що так може вчинити не лише територіальна громада, але й будь-який громадянин, який має гарантоване право на першочергове виділення земельної ділянки на законодавчому рівні, — констатувала Юлія Краснолуцька.
Кому не байдужа громада Кульчинів
По суті, ТОВ «Агрокрай» у селі Кульчини орендує більше тисячі гектарів землі ще з 2007 року. За словами сільського голови Надії Файдевич, а також місцевих жителів, з того часу й донині підприємство характеризує себе лише з кращого боку. Розрахунки за паї — одні з найвищих у районі. Щороку люди отримують в середньому 13 центнерів зерна, мішок цукру.

Неабияк виграє від такої співпраці й інфраструктура села. До прикладу, торік тут «Агрокрай» збудував один кілометр дороги на відрізку, через який відмовлялися їхати рейсові автобуси. Допомогли замінити вікна в школі, у церкві. В дитячому садку встановили санвузли, закупили меблі, постільну білизну, іграшки, обладнали майданчик для розваг малечі. Недавно були профінансовані будівельні роботи, коли в закладі перекривали дах. Також підприємство багато інвестувало в амбулаторію, що відкрилася минулоріч. Чимало надається й адресної допомоги, особливо багатодітним родинам.
Та повернімося до суті справи. Щодо ділянок, розташованих за межами Кульчинівської сільради, які й спровокували конфлікт, то їх ТОВ «Агрокрай» в особі керівника Олега Білявця отримало в оренду від райдержадміністрації ще у першому півріччі 2010 року. Про це свідчить відповідне розпорядження (№241/2010 від 25. 05. 2010 р.). І це було логічно, адже земля впритул прилягала до тієї, що оброблялася згаданим сільгосппідприємством.
Олег Білявець розповів:
— У 2010 році між мною та Красилівською райдержадміністрацією був укладений договір оренди на землі державного значення — 66,54 гектара. Але, на жаль, на той час такі договори не підлягали обов’язковій державній реєстрації.
Отже, виходить, цілком природно виглядала ситуація, коли в 2012 році він, як очільник «Агрокраю», був у числі тих, хто претендував їх орендувати. Натомість ставка була зроблена на Олега Мизернюка.
— Я особисто цього чоловіка ніколи в очі не бачив, — стверджує Олег Петрович. — Всі справи замість нього з самого початку вів брат Петра Арсенюка — Олександр Арсенюк, на ім’я якого Олег Мизернюк склав генеральне доручення з повною передачею повноважень.
(Для довідки: всіх трьох вищезгаданих осіб на ті часи поєднувало одне сільгосппідприємство — ТОВ «Житниця Поділля» (нині структурний підрозділ холдингу «Астарта-Київ»). До того, як перейти на пост голови РДА, його очолював Петро Арсенюк, далі віжки правління перейшли до Олександра Арсенюка. Олег Мизернюк працював там агрономом. До речі, про тісні виробничі взаємини новоствореного ФГ «Агро- здобуток» та «Житниці По- ділля» свідчать фінансові операції на користь першого у тому таки 2012 році).
— Після передачі уже понад 147 гектарів земель резерву та запасу на території Кульчинівської сільської ради Олегу Мизернюку, тривалий час я вів перемовини з Петром Арсенюком щодо того, аби мати змогу надалі їх обробляти, хоч фактично цих два роки ми їх не засівали, — продовжує Олег Білявець. — Зрештою, отримав погодження й таким чином уже заднім числом був укладений договір суборенди. З того часу й включно по 2016 рік ТОВ «Агрокрай» справно сплачувало річну орендну плату, яка перевищує 80 тисяч гривень. Підтвердженням цьому є відповідні касові ордери за усі роки. До того ж, ще майже 40 тисяч ми компенсували за так звані витрати, пов’язані з виготовленням технічної документації. Погодьтеся, суми чималі, особливо, якщо взяти до уваги, що для реального обробітку придатна лише приблизно половина від загальної площі, — веде далі співрозмовник. — Решта ж — глиняники, ділянки, що врізаються в берег, тощо. Тому ще у 2012 році я особисто декілька разів звертався до Петра Арсенюка, аби він, як голова райдержадміністрації, надав дозвіл на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення ділянки орієнтовною площею 54,6 гектара та з подальшою передачею її в оренду для випасання худоби та сінокосіння. Цього не раз вимагала громада Кульчинів на загальних зборах села. Йшлося ж саме про берег, водомиї, непридатні для обробітку. Зі свого боку, ТОВ «Агрокрай» зобов’язувалося допомогти жителям Кульчинів з облаштуванням пасовища: посіяти багаторічні трави, підживити їх мінеральними добривами. Відповіді чекали довго, зрештою чиновник «відписався», що «надати дозвіл немає можливості, оскільки вільні землі резерву та запасу поза межами населеного пункту Кульчинівської сільської ради відсутні».
У суді розглядається моя заява про розірвання цього договору суборенди (хоч він автоматично пролонгований до 2018 року) в зв’язку з неправомірним та незаконним розпорядженням тодішнього голови райдержадміністрації Петром Арсенюком.
Землі потребують люди
Треба зауважити, що наразі до земельних оборудок на Красилівщині прискіпливо приглядається громадськість, яка врешті-решт вимагає справедливості. І це правильно, адже насамперед порушуються конституційні засади на право володіти земельним наділом десятків і сотень громадян, а особливо — воїнів АТО, працівників соціальної сфери.
Ось точка зору Володимира Бурова, бійця батальйону «Донбас», активіста спілки ветеранів АТО «Патріоти Красилівщини», до якої нині входить більше шестисот осіб.
— Скільки наших хлопців загинули на фронті, на Майдані, а, питається, за що? В нашому районі ми чи не щодня викриваємо факти корупції, особливо що стосується землі. Лише одиниці з атовців отримують наділи, решта ж чують відмову за відмовою. З цього приводу ми уже звернулися до Президента, Прем’єр-Міністра України, але що з того? Відповіді немає.
Безумовно, дуже хочеться вірити, що як у державі в цілому, так і в цій історії зокрема така бажана справедливість рано чи пізно восторжествує, а винні будуть покарані. Та поки що радіти такій перспективі зарано.