Після знайомства з прекрасною жінкою – Ольгою Звенигородською – листоношею, яка працює в Деражнянському центральному відділенні поштового зв’язку, вкотре пересвідчуєшся наскільки сильними й мудрими є наші жінки.

Все, що випадає пройти на життєвому шляху – необхідно прийняти та з вірою в завтрашній день іти далі. Бо інакше чинити просто не маєш права, особливо, якщо поряд рідні й близькі, які й додають сил щодень зустрічати ранок…

Народилася Ольга Звенигородська в селі Галузинці на Деражнянщині, в звичайній сім’ї – батько працював у сфері торгівлі, а мати – кухарем. Разом із трьома братами вона росла в дружній родині . Оскільки Ольга була другою дитиною, то не раз допомагала матері в догляді за молодшими братиками.

Закінчивши восьмирічку в рідному селі, дівчина вступила в Дніпродзержинський енергетичний технікум і здобула спеціальність технікагеодезиста. Потім за направленням працювала в Хмельницькому проектному інституті.

Доля подарувала Ользі зустріч із Михайлом, з яким створили сім’ю – народили й виховали трьох синів.

Життя добряче закрутило жінку – вона працювала за різними спеціальностями: і на цегельному заводі, кухарем аж у Київській області, і в комунальному господарстві , а ж поки життєвий шлях не привів на пошту. Там вона працює два роки листоношею і обслуговує в Деражні майже п’ятсот дворів. У кожному з них її завжди чекають, як рідну, цінують і поважають за доброту й чуйність.

А після роботи Ольга одразу ж поспішає додому, бо відпочивати, як вона розповідає, доводиться лише працюючи. В дрібних домашніх турботах так і пролітає день за днем. Дуже любить квіти, смачно готує, щоправда, тепер уже за браком часу рідше випікає усілякі смаколики.

…Надто важким видався минулий рік – втрата двох найрідніших – матері та чоловіка – далася непросто. Та жити, як каже Ольга Олексіївна, мусиш далі – насамперед заради синів та трьох онучечок – Мар’яночки, Ярослави та Вероніки. Сини завжди пам’ятають про маму, підтримують її: старший Олексій працює зварником, Володя – на виробництві в рідній Деражні, а найменший Андрій трудиться в Одесі на заводі.

Ольга завжди намагається вірити в завтрашній день й не опускати рук, а сподіватися лише на краще, яким би складним не було життя. Вона вдячна за добрих людей, які зустрічаються їй, за слова підтримки у важку хвилину від колег, з якими вже й поріднилися. У такому дружному колективі ЦВПЗ Деражня-1, який очолює Інна Цвірінькал, працювати приємно й хочеться вкладати в спільну працю й часточку своєї душі. Вона ж від того й наповнюється добром…