До редакції «Подільських вістей» надійшов лист із далекого Владивостока (Російська Федерація) від Павла Миколайовича Крутого, який, прочитавши статтю під назвою «Унікальні мої Гоголі» автора Петра Слободянюка — подільського краєзнавця, культурного діяча — виявив можливий родинний зв’язок між героями статті та своїми родичами. Цікаво, що цей матеріал був опублікований ще у 2017 році, № 119 за 24 жовтня, однак звернутися читач вирішив в кінці 2021-го. Проте такі листи ми не могли залишити без уваги, тому вирішили допомогти і нашому зарубіжному читачеві.

У статті «Унікальні мої Гоголі» Петро Слободянюк розповідає про свою малу батьківщину — село Гоголі, що на Віньковеччині. Ділиться спогадами про родину, її непросте життя, а також описує красу рідного краю, де народився і який має славну історію. Отож буде незайвим нагадати невеликий уривок із цієї статті.

«Село Гоголі — один із найкрасивіших, заквітчаних Божою милістю куточків Поділля й України, що манить і хвилює мене з раннього дитинства. Бо тут я виріс — у цьому чарівному з розлогими полями і луками селі, де такі пишні сади і зелено-золотаві гаї, дзеркальні ставки і затінені черешнями вікопомні шляхи. Що й казати, село Гоголі (перша згадка 1652 р.), як і увесь Віньковецький край, багате історією, природою, культурою, а головне, людьми. Тут мирно уживалися українці, поляки, росіяни, роми. Для мене був близький і зрозумілий сільський циганський хутір зі своїми звичаями і традиціями, де розмовляли ромською мовою. Відомо, що у 1604 році у Гоголях діяла православна церква, у 1777-му — була збудована нова на честь Св. Параскеви. І тільки в незалежній Україні церква відродилися. Божу службу проводить о. Петро.

Так сталося, що я народився 1948 року на Миколаївщині, куди на початку 1930-х років родина мого дідуся Євтуха і бабусі Наталі Слободянюків з донькою Ганною, синами Яковом, Степаном, Михаликом була переселена з с. Балина Літинського району Вінниччини. Там, у Любоіванівці Арбузинського району мій батько Яків побрався з такою ж переселенкою, сиротою Марією Юхтимівною Крутою з села Гоголі, що на Віньковеччині. У 1953 р. батьки переїхали на мамину батьківщину — в маленьке на 100 дворів село Гоголі, яке стало для мене найдорожчою школою людяності. В Гоголях жила велика мамина родина: сестри — Юстина Хмільовська з чоловіком Григорком, синами Філіпом, Авінером і донькою Мариною; Настя з чоловіком Василем і сином Володимиром; братами: Семеном із дружиною Варварою та синами Григорієм, Володимиром і Михайлом; Василем з дружиною Мариньою, донькою Геньою, синами Миколою і Володимиром. Їхні сини, доньки, онуки, одружившись, покумувавшись, породичалися з більшою частиною односельчан. Родина жила великою поважною дружною сім’єю...»

Цей уривок — своєрідний екскурс на малу батьківщину Петра Слободянюка — дає нагоду читачам відслідкувати схожість в іменах та прізвищах родичів автора та можливих родичів читача із Владивостока, який пише наступне: «Доброго дня, шановні працівники газети «Подільські вісті». Пишу вам із далекого міста Владивостока. 24 жовтня 2017 року у вашому виданні вийшла стаття П. Слободянюка «Унікальні мої Гоголі». В цьому матеріалі згадується «... осиротіла емігрантка Марія Юхтимівна Крута». Справа в тому, що моя тітка (нині покійна) народилася 11 січня 1928 року в селі Гоголі Вінницької області (так записано в свідоцтві про смерть). І її прізвище було Крута, а звали її Цезарія Миколаївна. Мій дідусь і батько тітки, Крутий Микола Максимович, народився в 1894 році в селі Охримівці (а це в семи кілометрах від села Гоголі). Його розстріляли в 1938 році в Тюмені. Там народилася бабуся, Крута Анна Григорівна, і яке у неї було дівоче прізвище — мені невідомо. Вона померла дуже давно.

Прошу вас допомогти і, за можливості, зв’язати мене з автором статті для встановлення родинного зв’язку, якщо він є, між моїми предками і згаданою в статті Марією Юхтимівною Крутою.

Мій батько, Микола Миколайович Крутий, трагічно загинув у Владивостоці, коли мені було лише два з половиною роки.

З повагою Павло Миколайович Крутий, м. Владивосток».

Готуючи цей матеріал до друку, ми звернулися до автора статті «Унікальні мої Гоголі» Петра Слободянюка, який радо відгукнувся допомогти. Сподіваємося, ця історія матиме продовження...