У № 102 від 13 вересня «ПВ» ми писали про судовий процес над Дариною Доскач, яку звинувачують у вчиненні ДТП на Озерній у 2014 році. Нагадаємо, що тоді внаслідок аварії дві дівчини отримали травми різного ступеня, а вісімнадцятирічна Тетяна Радіонова загинула на місці пригоди. Як і обіцяли у попередній публікації, ми розкажемо усю передісторію з моменту ДТП до сьогоднішнього судового процесу.

Після ДТП
Отже, сталася ця трагічна аварія 5 жовтня 2014 року. Чотири дівчини в червоній «Хонді Акорд» врізалися в електроопору. Одна з них, Тетяна Радіонова, ту ніч не пережила… Інші дівчата потрапили в реанімацію Хмельницької міської лікарні. Міліція порушує кримінальну справу за фактом ДТП і одразу робить висновок – за кермом перебувала 23-річна Дарина Доскач, вона була у нетверезому стані і допустила аварію. Дарина – донька Хмельницького бізнесмена Дмитра Доскача (його часто плутають зі Сергієм Доскочем). Тривалий час дочка майже не спілкувалася з батьками. Їхні стосунки були непростими. Але ось батькам надходить дзвінок: «Ваша дитина потрапила в аварію і зараз перебуває у важкому стані в лікарні». Якими б напруженими не були стосунки дітей і батьків, останні в жодному разі не покинуть рідну кровинку у біді. Так і батьки Дарини – одразу ж кинулися рятувати свою доньку.
Наступного дня Дмитру Доскачу зателефонував слідчий, який був у складі слідчо-оперативної групи, що прибула на місце аварії. Міліціонер сказав, що хоче зустрітися і повідомити важливу інформацію. Під час зустрічі слідчий одразу поцікавився: «Хто буде у вас адвокатом?»

Доскач назвав прізвище знайомого захисника З., який раніше представляв інтереси співробітників його фірми. Слідчий на те: «Чудово! Він знає що робити, слухайте його». Знайомий адвокат звів Дмитра з відомим в Хмельницькому юристом Володимиром П. (із зрозумілих причин його прізвище ми не вказуватимемо). Зі слів Доскача: вони разом запропонували «план» виходу з ситуації: «Всі обставини не важливі, забудьте про свої зв’язки, питання вирішимо так – потрібно прибрати аналізи крові на алкоголь і розрахуватися з потерпілими». Захисники почали жонглювати сумами: одним – 200 тисяч, іншим – 300 тисяч і ще 5 тисяч доларів, щоб вилучити аналізи крові з доказової бази. Обоє запевняли Дмитра, що потрібно зробити так, як вони кажуть і питання буде вирішено. Запропонували навіть і такий варіант: «можемо домовитися зі слідством й «посадити за кермо» когось з потерпілих чи загиблу».

- Я тоді сказав їм, – пригадує Дмитро Доскач, – те, що ви пропонуєте – повне безумство! Я ставив просте завдання: об’єктивно розібратися у справі, якщо провина Дарини є – вона має відповідати за законом. Але спершу потрібно було її вилікувати. Адвокати наполягали на своєму: «Ви не розумієте, що довкола вас відбувається! Питання потрібно вирішувати так, як пропонуємо ми».
Доскач відмовив адвокатам і їхньому «геніальному плану». Настирлива рекомендація «роздавати усім гроші» здавалася підозрілою. Наступного дня, із самого ранку, з’явився слідчий, який вів справу по ДТП – Юрій Кушнір. Він одразу заявив, що у міліції є аналіз крові Дарини, що вона була за кермом і вона винна. «Розрахуйтеся з потерпілими», — запропонував він. Самим же потерпілим було не до вимог про компенсацію, адже їхні діти теж перебували у важкому стані. Дмитро Веніамінович каже: «Одразу пішла цікава установка, з мене почали вимагати дати гроші потерпілим. На цьому з самого початку наполягали якраз правоохоронці».
Дмитру Доскачу потрібен був адвокат, тому його знайомий в обласній прокуратурі рекомендує Бориса Северенюка (колишній прокурор Ярмолинецького району). Адвокат входить в курс справи і заявляє: «Справа важка, але ви займайтеся лікуванням доньки, а на решту не зважайте».
«Європейська» медицина України
Дарина Доскач ледь-ледь відходила від аварії, а слідчий вже опитував її в реанімації! Отримані Дариною травми дуже серйозні – важко пошкоджена кістка ноги, роздроблені шийні хребці, утворилася гематома, яка тиснула на нерв і могла спричинити його повне відмирання. Це загрожувало інвалідністю та повним паралічем правої частини тіла. Батьки вирішують перевести Дарину з міської в обласну лікарню, де їй зробили операцію на нозі.
 Як з’ясувалося згодом, операцію провели недбало, тож батьки повезли Дарину в лікарню імені академіка Ющенка, що на Вінниччині. Там подивувалися «професіоналізму» хмельницьких колег і заявили, що допомогти нічим не можуть. Остання надія – інститут нейрохірургії в Києві. Врешті-решт, світила української нейрохірургії констатують: потрібну операцію потрансплантації нерва в Україні здійснити неможливо. Потрібно шукати порятунку за кордоном.
Зав’язка
Тим часом міліція продовжує розслідування. Слідчий, Юрій Кушнір, заспокоює Доскачів: «Лікуйте доньку – це зараз найважливіше», тож Дмитро вирішує відправити Дарину на операцію до Сербії: вже у січні 2015 року Дарину везуть туди. У кримінальній справі вона проходить у статусі свідка, тому виїзд відбувається на законних підставах. Батько вичерпно інформує слідчого Кушніра і прокуратуру про виїзд на лікування за кордон, надаючи їм усі необхідні документи.
Сербські лікарі констатують: спершу проводимо повторну операцію на нозі. Щодо операції з трансплантації переферичного нерва, серби порекомендували звернутися в клініку  «DOEBLING GmbH» в Австрії. Після проведення діагностики визначили дату наступної операції з австрійськими спеціалістами.
Батьки Дарини з моменту аварії переймалися лише одним – здоров’ям доньки, адже без грунтовної медичної допомоги,  складних операцій їй загрожує інвалідність. І все ніби-то складалося добре: перша операція в Сербії, наступна в Австрії, далі – реабілітація. Після цього можна було б повертатися в Україну і з’ясовувати обставини ДТП. Повторимо, що і міліцію, і прокуратуру Дмитро Веніамінович заздалегідь повідомив про те, скільки знадобиться часу на лікування та реабілітацію Дарини. Усі, співчуваючи, погоджувалися, мовляв, лікуйтеся, а тоді розберемося.
У березні 2015 року Дмитро Доскач повертається в Україну і дізнається про те, що Дарина… оголошена в розшук! Як стало відомо згодом, 13 лютого 2015 року слідчий Кушнір написав повідомлення про підозру, яке, зазначте, підозрюваній навіть не вручив. А вже 20 лютого Хмельницький міськ-
районний суд виніс ухвалу про арешт Дарини Доскач. Слідчий обґрунтовує це тим, що Дарина підозрюється у злочині, місце її знаходження невідоме, і вона свідомо переховується від органів правопорядку. Про це судове засідання Доскач нічого не знав. А адвокат Северенюк заявляє, що він теж ні сном ні духом про це не відає. Слідчий цілеспрямовано сфальсифікував інформацію, адже він чудово знав, де знаходилася Дарина. Виходить, суддя виніс рішення на основі «казок» слідчого, і на додачу ще й без представників захисту. У будь-якій правовій державі це – нонсенс.
Батько намагався з’ясувати, з якого дива Дарину оголосили в розшук, якщо за кордон вона потрапила на законних підставах? Його заспокоїли в прокуратурі: «Внутрішній розшук – це неважливо, головне, що немає міжнародного».
Прокурорські маневри
Початок літа ознаменувався повним затишшям – цілий червень Доскачу не надходило жодних звісток чи дзвінків ані від прокурорів, ані від слідчого.  Зате зателефонувала дружина Світлана –  доньку під час поїздки до клініки в Австрії на сербсько-угорському кордоні арештували співробітники Інтерполу. Дарина оголошена у «червону стрічку» розшуку як надзвичайно небезпечний злочинець. Її саджають у в’язницю, де, зрозуміло, немає потрібного їй медичного догляду. В хворої починаються больові напади. Тюремний лікар не знає, що робити. Оскільки вона – «небезпечний злочинець», до неї не допускають навіть українського консула. Врешті Дарину в кайданках відправляють у Бєлградську військово-медичну академію.
Після повідомлення про арешт доньки в Сербії, Доскач зустрічається зі слідчим Кушніром. Той заявляє, мовляв, нічого не вдієш, прокуратура вимагає арешту і екстрадиції. Справа про арешт потрапляє до судді Данькової. Це рішення суду потрібне правоохоронцям, аби здійснити екстрадицію Дарини і втілити свою «блакитну мрію» — закрити її в СІЗО. Довкола судді киплять пристрасті. Міліція і прокуратура чатують Данькову ледь не під квартирою і вимагають, щоб та винесла ухвалу про арешт. Слідчий і прокурор в ультимативній формі вимагають прийняти потрібне їм рішення. Суддя Данькова просить адвокатів Доскача негайно привезти документи з клініки, де обстежували Дарину, аби підвередити, що вона потребує подальшого, невідкладного, лікування. Дмитро сідає у машину і на одному подихові, фактично за день, їде у Сербію і повертається назад з паперами.
Нарешті відбувся суд. Суддя, до її честі,  попри колосальний на неї тиск, відмовила прокурору і слідчому. Відверто кажучи, Дмитру Доскачу пощастило, що справа про арешт його доньки потрапила чесній і принциповій судді, яка не прогнулася під натиском правоохоронної машини. Проте, прокуратура дуже швидко подає апеляцію, не полишаючи свого плану. Слідчий і прокурор продовжують вимагати арешту і поводять себе агресивно. Як «доказ»  суддям демонструють сумнівну фотографію, на якій Дарина жива-здорова, ще й курить сигарету. Колегія суддів шокована безтактною поведінкою прокурора і слідчого та їхніми примітивними «доказами». В арешті Дарини їм знову відмовили. Здається, що настав переломний момент  у цій справі і найближчим часом  Дарину зможуть зняти з незаконно оголошеного розшуку, тоді вона продовжить життєво важливе лікування. (Взагалі дивно, що, наприклад, екс-президента Януковича наші правоохоронці так і не змогли оголосити у міжнародний розшук, а от з 23-річною дівчиною із Хмельницького у них все вийшло).
Безвихідь і судовий нокаут
Надія виявилася примарною, й  прокуратура зробила все, аби домогтися свого. На Мінюст Сербії надходять документи з Генпрокуратури України з вимогою про «негайну екстрадицію» Дарини Доскач. Не вірячи більше ні міліції, ні прокуратурі, Доскач звертається в СБУ. Там спочатку потирають руки: «Корупція на рівні високопосадовців – це наш профіль». Та з часом «чекісти» втрачають інтерес і кажуть, що нічого не можуть вдіяти: «Все надто складно – немає прямих доказів».
У серпні 2015 року Дмитро Доскач, абсолютно випадково, дізнається від українського консула в Сербії, що сербська сторона готується видавати Дарину Україні на основі рішення Хмельницького міськрайонного суду від 31.07.2015 року. Суд провели тишком-нишком, Доскача і його адвокатів навіть не поперджували! Опротестувати це незаконне рішення вчасно не вдалося, хоча судді апеляційної інстанції в правовому сенсі були шоковані безцеремонністю і абсурдністю ухвали судді Місінкевича. Його рішення скасували, але серби на підставі цього незаконного рішення вже оформили папери на екстрадицію. З допомогою обману і порушення закону правоохоронці все ж затягнули Дарину в Україну.
16 березня 2016 року співробітники українського Інтерполу вивозять Дарину з Сербії. Вона у важкому стані, в грудні 2015 року їй все ж таки зробили першу операцію з трансплантації нерву. Офіцери Інтерполу шоковані і стривожені станом Дарини, адже в Україні їм сказали, що вони забиратимуть «здорову людину, яка просто прикидається». Тривалий переліт в Україну дався Дарині дуже важко, постійні болі посилювалися. Налякані інтерполівці передали Дарину нашим правоохоронцям у Борисполі. Ті теж спочатку посміювалися: «Та вона симулянт!». Але, коли вони понад 9 годин їхали до Хмельницького і зупинялися ледь не кожну годину, бо їхня «підопічна» втрачала від болю свідомість, усім було вже не до сміху.
Безмежні больові муки Дарини припинили тільки після того, як вже у Хмельницькому лікарі ввели їй найпотужніше з існуючих в Україні знеболюючих із вмістом наркотичної речовини. Після цього Дарину зачиняють в ізоляторі тимчасового тримання. Наступного дня відбувається суд – у Дарини знову важкий приступ, суддя особисто викликає швидку. Прокурор і слідчий настоюють на своєму,  прагнуть будь-що зачинити Дарину в СІЗО на місяць. Та суддя, з огляду на об’єктивні обставини, арешт не санкціонував – Дарину звільнили під особисті зобов’язання з умовою здачі закордонного паспорта міграційній службі.
Безкінечні страждання
Це ще не фінал історії. Батьки продовжили возити Дарину по різних медичних установах, намагаючись полегшити її біль, зцілити рани тілесні і душевні. Від усього пережитого у дівчини почалися психічні розлади, вона навіть намагалася накласти на себе руки. Слідчий і прокурори не відставали від Дарини ні на крок. Вони буквально переслідували її по медичних закладах, залякуючи медперсонал. Справжнє пекло – це те, чим є до сьогоднішнього дня життя сім’ї Доскачів.
Батьки стукали у всі двері, писали, куди тільки можна, відчайдушно просили дозволу направити Дарину на вирішальну операцію в Австрію, яка мала відбутися давним-давно. В Україні Дарині допомогти не можуть, інститут нейрохірургії в Києві гарантує лише 20% успіху такої операції. Правоохоронці і судді заблокували усі спроби виїзду за кордон. Час на операцію втрачено. Даринині шанси на порятунок наближаються до нуля, а це значить – стати інвалідом в 25 років, назавжди залишившись напівпаралізованою.  
Не хочу бути у цій незавершеній історії ні суддею, ні прокурором, ні адвокатом, та складається враження, що діяння усіх причетних осіб  були спрямовані на те, аби потрусити гаманець Дмитра Доскача. Все було сплановано майже одразу, коли тільки дізналися «чия донька потрапила в ДТП». Стан Дарини вирішили використовувати як важіль тиску. Її зумисно і незаконно оголосили в міжнародний розшук, потім сфабрикованим шляхом повернули в Україну і хотіли закрити в СІЗО, аби потім «доїти багатенького бізнесмена».
Закон має бути один для всіх, як до підозрюваного, так і до судді, прокурора, слідчого чи адвоката. Хіба не так?