Друк
Категорія: Кримінал
Перегляди: 936

Як американський Великий каньйон, так і подільський Смотрицький є дивовижними витворами природи. Зокрема, їх ріки Колорадо і Смотрич, мільйонорічної давнини. З тією різницею, що на сьогодні перший заслужено має світове визнання і є об’єктом милування для сотень тисяч туристів, відповідно наповнюючи бюджет місцевого штату Арізона. Не в останню чергу таке стало можливим завдяки президентові Рузвельту, який за часів свого правління сто років тому глибоко перейнявся долею цієї природної пам’ятки. Обурений самозахопленням земельних ділянок, наміром фермерів випасати там худобу, президент вирішив будь-що перетворити Великий каньйон на природо-заповідну зону. Він чудово розумів, що незаймана природа є безкінечно ціннішою духовно та історично, аніж будь-які штучні споруди. Однак закону, який би правочинно дозволяв йому здійснити такий план, того часу не існувало. Нічого кращого не придумавши, Рузвельт видав відповідний указ на підставі закону… про збереження старожитностей. Президентові за це справедливо робили закиди у перевищенні власних повноважень, та він твердо стояв на своєму. Завдяки такій своєрідній «політичній корупції» Америка зараз має збережене у первісному стані одне з найбільших чудес світу.

Як гарне намисто прикрашає жінку, так Смотрицький каньйон, який опоясує місто Кам’янець-Подільський, виглядаючи довкола його території своєрідним намистом, додає неповторної краси історичній столиці Подільського краю. Омегоподібна петля скелястого каньйону з винятковим ландшафтом не має аналогів на територіях Центральної та Східної Європи. Та водночас таке природне багатство, часто-густо беззахисне перед втручання людини у його володіння, потребує до себе і уваги, дбайливого догляду. Каньйон входить до складу природно-заповідного фонду України, який охороняється як національне надбання і є складовою частиною світової системи природних територій та об’єктів, що перебувають ПІД ОСОБЛИВОЮ ОХОРОНОЮ. Відповідне охоронне зобов’язання щодо геологічної пам’ятки природи загальнодержавного значення «Смотрицький каньйон» було укладено в 2012 році між Міністерством екології та природних ресурсів України і департаментом житлової політики та інфраструктури Кам’янець-Подільської міської ради. Це унікальне природне утворення, що має особливе наукове, естетичне, пізнавальне, культурне значення, передавалося під опіку міської влади задля збереження його у первісному природному стані. Згідно вимог цього документа, на території каньйону діє заборона на проведення господарської та будівельної діяльності, на знищення дерев, чагарників і трав’янистої рослинності, на будь-яке засмічення та забруднення в охоронній зоні.
Закон нам – не указ                 
Кам’янець-Подільський поступово перетворюється на сучасний туристичний центр Поділля. Про це зокрема свідчить все зростаюча кількість охочих відвідати його, особливо у дні масових розважальних заходів. Туристів сюди приваблює велика історико-архітектурна спадщина, «приправлена» чисельними і вже традиційними фестивалями. Враховуючи подібну тенденцію, власний досвід в організації масового дозвілля, влада Кам’янець-Подільського у прийнятій ще раніше концепції розвитку міста визнала пріоритетною саме туристичну сферу. І в цих планах мала би не загубитися стародавня і сучасна роль каньйону річки Смотрич.
    Документально майбутнє природної пам’ятки не повинно було викликати тривоги. Три роки тому за участі місцевих науковців була розроблена і затверджена перспективна програма збереження та раціонального використання природно-рекреаційних ресурсів Смотрицького каньйону до 2026 року. А в дійсності… Минулого року представники громадськості міста частково відкрили очі на неї місцевій владі, продемонструвавши у соціальних мережах знімки непривабливої реальності занедбаних територій каньйону. Чи це подіяло, чи ще якісь мотиви спрацювали, та влада нарешті розпочала діяти. У лютому цього року виконком міської ради оголосив конкурс на відновлення та благоустрій зони відпочинку площею п’ять гектарів в каньйоні річки Смотрич. Оперативно того ж таки місяця був проведений поміж двох претендентів і сам конкурс, за результатами якого переможцем було визнано місцеве мале приватне підприємство. Наданий цим підприємством на розгляд конкурсної комісії план дій, який визначив на його користь долю змагань, складався з ескізного проекту облаштування майбутньої зони відпочинку під різноманітні види активного дозвілля: спортивні майданчики, водні атракціони, катання на велосипедах, квадроциклах, поєднанні із закладами громадського харчування, концертною сценою і т. д. Тобто мав бути вибудований такий собі сучасний парк розваг – «каньйон-парк». І вся інформація про засади майбутньої діяльності поміщалася аж... на двох аркушах паперу. Це спричинило небезпідставний скепсис у частини місцевих депутатів та породило підозру у запрограмованості результатів конкурсу.
    І в березні події у цій справі розвивались без традиційної чиновницької тяганини. Спершу виконкомом міської ради було прийнято рішення щодо затвердження проекту договору з переможцем конкурсу, а вже через два тижні він був між ними укладений. Із системного аналізу положень цього договору випливає, що основною метою підприємства – орендаря мало стати здійснення підприємницької діяльності, а це, згідно з вимогами закону, потребує обов’язкової оцінки її можливого негативного впливу на територію і об’єкти природно-заповідного фонду. Оцінка ж впливу здійснюється винятково на підставі експертизи Державної екологічної інспекції. Та на відсутність такої «дрібниці» учасники договору вирішили не зважати. Так само, як проігнорували важливу норму закону про те, що для забезпечення належного режиму охорони та утримання заповідного об’єкта, з метою визначення стратегії його розвитку повинен бути розроблений та затверджений проект організації території пам’ятки природи.
Замість дроздів – «попугайчики»
    Протягом березня, реалізовуючи плани міської влади щодо благоустрою території каньйону, там працювала техніка, дзичали бензопили. Зверху було добре видно, як у долині біля річки падали одне за одним дерева, нівечилася трав’яниста рослинність, утворюючи пустельно-пеньковий ландшафт. Що цікаво: ці роботи виконувалися під орудою керівника того самого підприємства-орендаря, правда, в цій операції він фігурував в іншій юридичній  іпостасі— як фізична особа-підприємець. Бо ж — і ця цікавинка пояснює попередню — цей так званий благоустрій і в тій частині, що підлягала передачі в оренду, фінансувався за кошти міста. Чи саме не ця неоднозначна обставина (навіщо витрачатись на те, що переходило у приватне користування) породила у місті розмови, що справжнім господарем проекту «Каньйон-парк» ніби то є одна дуже впливова в Кам’янці особа. За можливої достовірності цієї версії ставала би більш очевидною природа такого зухвалого натиску, коли під парасолькою благих намірів вимощувалась дорога до заволодіння в святая святих – природно-заповідній зоні – території, яка є об’єктом підвищеної екологічної небезпеки. Де не те, що музику гучно вмикати не можна, де не бажано навіть голосно кричати.
    На вимогу громади, наприкінці березня в каньйон з перевіркою спустився місцевий державний екологічний інспектор, за результатами якої склав протокол з достовірними даними завданих довкіллю збитків. Цьому документу службового ходу не було дано, та очевидні наслідки він все-таки мав. Аби замести сліди злодіянь та заодно замилити очі потенційним правдошукачам, руками робітників свіжі пеньки були замащені переробітком мастила, а деякі взагалі завалені купами каміння. Коли до Кам’янця-Подільського прибула знімальна група одного центрального телеканалу, принциповий інспектор в інтерв’ю журналістові розповів усю правду про події у каньйоні. Відразу по тому щодо його діяльності було розпочато службову перевірку, у ході якої виявилися факти неналежного виконання інспектором службових обов’язків, порушення правил етичної поведінки держслужбовця, що виразилося в його публічному, без дозволу керівництва, виступі. За те він отримав догану та був відправлений у неоплачувану відпустку, а згодом розрахований з роботи.
Наприкінці квітня з’явився іще один протокол  від Державної екологічної інспекції, у якому вона під тиском фактів офіційно визнала випадок незаконної вирубки дерев у каньйоні та оцінила завдані збитки приблизно в сто тисяч гривень. Цей протокол навіть послужив підставою для розгляду адмінсправи у місцевому суді. У ролі обвинуваченої опинилася міська чиновниця, яка реально до нинішньої ситуації у каньйоні стосунку не мала, що суд й визнав. З огляду на такі дивні обставини, не дивним бачиться факт неможливості для громадських активістів, попри їхнє бажання, потрапити на це судове засідання. Що і можна було у такому випадку від сторонніх вух та очей приховувати, то це своєрідний ритуальний характер процесу. Тобто за абсолютом судового рішення по-справжньому могло приховуватися чиєсь намагання прикрити кінці цієї афери, які несподівано проявилися. Мовляв, торжеству правосуддя був наданий шанс, а як його Феміда використала – то вже інша справа.
Своє авторитетне слово у брудній історії з інспектуванням місця «благоустрою» у каньйоні сказали фахівці Національного природного парку (НПП) «Подільські Товтри». Вони ретельно вивчили ситуацію, виявивши факт незаконного знищення понад трьох сотень дерев і оцінивши збитки майже у чотириста тисяч гривень. Зрозуміло, ні за які гроші тих дерев на місце не поставити, як і не повернути на місця гніздування на них півсотні пар місцевої популяції – чорних дроздів. Ніби у відповідь на такі звинувачення науковців, керівник підприємства-орендаря території у каньйоні, окреслюючи свою майбутню природничу діяльність, глузливо заявив, що розводитиме тут (дослівно) попугайчиків. І в тому ж стилі додав, якої саме суперекзотичної породи – «у клітиночку».
Друге народження каньйону
На початок літа спірна ситуація довкола Смотрицького каньйону зайшла у глухий кут. Жодна зі сторін не здатна була схилити її на свій бік: орендар не мав змоги продовжувати роботи, а громадські діячі не віднаходили дієві механізми задля повернення правового статус-кво. Аж допоки до справи не підключилася обласна прокуратура. За клопотанням прокуратури як позивача у справі Господарський суд Хмельницької області визнав незаконними та скасував усі цьогорічні рішення виконкому Кам’янець-Подільської міської ради, що стосувались каньйону, зокрема, визнав недійсним договір оренди. Відповідачі у цій справі не погодилися з таким рішенням та подали касаційну скаргу до Апеляційного суду. 28 вересня ц.р. колегія суддів Рівненського апеляційного господарського суду залишила у силі рішення першої судової інстанції, підтвердивши, що своїми правовими діями виконком міської ради порушив вимоги законодавства, охоронне зобов’язання та вийшов за межі власних повноважень.
    Наукове товариство володіє лиш приблизними розрахунками щодо визначення історичного віку Смотрицького каньйону. А от сучасне життя цієї пам’ятки природи конкретно поділяється на «до» і «після» 28 вересня. Якби цього дня рішення суду було іншим, вказану дату можна було би вважати початком у якійсь не такій вже далекій перспективі – через появу вкрай небезпечного прецеденту незаконного заволодіння територією у ньому – остаточного забуття каньйону.    Науковцями віднайдені на стінах каньйону у природних відшаруваннях силурійських вапняків унікальні рослинні та тваринні відбитки попередніх епох. Та через побоювання втратити їх назавжди вони змушені ретельно їх… приховувати від сучасників. До слова, такі рідкісні знахідки в інших країнах дбайливо оберігаються під спеціальними скляними накриттями. Саме наявністю подібних артифактів приваблюють туристів, а ширпотребівськими пропозиціями примітивного тур-сервісу на зразок катання на квадроциклах у заповідній зоні – точно відлякують.
У тому числі і задля розширення туристичної інфраструктури існує вже згадувана перспективна програма збереження та раціонального використання природно-рекреаційних ресурсів Смотрицького каньйону з безліччю прекрасних заходів, спрямованих на досягнення поставленої мети. Тим самим розроблена конкретна дорожня карта дій для місцевої еліти. Що заважає виконавчій владі послідовно іти цим юридично та природничо вивіреним шляхом? Та вона, на жаль, навіть не спромоглася забезпечити реалізацію найнеобхіднішого, а саме: першого пункту підготовчого етапу виконання цієї програми, що передбачає виготовлення технічної документації для встановлення, винесення в натуру і закріплення на місцевості кордонів геологічної пам’ятки природи «Смотрицький каньйон». І  не посоромилася використати у суді цей факт, по суті, власної бездіяльності, як аргумент… на свою користь. Мовляв, оскільки не встановлені межі заповідної зони каньйону, то й нібито не відоме точно місце скоєння злочину проти природи, а відтак, його й ніби то і не було взагалі. Отаку «винахідливість» та спрямувати б в раціональне русло….
Виходячи з тієї важливої обставини, що Смотрицький каньйон є номінантом до списку Світової культурної спадщини ЮНЕСКО, місцева влада офіційно декларує зростання вимог до дотримання природно-охоронного режиму в ньому. Хто з можновладців справами доведе послідовність власної позиції й розверне сучасний літопис Смотрицького каньйону задля перетворення його на світовий музей під відкритим небом, має шанси увійти в історію. Як свого часу увійшов до неї, серед іншого, завдяки своїй природозахисній діяльності, Теодор Рузвельт.