Особливо, коли ухиляється від покарання…

Для мене п’яний за кермом, все одно, що терорист в Лондонському метро. Іншими словами потенційний вбивця хтозна якої кількості людей. Якось вийшовши з дому раніше, аніж зазвичай, біля зупинки тролейбуса вклякла на місці – розораний асфальт, розбите авто, що влетіло прямо в зупинку з пасажирами і врізалося в стовп, кров, яку змивали водою надзвичайники… За декілька днів згорьовані молода жінка з підлітком кладуть тут квіти... П’яний в друзку водій відібрав життя в чоловіка та батька. Йому самому – нічого.  
Таких моторошних історій, погоджуюся, не хотілося б чути, та, на жаль, в Україні численні ДТП за участю п’яних водіїв стали чи не нормою життя. А всі факти вказують на те, що належної відповідальності любителям кермувати «під мухою» занадто часто вдається уникнути. Чому? Спробуймо з’ясувати.

Санкції суворішають,  а п’яних водіїв – ще більше
 Почнемо з кінця. 36% усіх справ про адміністративні правопорушення, що перебували в провадженні Апеляційного суду Хмельницької області минулого року, – це справи за популярною 130 статею КУпАП (Кодексу України про адміністративні правопорушення), повязані з керуванням авто в нетверезому стані. Ця цифра вражає, бо ще рік тому їх було на 6,5 відсотка менше. А в 2013 році взагалі менше на 11,4 відсотка.
 Рік почався не краще. Справи за 130-ою в судах як першої, так і другої інстанцій області розглядають щодня. Часто в апеляційному – 3-5 таких засідань за день. Хмельницький міськрайонний суд завантажений ще більше.
 В 2016 році у провадженні Хмельницького міськрайонного суду справ про адмінпорушення саме за статтею 130 перебувало аж 1345. Із тих, які були розглянуті по суті, а це майже 88 відсотків, по 1054 наклали стягнення, 213 закрили за відсутності складу злочину.
 «За кермо сідають в стані алкогольного сп’яніння всі – від безробітного до начальника, і бідні, і багаті. Та для закону вони всі водії», – констатує Валерій Слободян, заступник голови Хмельницького міськрайонного суду. У свою чергу інший мій співрозмовник, секретар кримінальної палати Апеляційного суду Хмельницької області Сергій Болотін іронізує – в нас фактично за деяким винятками у протоколах за статтею 130 всі називають себе безробітними, в основному посад не афішують, оскільки це має певні наслідки, в тому числі негативні в очах громадськості.
Суспільство, як і ЗМІ, готове найбільше смакувати конкретними гучними випадками, коли за кермом опиняється, до прикладу, посадовець, депутат, священик, а то й, чого доброго, суддя, а не оцінювати реально ситуацію в цілому. Тим часом кількість випадків, коли за кермом опиняється «зелений змій», у Хмельницькому, Чернігові чи Полтаві… – по всій Україні, набирає розміру катастрофи.
 Все це навіть при тому, що 7 липня 2016 року Президент України Петро Порошенко підписав Закон України «Про внесення змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення щодо посилення відповідальності за керування транспортними засобами у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп’яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції». Закон, як відомо, не тільки підвищив суми штрафів, а й передбачив одночасне застосування до порушника і штрафу, і позбавлення прав на керування.
 Не зайве й нагадати: попався один раз – плати штраф 10200 гривень і рік не сідай за кермо; попався вдруге – штраф 20 400 гривень, кермувати не можна три роки; попався втретє – викладай 40 800 гривень, а про авто не мрій 10 років.
 Виявляється, є й такі, що потрапляють за 130-ю в суд і втретє.
 Один із механізаторів Хмельницького району настільки втратив відчуття норми, що сідав за кермо власного трактора без докорів сумління вже в будь-якому стані. За кілька місяців до відповідальності його притягнули тричі. Ображений на рішення суду першої інстанції, горе-водій подав на апеляцію. Але й тут піймав облизня. Рішення судді залишили незмінним, крім штрафу понад 40 тисяч гривень, у нього ще й конфіскували трактор.

«Відповідальність за те, аби правосуддя було максимально справедливим у данній категорії справ у нас особливо велика. Адже тут ми діємо як остання інстанція. Справи про адмінправопорушення касаційному оскарженню не підлягають», – розповідає секретар кримінальної палати Апеляційного суду Хмельницької області Сергій Болотін.
Вийти «сухим  із води»?
  І знову без статистики – ніяк. 6,2 відсотка всіх справ за статтею 130 КУпАП Хмельницький міськрайонний суд в 2016 році повернув на доопрацювання в управління поліції. Ця безневинна на перший погляд цифра насправді також вражає. Адже тільки через банально складений з помилками протокол суддя не може винести справедливе рішення. А значить, зусилля всіх правоохоронців і тих, хто затримує, і тих, хто судить, зводиться фактично до нуля.
  Заступник голови Хмельницького міськрайонного суду Валерій Слободян відверто говорить про недостатню підготовленість працівників патрульної поліції, які складають протоколи, й навіть готовий молодих повчити. «Умови до протоколу чітко визначені статтею 256 Кодексу про адмінправопорушення. Там мають бути данні як про особу порушника та суть правопорушення, так і про тих осіб, які повинні бути викликані в суд як свідки, не кажучи й про інші докази. На превеликий жаль, у багатьох випадках цих вимог не дотримуються», – розповідає Валерій Слободян.
  Велика проблема, за словами судді, виникає через те, що в поліцейських протоколах часто неправильно вказується адреса проживання порушника. Тож повідомити про час і місце судового розгляду суд просто не може. «Безумовно, кращого виходу, як повернути напрацювання в ме-жах строків накладення стягнення, встановити їх ще раз, немає. Але в більшості випадків ця особа так і залишається не встановленою», – говорить Валерій Степанович.
  В Апеляційному суді області такої ж думки. Суддя Сергій Болотін розповідає, що доходить до комічних випадків, коли люди знімаються з реєстрації та прописуються в іншій місцевості, тільки щоб не отримати повістки до суду… Тож справу доводиться закривати, згідно із зазначеними законом чіткими термінами її розгляду, що відповідно призводить до звинувачень на адресу суду в  зацікавленості та упередженості. «На сьогодні це наріжний камінь розгляду такої категорії справ, оскільки законодавець встановлює скорочення розгляду — три місяці», – нарікає Болотін.
  Підтвердження його слів знаходимо легко – в 2016 році Хмельницький міськрайонний суд закрив 50 справ у зв’язку із закінченням строків накладення адміністративного стягнення.
  Причину безкарності нетверезих водіїв Сергій Болотін вбачає передусім у недосконалому законодавстві.
– Ми з усіх сил намагаємося потрапити в Європу, а от законодавство так і залишається в деякій мірі радянським. Коли порушник відмовляється від медогляду, то фактично у всіх випадках, за деякими винятками, законодавець вимагає присутності двох свідків. Не можу зрозуміти, яка в цьому є необхідність, коли на поліцейському відеореєстраторі і так все фіксується!
Із посиленням санкцій, чого гріха таїти, побільшало роботи в адвокатів. Чимало справ затягується, бо якщо однією рукою законодавець нетверезих водіїв карає, то іншою, по суті, показує їм як ухилитися від покарання.
Побороти найбільше зло, безкарність, а, значить, зменшити кількість трагедій на дорогах, можна, – вважає голова Апеляційного суду Хмельницької області Анатолій Марцинкевич, який значно активізував роботу в цьому напрямку. По-перше, в Апеляційному серйозно промоніторили причини, які   можуть впливати на винесення справедливого рішення в кожному місцевому суді області, провели навчальні семінари для суддів, започаткували зустрічі з представниками прокуратури області, Головного управління Національної поліції в області, департаменту охорони здоров’я.  
  А ще Анатолій Марцинкевич виступає проти того, аби віддавати водіїв, що кермують «під мухою», на поруки громадським організаціям. Це законом не заборонено, однак, на його думку, є абсолютно формальним підходом, тож призводить до прямого ухилення від відповідальності.