Надрукувати
Категорія: Новини
Перегляди: 5874

Усіх їх, жителів Держанівки, забирали здебільшого вночі або вдосвіта. Енкаведисти вдиралися до хат, хапали зненацька господарів і вже на підводі, під конвоєм, везли до Кам’янець-Подільської в’язниці.

Коли жертви не було вдома, арештували її сусіда, родича. Адже «порожняком» вертатися до центру було не велено.
І хоча Держанівка була невеличким селом, однак за кількістю репресованих у тридцяті роки, вона стала другим після Дунаєвець. Адже кривавий смерч голодомору і репресій пройшовся по його хатинках з особливою люттю. Звісно, однією з причин такої біди стало те, що майже всі безневинно убієнні були католиками, а за національністю — поляками.
Як відомо, солдати, які воюють на війні, перед своєю останньою атакою згадують рідних, близьких. Вони знають, за що гинуть. А ось про що в останні земні хвилини життя думали селяни, вивезені в застінки НКВС за дикими звинуваченнями, уже не дізнається ніхто і ніколи. Чимала частина закатованих тоді, як кажуть, були люди темні, тобто неписьменні, їздові, сторожі, різноробочі. Скажіть, чи могли вони вести антирадянську агітацію і кого могли схилити до контр-революції і шпигунства, не маючи елементарних знань чи високого інтелекту. Однак катів у синіх погонах НКВС це мало цікавило. До них був доведений план душогубства, за реалізацію якого питала Москва і людоїд Сталін та його зграя.

Про все це і йшлося у виступах учасників печальної події — відкритті пам’ятного знака «Жертвам голодомору та репресій», встановленого на перехресті доріг при в’їзді в село. Відкрили його секретар Дунаєвецької міської ради Микола Островський і вихідці з Держанівки депутат цієї ж ради Людмила Красовська та подільський поет, почесний юрист Йосип Осецький (на фото).
До речі, саме вони доклали чимало зусиль, аби увіковічити пам’ять про земляків.
А онук, розстріляного Адама Осецького — Анатолій, привіз землю з місця страти дідуся та його односельців у Кам’янці-Подільському, яку одразу ж поклали до пам’ятного знака.
Усіх, хто був дико знищений, пом’янули хвилиною мовчання.
Освятили знак великомученикам представники релігійних конфесій Дунаєвецької міської ОТГ. Тут же поклали квіти і запалили свічки.
У такий спосіб оплакали і пом’янули безневинно розстріляних і замучених. Адже тоді, у тридцяті, їх так ніхто і не провів в останню путь,  і не оплакав, і не пом’янув.
А людина, як відомо, живе доти — доки  про неї пам’ятають.