«Це скільки ж ти за ті квіти віддала, дитино?» — зазираючи до пакета, що тримала в руці молода жінка, запитала старенька бабуся. «Сімсот гривень, бабцю», — сумно зітхнувши, відповіла та. І весь люд, що був на той момент у тролейбусі, став оцінююче-прискіпливо заглядати у пакет. Простенькі штучні букети, підготовлені на кладовище. Їм навіть не було тісно у моднім нині великім пакеті-майці.

«Це ж скільки їх?» — почулося збоку. «Та кілька, зовсім мало. Мені на всі могили, що провідати маю, не вистачило б», — одповідає сусідка пасажирки, розглядаючи квіти. «То вони що, із золота? Ти найдорожчі вибирала?» — встряє у розмову дідусь. «Де там. Найдешевші, — скрушно зітхає власниця пакета, що так усіх зацікавив. — І то — на оптовім. Брала такі, що самій вдома розпарювати довелося. Ціни такі. Оці, найпростіші, ті, що минулоріч за 3,5 гривні придбати можна було, нині — щонайменше 25-30 гривень. Оцей, — витягує більший, престижніший букет, — 150 гривень, а торік подібний за тридцять купувала. Брат у мене молодим помер, хотілось йому кращий придбати. А правлять так, бо ж долар виріс», — словами продавців підсумовує молодиця.
«Еге ж точно, базарники ці квіти, такий заморський продукт, за курсом нинішнього долара купували, — іронізує молодий, при галстуці, чоловік. — Лежали у їхніх складах, порохом припадали, а оце прийшла пора, дістали — й гайда втридорога продавати, та де там втри…».
«О, то це якщо такі великодні подарунки покійним зробити, то що живим залишиться? — й собі береться до аналізу зовсім старенька згорблена бабуся. — До нас із дідом діти й внуки приїдуть. А ще ліки, а ще комунальні… Боженьку, як же жити? Хіба з порожніми руками до рідних на кладовище йти на свята Великодні?»
«Та чому з порожніми? — втручається по-діловому одягнена моложава пасажирка. — Пасочку, крашанку візьміть. А штучні квіти. Хіба їх треба на могилах? Священики вже давно закликають не нести їх на кладовище. Та й екологи б’ють на сполох: їх же як потім спалюють, то скільки шкоди природі. Квіти живі посадити можна: й гарніше, й дешевше…».
Люди ще довго обговорювали доцільність штучних квітів, захмарні ціни на них, що унеможливлюють їхнє придбання, ріст тарифів, що унеможливлює, по суті, життя… За два дні довелося спостерігати картину: обіч кладовища, що поблизу траси, тліла величезна купа «подарунків для мертвих» — торішні букети палили. То де ж хоч один плюс? З живими квітами було б набагато ліпше. Може, варто перелаштуватися?