Мабуть, для більшості з нас Воскресіння Христове позначене світлою радістю. З ним пов’язуємо свої надії на торжество добра, милосердя, на здійснення мрій із благословенням Всевишнього. Та цьогорічне Воскресіння зустрічаємо на тлі страшної війни, розв’язаної російським агресором. Біль, сльози, втрати... Як зміцнити свою душу, як не втратити віру в цей складний період випробувань? — запитуємо в декана Хмельницького деканату УГКЦ, митрофорного протоієрея Івана Данкевича.
— Життя людини, народу супроводжується різними випробуваннями. З одного боку, їх можна сприймати як щось драматичне, як трагедію. А з іншого — можна розглядати як те, що зміцнює, загартовує, з’єднує. Скажімо, вогонь знищує, завдає біди. Але у вогні загартовуємо залізо, від чого воно стає ще міцнішим. Думаю, ця страшна біда, яка спіткала український народ, зробить нас сильнішими, єдиними у наших прагненнях, вона підносить українців як націю.
Втрати, які несе війна, а особливо — втрата рідних людей — найбільший біль, невимовна печаль, які відчуває людина. Проте акцентувати на смерті, люті, ненависті не можна. Бо тоді, стаючи носіями гніву, помсти, ми ще більше притягуємо цей негатив і в думки, і в серце, і в наше життя. Як правило, від зовнішньої та внутрішньої злоби потерпають найближчі, ті, хто опиняється поряд у такі важкі хвилини.
А велику силу дає молитва, хочу, щоб кожен пам’ятав про це. Якщо згадати про страждання, які переніс Христос, подивитися на Розп’яття, помолитися, то неймовірний тягар, що є на душі, спадає. У найважчі хвилини я раджу акцентувати свою увагу, спрямувати свої помисли на життя. Треба молитися за здоров’я наших воїнів, за мудрість їхніх командирів. Молитися за зцілення поранених, за опіку для мирних жителів, які опинилися в небезпеці.Коли бачиш, як тисячі-тисячі людей усім своїм серцем просять Бога про мир, про Перемогу, коли бачиш оцю величезну солідарність волонтерів, капеланів, медиків, учителів, коли бачиш, наскільки можемо згуртуватися, бути єдиними, розвіюються всі сумніви щодо нашої Перемоги, адже українці наділені унікальним Божим даром.
Захищати свій дім, своїх дітей, рідних від убивць — справа честі. У Біблії читаємо, що немає більшої любові, ніж віддати життя за ближнього. А наша сім’я, наші співвітчизники і є тими ближніми. Тому українські бійці — справжні Захисники-Герої, яким ми повинні надавати всебічну підтримку і за яких маємо щоденно молитися.
— Бачимо, скільки біди несе війна, і як гинуть маленькі діти, яких мук зазнали люди від знущань рашистських катів. Чому ж невинні так страждають?
— Ми повинні розуміти, що своїми руками Бог не дає голодному їжі, спраглому — води, подорожньому — прихисток. Він відкриває серця людей до добрих вчинків і тоді вони демонструють своє милосердя, свою турботу і любов. Так само диявол шукає тих, хто слухає його, для кого зло стає задоволенням, хто показує своє чорне нутро. А диявольська сила не обирає — діти, старики, військові. Чим більше зла посіє, тим сатані привільніше.
Нині, під час війни, відбувається двобій між Добром і злом, між Світлом і темрявою. Ми віримо, що Добро обов’язково торжествуватиме, що нечисть здолаємо.
— Напередодні Воскресіння, що хочете побажати християнам, усім українцям?
— Великдень засвідчує перемогу Життя над смертю, перемогу Любові над ненавистю. Коли читаю соціологічні опитування про те, що 90 відсотків українців вірять у нашу Перемогу, то дуже хочу, щоб така ж кількість співвітчизників вірила в Бога, Його могутність і Його захист. Адже задля прощення гріхів людства Бог віддав свого сина у жертву, на розп’яття, щоб людина мала доступ до вічної любові, до вічного життя.
Воскресіння надихає, переконує у нашій Перемозі над ворогом. І кожен із нас нині є отим маленьким пазликом, який доповнює, наближає цю святу Перемогу. Нехай світло Воскресіння Христового осяє й кожну згорьовану душу. Пам’ятаймо, що темрява ніколи не здолається темрявою, її завжди долає Світло. Бажаю, щоб ми завжди долали темряву Божим Світлом, Світлом нашої Віри, Світлом нашої Любові.
Gismeteo 
