Талановита майстриня Надія Волковинська з Деражнянщини вже майже десять років виготовляє власними руками надзвичайно красиві ляльки, які безсумнівно зачарують усіх, хто хоча б раз бачив цю красу.
Кожна лялька — неповторна й потребує свого часу — від одного-двох днів до місяця. Так вже склалося, що багато виробів пані Надія роздарувала знайомим, друзям, а також нещодавно передала кілька ляльок у Деражнянський міський історичний музей і дитячу
бібліотеку. Тож тепер вони заслужено займають своє місце в постійній етнографічній експозиції й милуватимуть своєю красою відвідувачів, даруючи стовідсотково гарний настрій.
Рукоділля займає особливе місце в житті Надії, бо так вже розпорядилася доля, що вона росла й виховувалася в сім’ї, де кілька поколінь займалися різними його видами. Отож і не дивно, що з часом і в неї з’явився сильний потяг до творчості.
На рахунку пані Надії вже пів сотні ляльок, в яких відтворені зразки українського давнього традиційного одягу, головних уборів, а також самі типажі її маленьких героїв — це справжні українці-козаки й україночки-господині. Крім того, в її колекції є чимало добре відомих ще з дитинства казкових героїв.
Майстриня вважає, що справа збереження нашого надбання культури й мистецтва дуже важлива, бо там закодована українська душа — така щира й така щедра…
Як пригадує жінка, ще в далеких 50-х роках її бабуся Марунчак Домініка (світла їй пам’ять) була відомою писанкаркою на Деражнянщині, до якої приходило чимало охочих помилуватися виробами. Надія розповідає, що у її спогадах про бабусю залишилися стіни старої хати, оздоблені картинами й композиціями з писанок. Це була справжня дивина в ті далекі післявоєнні роки.
Батьки Надії — Микола Герасимович і Марія Артемівна, які, на жаль, вже відійшли у засвіти, — завжди підтримували її пориви до творчості, адже самі були талановитими умільцями. Ще зі школи душа мисткині тяжіла до всього прекрасного, що можна створити власними руками, тож уроки праці були її найулюбленішими.
Відрадно, що її діти — Любов і Вадим — теж успадкували таланти й продовжують славну династію родини Марунчаків. Донька надзвичайно красиво малює, закінчила художню школу, а син виготовляє фігурки для прикраси подвір’я та саду. Як розповідає Надія, її дуже підтримує чоловік Валентин, всіляко долучаючись до творчого процесу, всі технічні моменти він бере на себе — виготовлення підставок, кріплень тощо.
Із неабиякою гордістю моя співрозмовниця говорить і про рідну сестру Любов, котра зараз проживає в селі Колибань. Вони поріднилися і у творчості, адже Любов займається вишивкою. З-під її талановитих рук, стібок за стібком, з’являються справжні шедеври — ікони, картини, рушники та багато інших виробів, які, до речі, прикрашають багато сільських бібліотек.
Як розповідає Надія, кожен у їхній родині знайшов себе у певному виді мистецтва, що наповнює душу теплом і дарує гарні емоції, які так потрібні нам усім у цьому непростому житті.
Вона й донині зберігає свої перші ляльки, які колись зробила зі звичайних підручних матеріалів: пара — чоловік та жінка в традиційному національному вбранні стоїть на видному місці в оселі. Це її спогади, її натхнення і частинка душі. А вона в майстрині така тонка й чутлива…
Gismeteo 
