– Тепер можу сказати всім, що від депресії, від недуг мене врятувала лялька-мотанка. Завдяки їй я відмовилася від таблеток, завдяки їй моє життя змінилося з сірого на різнобарвне, цікаве, — ділиться з нами 62-річна Людмила Пшенична з Деражні. — Я відчула в собі сили жити, творити і радіти.
Мабуть, у кожної людини трапляються особливо складні періоди, коли негаразди, проблеми напосідають так, що не бачиш із цього виходу. Щось подібне відчувала й Людмила. Та її пригнічений настрій, пригадує, почав змінюватися, коли зачепилася поглядом на рекомендації з виготовлення ляльки-мотанки в Інтернеті. «А чи змогла б і я створити це маленьке диво?» — подумала тоді. І вирішила спробувати.
– Відверто кажучи, спочатку мої роботи були не дуже вдалими, — розповідає Людмила Іванівна. — Але я хотіла вдосконалювати навички. Головне — відчула потребу в цьому, внутрішній спокій. Наче камінь з душі упав.
Почала вивчати історію ляльки-мотанки. Наші предки недаремно створювали її як домашній оберіг. Ляльці-мотанці — тисячі років і можна лише уявляти, як шанобливо ставилися до неї різні покоління українців.
Збереглися відомості, що дівчині перед заміжжям мати власноруч робила і дарувала ляльку-мотанку — як символ жіночої мудрості. Її клали до колиски, бо вірили, що оберігає від злого. Історія ляльки-мотанки, символи, які уособлює вона, дуже цікаві, її можна вважати найкращим подарунком.
Ляльки Людмили Пшеничної мають тепер і її друзі, і колеги доньок. Юлія працює старшою медсестрою дитячого відділення місцевої лікарні, Оксана — бухгалтер на маслозаводі, Тетяна — продавець. І хоч вони не долучились до створення мотанок, від маминого захоплення в захваті.
– З кожною новою роботою я все більше фантазувала, додавала своїх елементів. Одного дня у мене народилася ідея — створити ляльку-мотанку — нашу Україну, яка обіймає своїх дітей —
25 областей, у тому числі й Крим. Ця непроста за виконанням робота, як і кілька попередніх, нині виставлені в приміщенні бібліотеки, де я працюю, — додає Людмила Іванівна. — Дивлюся на неї і з’являється впевненість, що все у нас буде добре.
Зараз загорілася бажанням створити ще одну подібну ляльку, також метр заввишки, з українським весільним вінком, який зроблю з парафіну. Пригадалися наші колишні сільські весілля, з дотриманням обрядів. І в уяві намалювала цю нову ляльку. Вже створюю її і не можу відірватися від роботи — так вона мене захоплює.
Варто додати, що Людмила Іванівна ще й гарно вишиває, плете шпицями, гачком. Тож часто до вбрання ляльки-мотанки додає такі елементи. Символіка — й у квітах, які вишиває, якими оздоблює вбрання. Квіти — це ще одна велика пристрасть Людмили Пшеничної.
– На моєму домашньому квітнику сто кущів різних троянд, сімдесят лілій, півоній — із чотири десятки, є навіть жовті та оранжеві, десь зо двадцять видів флоксів. Багато квітів, які я називаю «бабусині», — це давні сорти квітів, які й справді вирощували на подвір’ї наші бабусі, — розповідає жінка. — А ще маю чималенький сад, де, окрім яблунь, слив, груш, росте й кизил, фундук, абрикоси, персики. Все, що приносить радість і користь. Те, що дає натхнення для створення нової ляльки-мотанки, яка відкрила мені світ справжнього захоплення.
Gismeteo 
