Нещодавно у Малієвецькому обласному історико-культурному музеї відбулася науково-краєзнавча конференція “Шляхетна Україна. Матеріальна та духовна культура”, приурочена до першої річниці його заснування.

Під час конференції, дослідники та науковці підняли питання аристократичних резиденцій в Україні (замків, палаців, маєтків). З’ясували різницю між Українською аристократією та аристократією в Україні, досліджували зв’язок аристократичних резиденцій України з Європою та світом. А також обговорили шляхи до збереження, музеєфікації і використання резиденцій та палацово-паркових ансамблів, втраченої та зникаючої історичної спадщини.
Також учасники конференції мали можливість доторкнутись до історії палацу Орловських, на базі якого функціонує музей, та дізнатись таємниці створення цього маєтку.

Довідка.

Палацовий комплекс розташований на схилах р.Ушки і разом з парком займає площу 18 га. До складу комплексу первісно входили палац, господарський будинок, художня огорожа, міст на під’їзді, флігель (не зберігся) та парк із парковими спорудами, а пізніше (1900 р.) – водонапірна вежа з оглядовим майданчиком та флагштоком.

Головний будинок з оранжереєю та флігелем споруджено в 1788 р. польським шляхтичем Яном Онуфрієм Орловським за проектом архітектора Доменіко Мерліні (за свідченням останнього власника маєтку Кс.Орловського).

В основу архітектурної композиції покладено класицистичну концепцію архітектора А. Палладіо з використанням форм французького раннього класицизму. Внаслідок розташування будівлі на крутосхилі головний її фасад має два, а парковий – три поверхи. Це дало змогу розвинути з паркового боку представницьку палладіанську композицію повного доричного ордера на високому цокольному поверсі, збагачену відкритими терасами та балконами. Вирішення фасадів – симетричне. Центральна вісь головного фасаду акцентована чотириколонним портиком, фланкованим ризалітами з пілястровим ордером. Фасади палацу пропорціями членувань наслідували античні зразки. Звідси, зокрема, вимушене розташування вікон 2-го поверху в рівні підлоги, що створює невідповідне житлу освітлення.

Членування зовнішніх мас будинку відповідне внутрішньому розплануванню. Це дворядова анфілада з розташованим на центральній осі парадним вестибюлем та двосвітним залом, якому в цокольному поверсі відповідає домова каплиця з порталом, фланкованим оригінальними атлантами. Завдяки цьому зберігається вироблена ще в період бароко симетрично-осьова система розпланування, що відбиває єдність внутрішнього та зовнішнього об’ємів. Це вирішення притаманне сформованій ще в 2-й половині XVII ст. французькій репрезентативній резиденції так званого типу “між двором та садом”. Але є й відмінності.

За взірцем вілл Палладіо парадні апартаменти зайняли перший поверх, а житлові приміщення розмістилися на другому поверсі, який перетворено в низький мезонін. Таке переміщення є новим етапом розвитку об’ємно-просторових структур палаців, який був завершений у період зрілого класицизму. Це вплинуло й на формування центральної групи приміщень. Сходи в головному вестибюлі палацу не мають колишнього парадного характеру, вони зміщені з центральної осі й зайняли скромне пристінне положення.

В інтер’єрі застосовано повний набір декоративних форм стилю Людовіка XVI (рококо). Це особливо стосується головного залу, стіни якого прикрашені ліпниною у вигляді музичних інструментів (ріжки, кларнети, гітари тощо), підвішених на стрічках з бантами, перевитих витончено трактованими рослинними стеблами. Стіни були вкриті орнаментальними малюваннями (тепер забілені), а міжвіконні простінки декоровані дзеркалами. Північну стіну обіднього залу займало живописне зображення “Виверження Везувію”. У парадній спальні розміщено колонний альков, стіни її вкриті штучним мармуром. Чудові за малюнком розетки стель.

Найбільш цінне з художнього опорядження палацу в 1914 р. вивезене власником і втрачене в дорозі. У післяреволюційний час палац намагалися розібрати, але він був врятований завдяки клопотанню перед В.Куйбишевим місцевого лікаря Е.Селецького, дружина якого походила з родини В.Куйбишева.

За вимогами часу та за рангом палац мусив мати відповідне, пов’язане з архітектурою, оточення. Цьому якнайбільше відповідає парковий комплекс у Малїївцях. З відкритої тераси паркового фасаду палацу відкривався чудовий краєвид на ставок з Лебединим островом, на романтичну скелю з водоспадом, гротом (первісно зі скульптурою св.Онуфрія з овечками) та василіанською Хрестоздвиженською церквою (1673 р.; знищена в 1934 – 1935 рр.) на вершині, а також на масив лісу та відкриті польові простори, які візуально розширювали межі паркової території.

У композицію пейзажного парку входять ставок, річка Ушка. скельна група, малі архітектурні форми (фонтани, скульптура). Під’їзна алея спрямована до палацу під гострим кутом для урізноманітнення ракурсів сприйняття головної будівлі в міру наближення до неї.

Палац, займаючи вершину в розвитку раннього класицизму в Україні, віддзеркалює найкращі досягнення архітектури палацового житла свого часу.

Джерело: Є.В.Тиманович.  Пам’ятки архітектури та містобудування України. – К.: Техніка, 2000 р., с. 266 – 267.