Цьогорічний диктант національної єдності, яким українці в усьому світі відзначили День нашої писемності і мови, особливий не лише тому, що мотивує до вивчення рідної мови. Він - виклик рашиській ненависті до всього українського, виклик люті, заздрості до нашої єдності, нашої стійкості, до нашої впертої, несамовитої, попри всі імперські заборони, любові до української мови. Особливо тепер, коли за українське слово потрапиш до катівні, отримаєш кулю. Справді, слова набули нових значень. Мова стала нашим паспортом, нашим свідоцтвом про народження в усьому світі, який нас полюбив і приймає. Тому не важливо, скільки нас написали текст без помилок. Його оцінка – участь. Він – як Гімн України, який співаємо хором усі: і з голосами солістів, і ті, хто не народився співаком з музикальним слухом. Бо і наш Славень, і диктант єдності – це злиття української енергії в єдиний потік, це відчуття миті, коли рідне слово одномоментно об’єднує мільйони співвітчизників. Цілком можливо, що диктант писали не лише в аудиторіях, а й в окопах та укриттях, у шпиталях. І це ще більше додає йому надвисокої вартості.
А ще – це, справді, воєнний диктант, бо до його творення долучились особливі жінки - різного віку, різної долі, яких об’єднала війна. Жінка-легенда – народна артистка України Ада Роговцева, читець тексту. Ада Миколаївна, Герой України, народна артистка України, лауреатка найпрестижніших національних і міжнародних кінопремій, стала улюбленицею мільйонів, коли у свої поважні літа почала волонтерити, їздити на фронт з авторськими програмами ще у 2014 році. А в своїй квартирі приймала на ночівлю бійців ЗСУ, хлопців з тероборони, які на початку вторгнення обороняли Київ, варила їм борщі, слала постіль, прала їхній одяг і шкарпетки, як мама.
Авторка тексту – молода українська письменниця Ірина Цілик, яка ще у 2018 році написала сценарій документального кіноальаманаху “Невидимий батальйон” про жінок у війні на сході України. Одна з героїнь – легендарна військова медикиня Олія Паєвська, Тайра, яку називали командиром ангелів, тобто госпітальєрів. Ірина Цілик - кінорежисерка, письменниця, авторка поетичних і прозових творів. Член Українського ПЕН, лауреатка американського кінофестивалю “Санденс” (2020) за найкращу режисерську роботу у категорії світового документального кіно за стрічку “Земля блакитна, ніби апельсин”. Вперше в історії українська документалістика була визнана найкращою. Окремі твори Цілик перекладені 11 мовами світу. Співпрацює з різними українськими виконавцями і музичними гуртами як поетка-пісенниця. Авторка слів пісні “Повертайся живим” (у виконанні гуртів “Сестри Тельнюк” та “Kozak System”).Наразі Ірина Цілик працює над створенням ігрового фільму «”Я і Фелікс”, про екзистенційні стосунки росії з Україною.
Про свою участь як авторки тексту радіодиктанту Ірина Цілик відповіла: "Цей рік поставив всім питання “хто я і ким є на сьогодні?” Ми мусимо нагадувати одне одному, що ми разом, незважаючи на все те, що ми зараз переживаємо. Я думаю, що написання цього року радіодиктанту має особливий присмак. У цьому певна гіркота, але і одночасно відчуття світла в кінці тунелю. І ми всі разом до нього йдемо”.
Не знаю, чи писав диктант пан Сергій, переселенець з Миколаєва, який з березня мешкає в Хмельницькому і щодня в “Планеті волонтерів” плете маскувальні сітки. Бачили б ви його долоні – суцільні мозолі. Запам’ятала його слова: “Все життя розмовляв у Миколаєві російською. А зійшов з поїзда в Хмельницькому – як відрізало. Тільки українська. Неймовірна полегкість на душі”.
Ми тягнемося до світла. І навіть під обстрілами пишемо, говоримо, слухаємо, обираємо українську.
Gismeteo 
