Молитва та лики Святих є оберегом для тих, хто сьогодні під шквальним вогнем ворога. У це вірять і наші відважні захисники, і викладачі й учні Хмельницької школи іконопису «Нікош», які виготовили майже 1300 іконок та відправили їх на передову.
— З початку війни викладачі та учні нашої школи намагаються допомагати українським захисникам. Іконки-обереги для наших бійців — це зв’язок з домівкою, це нагадування про те, що їх чекають, за них моляться, переживають. Це — духовність, яка єднає навіть незнайомих людей з одним бажанням — миру та перемоги України, — розповідає директорка школи іконопису «Нікош» Юлія Неліна. — Для виготовлення іконок нам потрібне було дерево, тож військові віддали непотрібні вже піддони, ящики з-під зброї. Ось на них ми й виготовили перші 30 іконок.
На початку обробляли дерево вручну, а вже згодом, щоб могли виготовляти їх все більше, дощечки шліфували, готували за допомогою деревообробних інструментів…
Ці роботи, зізнаються іконописці, для них особливі, бо ж створюються з думкою про тих, хто триматиме цей оберіг у руках, для кого він стане щоденною потребою.
— Виготовлення іконок-оберегів — трудомісткий процес. Дощечки необхідно добре відшліфувати. Коли гладенькі, маємо надати їм необхідного кольору, використовуючи морилку, акриловий лак, — розповідає про тонкощі роботи Святослав Терлецький. — Іконка має бути приємною на дотик.
А Ольга Войтюк працює над подальшим етапом створення: наносить золотисту фарбу, зображення в техніці декупаж, оздоблює їх темною фарбою, щоб мали вигляд прадавніх.
На іконках зображають лики Ісуса Христа, Архангела Михаїла, Миколи-Чудотворця, Пантелеймона-Цілителя... Перед відправленням їх на фронт священнослужитель, отець Микола, який свого часу також опановував у «Нікоші» майстерність створення ікон, освячує ці роботи. Разом усі присутні читають молитви, згадуючи українських воїнів та просячи Всевишнього захисту для них.
А ще викладачі школи іконопису активно працюють над відродженням української ікони. Святослав Терлецький, до прикладу відтворює ікону ХІІ століття «Спас Нерукотворний». Її називає однією з перших українських зразків, адже створена вона майстрами Київської школи іконописного малярства.
«Головна особливість перших ікон — використання таких коричневих і темно-червоних тонів. Ми бачимо, що лик в Ісуса не світлий, не прописаний до кінця, він такий коричнево-червоний, темно-оранжевий, можна сказати», — розповідає Святослав Терлецький.
Майже рік готувалася до відтворення ікони Водохреща Вікторія Терлецька. Репродукцію та основну інформацію, каже, знайшла в підручнику українського іконопису. Зображення пише на восьмикутній липовій дошці темперними та олійними фарбами. «Вона була написана українськими митцями, тобто, не привезена, не чужі люди її писали, а наші рідні українці на українській землі. Написана в XVIII столітті. І вона знаходиться зараз у Києво-Печерській лаврі», — каже Вікторія Терлецька.
А ось взірцем для створення ікон українськими майстрами стала візантійська ікона. Її відтворює Інна Наумова.
— Ікона Х століття «Богородиця Холмська» — це, вважаю, унікальна робота. На жаль, у десятому столітті ще не було ікон, які були написані на українських землях. Ця ікона була привезена з Візантії. Також вона є найдавнішою, найпершою з зображенням Богородиці з дитям на руках. Вона стала початком і взірцем для українських майстрів, які почали вже робити наші українські ікони, — розповідає викладачка.
Проєкт з відродження української ікони, над яким працюють хмельницькі іконописці школи «Нікош», — це той важливий пласт української духовності, який додає усвідомлення того, ким ми є.