Дуже корисну акцію «Руzzкую літературу — на макулатуру» запровадили в Хмельницькому і, на мій погляд, вона варта поширення по всій області. Усі кошти, виручені за цю макулатуру, спрямовують на потреби українських захисників. Бо й справді, навіщо нам російське, якщо є достатньо чудових українських творів, які варто широко популяризувати.
І коли в нашому мікрорайоні помітив буса з надписом: «Руzzкую літературу — на макулатуру», до якого люди зносили припалі пилом книжки російською, вирішив і собі перебрати домашню бібліотеку. До речі, після початку повномасштабної війни моя сім’я вирішила, що ні діти, ні онуки російською не розмовлятимуть, бо вважаємо, що це — мова ворога, окупанта, садиста, ґвалтівника, дітовбивці.
Перебираючи книги, натрапив на російські народні казки, серед яких і відома «Три богатирі». Її прикрашала ілюстрація «русских богатырей» — Іллі Муромця, Альоші Поповича, Добрині Микитича.
Але ж насправді це — українські герої, котрих московити у нас «поцупили». Вони не просто казкові персонажі, а реальні люди — воїни часів Київської Русі, що підтверджують дослідження істориків та літописи. Мало того, мощі Іллі Муромця зберігаються в Києво-Печерській лаврі (на фото ). І він не має жодного стосунку до російського Мурома, як і Попович та Добриня до росії в цілому.
Російська імперія століттями присвоювала всі сфери життя українців, аби довести, що й їхня історія причетна до руської епохи. Саме з таких міркувань росіяни “позичили” українську усну народну творчість, адже героїчний епос та билини з’явилися саме в епоху Київської Русі. Наприклад, билини Володимирського циклу (центральною постаттю там є князь Володимир) формувалися у IX—XIII століттях, всі події відбуваються в Києві та навколишніх містах за часів Володимира Великого.
У тих оповідях, крім Києва, згадують Чернігів, назви наших річок. Добриня, наприклад, б’ється зі змієм над Пучай-рікою. Історики та філологи припускають, що йдеться про Почайну в Києві.
Українські науковці доводять, що Ілля Муромець походить із Чернігівщини, із села Морівськ, по-старому — Муромськ. Ці назви згадуються у літописах. До речі, у писемних згадках XVI століття цього чоловіка називають Іллею Моровлянином.
Історичний Добриня був воєводою, дядьком князя Володимира Великого, рідним братом Малуші — Володимирової мами. Він допомагав Володимиру хрестити Русь і скинув ідола Перуна в річку. Звідси, можливо, й походить сюжет билини, де Добриня перемагає Змія, який у ранньоруському християнстві вважався символом язичництва.
Що стосується Альоші Поповича, то його в Україні називають Олексієм або Олешком. Він теж є історичним персонажем Київської Русі. У кількох літописах розповідається, що Олексій Попович походив із міста Пирятина на Полтавщині, був лицарем і бився проти печенігів та половців. Стверджується, нібито він убив половецького хана та його брата. А Тверський літопис свідчить, що Попович загинув у битві проти монголів на річці Калка 1223 року.
В українській історії кожен період дарував нових героїв сучасності. І таких імен нинішніх українських героїв уже сотні та тисячі.
І хоч як скрегочуть зубами московити, свою історію, як і свою землю, українці не віддадуть. Ось про що подумав я, пакуючи русскую літературу на макулатуру.
Gismeteo 
