Матеріал Світлани Шандебури «Важко спадає з очей московська полуда», опублікований 13 квітня цього року в газеті "Подільські вісті", викликав великий резонанс у читачів. Пропонуємо їх вашій увазі.
Росіському не повинно бути місця в нашому житті!
Тема й справді, дуже болюча. Але журналістка правильно розставила акценти, використала вагомі аргументи.
Підтримую, що сьогодні, коли стільки наших хлопців гине за Україну, коли стільки біди посіяли на нашій землі рашисти, коли щодня від їхніх бомбардувань гинуть мирні жителі, діти, ми просто не маємо право відвідувати церкви московського патріархату. Їм не повинно бути місця в нашому житті, як і всьому московському, що несе розруху, біль, страждання. Якщо будемо й надалі відвідувати московські церкви, молитися чужою незрозумілою мовою, слухати, як пропагують московські попи русский мір, то це означатиме, що даємо нашому проклятому ворогу силу, впевненість у тому, що на нашій землі його хочуть бачити, співіснувати з ним.
Люди, розкрийте очі, заворушіть своїми мізками і зрозумійте, що, чіпляючись за старе, ми копаємо собі яму, в яку московські орки із задоволенням зіштовхнуть кожного українця.
Виконуйте рішення обласної ради
Наскільки правильним було рішення Хмельницької обласної ради про заборону церков московського патріархату, що я готова аплодувати всім без винятку депутатам. Це справді патріотична позиція. Треба лише, щоб тепер всі громади області дослухалися і підтримали дією це рішення.
Я вже тривалий час проживаю в Хмельницькому. Але на провідну неділю обов’язково їду на рідну Теофіпольщину, вклонитися пам’яті покійних батьків, дідуся й бабусі. Відверто кажучи, мені було моторошно, що в колишньому Теофіпольському районі жодна із церков не перейшла до Православної церкви України. Невже мої земляки такі «затуркані» люди, що не розуміють, яке воно — справжнє зло?
Але ж ця земля зростила чимало патріотів, вже багато хлопців поклали своє життя на фронті в боротьбі з московським дияволом. Хіба людей не коробить, що московити вбивають наших синів, дітей, а ми молимося за здоров’я кегебіста кіріла, який благословляє на війну, за пашу лєбєдя, який купається в золоті, а люди несли йому чи не останні копійки з надією, що він ближче до Бога. Насправді, це чорт у рясі. І всі, хто їм служить, хто їх захищає, нічим не ліпші.
Пора вже нам відродитися в своїй гідності, час відмовитися від ворожої мови, літератури. Плекаймо своє, рідне, близьке по духу.
Рішуче відмовляймося від московської церкви. Бо, якщо священнослужителі з храмів московського патріархату запевняють, що люблять Україну, що вони нічого спільного не мають із ворожою церквою та її пропагандою, — то нехай би довели це і написали заяви про перехід до ПЦУ, переконали в цьому своїх парафіян.
Я ось запитувала жителів свого рідного села, чому досі не перейшли до ПЦУ, а мені кажуть: «То ж батюшка нічого не каже нам». А він і не скаже, і не стане ініціатором, якщо інтереси московської церкви важливіші для нього.
Бо хто не хоче нічого спільного мати з ворогом, той швидко, рішуче приймає рішення, пориває всі зв’язки. В іншому разі — це вичікування: а раптом, все повернеться на круги своя. Не приведи Господи. Нехай згине московія і все, що про неї нагадує.
Рідна мова в рідній Церкві
Нещодавно прочитав вислів митрополита Київського і всієї України Єпіфанія. Він так зачепив мою душу, що записав і ділюся з вами.
«Не можна не любити рідну мову. Бо вона — як рідна мати, як Богом дана наша Батьківщина. Вона «розуміє» нас, як ніхто інший, вона проникає у всі глибини нашого серця, відшукує там і пояснює безліч почуттів та емоцій. Нею так легко, тепло і приємно молитися, говорити, думати. Саме тому рідна мова в рідній Церкві — це так природно і зрозуміло, й інакше бути не може!»
Я повністю поділяю цю думку і закликаю всіх своїх земляків розірвати московські пута, якими обплутували нас багато-багато років через церкву. Скільки можна терпіти приниження, страх, у якому тримають парафіян московські попи?
Московським попам українське ненависне
Украінскій язик нє угодєн Богу». Так митрополит Онуфрій висловився у відповідь на те, що українці хочуть молитися рідною мовою, хочуть, щоб Богослужіння проводилися українською.
Що ж це виходить? Я народилася, живу, працюю в українському селі, мої діти, онуки, як і всі наші предки, говорять українською, а йти повинні до московської церкви? Слухаємо проповіді якоюсь незрозумілою мовою, бо старослов’янську, чи хтозна-яка вона, ніхто з нас не вивчав. Невже Богу угодно, щоб у церкві я почувалася «бараном», що нічого не розуміє.
А те, що попи московської церкви проти української мови на Богослужіннях, — дуже яскравий доказ, кому служать, і як ненависне їм усе, що відрізняє нас від москалів. У церквах має звучати лише рідна українська мова!
Навіщо церемонитися з ворожими ідеологами?
Коли священники на провідній неділі освячували надгробки, я принципово відмовився від «послуг» батюшок церкви московського патріархату.
На цвинтарі могили воїнів, які загинули під час цієї повномасштабної війни, з синьо-жовтими прапорами, то хіба це не блюзнірство, не знущання над пам’яттю Героїв, які загинули через ненависних орків, а московські прихвосні їхні могили освячуватимуть? Ганьба тим, хто залишається «вірним» упц (мп), бо вони, можна вважати, на боці ворогів.
І взагалі, чого маємо церемонитися з ними, хто «грає під московську дудку»?
Якщо влада області ухвалила рішення про заборону московського патріархату, то ті, хто не виконує його, повинні понести покарання.
Напоєні кіріловим зіллям
Боже, це ж як треба було одурманювати людей, щоб вони трималися за полу (рясу) ворога в час, коли вбиває він їхніх дітей?
Знаходять сотні причин, щоб і далі напускати на вірян свій дурман, маніпулювати ними, як хочуть.
Московські попи не хотіли відспівувати в церкві наших воїнів. Чому про це забуваємо? Московські попи повністю відмежувалися від волонтерської роботи під час війни, коли представники греко-католицької церкви, Православної церкви України возять на фронт і продукти, і спорядження, інше.
Московські попи розповсюджують літературу, яка вбиває здоровий глузд і зомбує людей на служіння падлюці кірілу, його соратнику онуфрію, попам, які «всілися» зручно на території України в лаврах, які чомусь належать московському патріархату.
В росії є українські церкви, моляться українською мовою?! Про таке навіть і не думають. А в Україні чомусь вважають це нормою. У матеріалі «Важко спадає з очей московська полуда» все описано дуже правильно. Схаменіться, дорогі земляки, які ще на «гачку» в московитів і напоєні кіріловим зіллям. У такий важкий час нам треба об’єднуватися, бути разом і бути патріотами. Бо якщо дамо найменший шанс москалям, у тому числі, й через збереження московської церкви, Україна не зможе витримати цього шаленого напору з усіх боків. Дружно, злагоджено, всією командою переходьте, хто цього ще не зробив, до ПЦУ, допомагайте армії і любіть Україну. Вона в нас — одна.
Детектор брехні для священників
Відмова від московської церкви на території України — це сьогодні дуже важливе питання. І справедливо зазначають наші воїни, їхні сім’ї, що вони вже ніколи не переступлять поріг московської церкви, яка благословила покидьків на війну з Україною.
Все, що пов’язує нас з росією (треба засвоїти кожному), це — зло. Якщо представники московських церков хочуть переконати, що вони — за Україну, що вони — разом із народом, який так страждає від московитів, то нехай доведуть це на ділі. Переходьте до Православної Церкви України, моліться за перемогу українців, наших воїнів, допомагайте фронту, займайтеся волонтерством! А кричати з піною біля рота, що їх ущемляють, що Бог не простить і т. д., — це якраз наслідок нав’язаної через церкву московської пропаганди.
Я щиро радію кожному повідомленню про те, що церковні громади Хмельниччини приймають рішення про перехід до ПЦУ. Це свідчить про високу свідомість людей, котрі хочуть, щоб країна порвала нарешті пута, якими століттями обплутувала московія.
Немало церковних громад висловлюють бажання переходити до ПЦУ разом із священнослужителями, які раніше належали до УПЦ (мп). У зв’язку з цим у мене з’являється запитання: а чи щирими є ці отці, які висловлюють готовність служити церкві України? Чи в душі вони все-таки залишаються «батюшками» і просто пристосовуються до нових умов, щоб не втратити всього, що нажили за попередні роки? На мою думку, наших священників треба тестувати на зразок детектора брехні, аби дізнатися про їхню справжню позицію, про їхні моральні якості.
Мій родич, який проживає в одному з сіл Хмельницького району, розповідав, що їхній «батюшка» не є зразком духовної особи, не користується авторитетом серед його односельців, адже неодноразово люди помічали, що він у нетверезому стані, не дотримується посту, трапляється, лихословить і т. д. І цей священник хоче разом із церковною громадою перейти до ПЦУ. Ну, скажімо, схвалять його заяву. Але все залишиться «старим» — його погляди, поведінка, спілкування з людьми. А неприязнь до нього теж не зникне. Як бути? Як зробити, щоб зміни були ефективнішими, щоб давали поштовх до того, аби проростало найкраще, найбажаніше. Щоб ці зміни відбулися не заради заміни вивіски та масок на обличчі лукавих.
У московській церкві — русскій мір
Не лише я, думаю, перебуваю зараз у шоку після новин про те, що релігійна громада храму Різдва Пресвятої Богородиці в Хмельницькому відмовляється переходити до Православної Церкви України.
На початку квітня хмельничани проголосували про те, щоб цей, один із найдавніших храмів у центрі міста, перейшов до ПЦУ. Згодом, 12 травня, перший заступник начальника Хмельницької ОВА Сергій Тюрін підписав розпорядження про реєстрацію статуту релігійної організації у новій редакції. А минулими вихідними парафіяни храму (і де їх стільки взялося) на чолі з архімандритом Пахомієм (Дідиком) знову голосують, що хочуть бути в УПЦ під предстоятельством митрополита Онуфрія.
Бачите, який опір у прибічників московської церкви?! І щоб там не казали вони про те, що стали «українськими», не повірю. Бо Онуфрій все одно підконтрольний кірілу і свого «шефа» він не зречеться.
Від звичного важко відмовитися, розумію. Але ж це необхідно зробити, як забрати гнійний апендикс, який буде отруювати організм. Громада проголосувала за перехід цього храму до ПЦУ — і це насправді позиція та бажання більшості. Та московські попи, зібрали зомбованих парафіяні заявляють, що попереднє рішення неправомірне. Чому? Храм на території міста — для всіх громадян, а не для московських прихвоснів, які затіюють своєрідну битву з тими, хто проти русского міра. І хоч які «патріотичні» гасла будуть озвучувати представники московської церкви, її нутро все одно залишатиметься московським, зі своїми інтересами.
Подумайте, щойно Антоній (Фіалко), митрополит Хмельницької єпархії УПЦ (мп), заявив про готовність перейти до ПЦУ після інциденту з військовим у соборі, майже одразу його місце зайняв архієпископ Віктор (Коцаба), щоб не втратити московського патріархату на території області.
Обласна влада прийняла рішення про заборону церкви московського патріархату на Хмельниччині. Чому ж московські прихильники не беруть до уваги ухвалене депутатами рішення, яке втілює бажання всіх громад області?
Gismeteo 
