У часи, коли турки протягом 27 років (з 1672 до 1699 рр.) панували в Кам’янці, домініканський костел слугував мечеттю. Але перед початком мусульманських служб, намісник турецького султана на Поділлі Галіль-паша наказав знищити всі, без виключення, християнські святині (ікони, хрести та ін.) знищити. Тож із храму було все винесене й спалене. Та, як виявилося, не все… Не вдалося спалити лише одну ікону Матері Божої з Ісусом Христом на руках. І як же турки не намагалися, та вогонь був безсилим перед святим образом.
Побачивши це, Галіль-паша лютував несамовито і, вхопивши свою шаблю, почав рубати ікону. Йому не вдалося порубати її, лише навпіл, від’єднавши намальовану Діву Марію від її сина. Однак його радість тривала недовго, бо Всевишній покарав грішника за важкий вчинок, — через 7 днів у Галіль-паші загинула його дочка. Якраз на тому місці, де він рубав ікону, провалилася земля під її ногами, коли та йшла до мечеті — колишнього костелу. Незважаючи на зусилля слуг, які витягли з глибокої ями дівчину, вона все-таки померла. Бо при падінні відбувся фатальний удар до стіни храму. Там же, в дворі святині, її і поховали.
Тож на честь улюбленої доньки, щоб увіковічити пам’ять про неї, намісник наказав найкращим майстрам зробити над її могилою пам’ятник «Фонтан сліз». За задумом, кожної хвилини капала одна сльоза, і ці сльози фонтану ніби оплакували смерть дочки за злочин батька.
А розрубану ікону, смертельно ризикуючи життям, одному християнину вдалося врятувати й заховати. Згодом, після відступу турків із Кам’янця, ця ікона, майстерно відновлена, була повернута на своє місце на один із вівтарів цього, знову християнського, храму.
Gismeteo 
