Жителі села та численні гості зібралися, щоб разом вшанувати духовну перемогу — після довгих років пошуків правди в цьому сакральному місці зазвучала молитва рідною мовою.
Вперше у церкві відбулося богослужіння, що розпочало нову сторінку духовної історії храму — відтепер у лоні Православної Церкви України. Служіння очолив архієпископ Хмельницький та Шепетівський Павло, йому співслужили благочинний Ярмолинецького благочинного округу протоієрей Миколай Ковалик і духовенство Ярмолинецького округу та міста Хмельницького.
Взяли участь у цій історичній події керівники області: голова Хмельницької обласної ради Віолета Лабазюк, перша заступниця голови Хмельницької обласної військової адміністрації Оксана Вжешневська, голова Ярмолинецької селищної ради Андрій Шутяк, інші.
«Ми чекали цієї події довгі роки та готувалися до цього дня, — сказав староста сіл Сутківці та Лисівка Леонтій Побережний. — Відтепер розпочнеться новий відлік історії нашої святині, але вже у лоні ПЦУ». Старовинна церква XV століття, яка раніше була не лише культовою, але й оборонною спорудою, ледь уміщала всіх охочих долучитися до молитви за Україну, за її воїнів, які сьогодні захищають рідну землю від ворогів. Люди гуртувались і на просторому церковному подвір’ї.
Після молебня до Христа Спасителя владика Павло Юристий подякував присутнім за працю та наполегливість у відновленні історичної справедливості. Він також зазначив, що молитва у цій церкві — особлива під час війни, бо ж цей храм у давнину був для місцевих жителів захистом від ворогів.
Вітальні промови звучали і від Віолети Лабазюк та Оксани Вжешневської. «Сутковецька церква-фортеця знову стає до оборони, — сказав у своєму виступі новопризначений настоятель храму Захар Залізний, — Найперше — до оборони духовної. Цей храм берегтиме нашу віру, мову, нашу українську державність».
Щоправда, у церкві, потрібно провести чималі внутрішні роботи, обладнати інтер’єр, зберігаючи її ідентичність та особливість як об’єкта історичної спадщини ЮНЕСКО. Над цим працюватимуть науковці, меценати, влада, всі, кому доля храму небайдужа.
А цього дня на честь події місцеві жителі приготували трапезу для усіх присутніх та розклали щедрий український стіл із частуванням просто на подвір’ї церкви, під розлогими кронами столітніх дерев. І тут — чого душа бажає: вирощені з любов’ю на рідній землі овочі та фрукти, домашня випічка, страви, приготовлені сільськими господинями.
У яскравих вишиванках прийшли на богослужіння до храму сутківчани — подружжя Оксани та Олега Григоруків. Вони — учителі місцевої школи. Про те, щоб у церкві рідного села звучала українська мова, мріяли давно та докладали до цього чимало зусиль. Кажуть, що невимовно раді та зворушені, хоч розуміють, треба ще багато працювати для того, щоб зробити церкву справжнім духовним центром регіону. Так само радіє Лідія Перхайло — теж педагогиня та талановита художниця. Вона разом із чоловіком Олександром — серед тих, хто сприяє відновленню святині.
Сутковецька церква-фортеця, святиня краю, нарешті сповнилася українським духом, українською молитвою. Тож нехай проникливо звучить тут Боже слово, нехай злітає воно із сутковецьких мальовничих пагорбів аж до самісінького неба, щоб стати щитом від ворогів для наших людей, для України.
Gismeteo 
