Найпрестижнішу мистецьку відзнаку краю — обласну Шевченківську премію — в цьому році отримали вишивальниця і лялькарі. За рішенням оргкомітету, лауреатами премії стали  майстер народної творчості України, хмельничанка Ніна Гончарук та  колектив обласного академічного театру ляльок  (директор – заслужений працівник культури України Алла Пундик, головний режисер —  заслужений діяч мистецтв України Сергій Брижань).

Вручаючи обласні Шевченківські премії та вітаючи переможців, начальник управління культури, національностей, релігій та туризму облдержадміністрації Ірина Трунова підкреслила, що пишається цьогорічними лауреатами, які не лише розвивають і утверджують  на високому професійному рівні національне мистецтво, а й протягом  усього творчого життя активно творять власну Шевченкіану силою таланту і глибиною любові.
Відома майстриня Ніна Гончарук, чиї роботи нині експонуються у виставковій залі Хмельницької міської ради,  до цієї нагороди йшла ледь не все свідоме життя: уже в 12 років знала безліч вишивальних технік, а сюжети з «Кобзаря» вишиває  ще із шкільних років. Їй  долею судилося  не розлучатися з голкою та ниткою: відомими вишивальницями на все село  Видошня Ярмолинецького району  були  бабуся Василина та мама Євгена. І хоча все дитинство Ніна вишивала, все ж професію обрала іншу: закінчивши Вінницький торгово-економічний інститут, успішно працювала економістом. Вишиванням всерйоз зайнялась, вийшовши на пенсію, і всім серцем віддалась улюбленій справі. За час заслуженого відпочинку пані Ніна отримала звання майстра народної творчості України,  стала членом НСМНТУ та інших творчих спілок.  У списку майстрині — 132 колективні та 30 персональних  виставок. Лише у столиці України проведено понад 30 виставок. Брала участь у всеукраїнських фестивалях  «Співоче Поле», «Країна мрій», «Сорочинський ярмарок» та інших. Майстриня нагороджена 48 дипломами та грамотами, лауреат конкурсу «Золота голка України».
Ніна Гончарук — автор єдиної у світі  авторської техніки багатошарового вишивання. Унікальність цього стилю в тім, що  майстриня не користується ескізами, а «малює» голкою, як живописець пензлем  по полотні, накладаючи  узори та сюжети пошарово один на інший, використовуючи власні вишивальні техніки.
Її роботи – також художні, бо давно «переросли» ужиткове вишивання.  Пані Ніна тяжіє  до духовної тематики, портретних галерей, подільських пейзажів, сюжетів народних пісень. Особливе місце в її творчості займає Шевченкіана: десятки робіт присвячені   сюжетам з «Кобзаря» та особистості Тараса Шевченка.
Шевченкіана давно стала репертуарною  і мистецькою  візитівкою обласного академічного театру ляльок. Подільський колектив вважається елітним в Україні, і щороку це підтверджують перемоги на всеукраїнських та міжнародних театральних конкурсах. Протягом року хмельницькі лялькарі показують понад 660 вистав у театрі і на виїздах, їхні роботи за цей період перед очима понад 70 тисяч юних глядачів.
Особливістю творчого стилю  колективу став поетичний театр, який передбачає  як витончене психологічне нюансування сценічного матеріалу, так і високохудожню метафоризацію образів і сюжетів. Саме такий, яким на початку 20-х років минулого століття був відомий український театр «Березіль» Леся Курбаса, є важливою складовою  українського ментального, культурного світобачення, вважає головний режисер  Сергій Брижань. А оскільки  лялькарі працюють з найтрепетнішим глядачем – дітьми, то й духовність і мистецьке мислення актори прагнуть прищепити наймолодшим українцям.  Серед вистав на цю тему — «Тарасові шляхи», «Доля», а остання робота, присвячена Кобзаревій тематиці — вистава «Спогад». Використовуючи  різноманітні сценічні засоби, актори підтримують  увагу глядацького залу протягом усього дійства. А це непросто: адже складні спектаклі дивляться маленькі діти.
Поетична вистава «Тарас Шевченко: спогад», яку поставив Сергій Брижань,  по суті, — драматична літературно-музична композиція з творів «Кобзаря». Актори декламують і показують на сцені вірші, написані  Тарасом Шевченком у засланні, в безкраїх і чужих казахських степах Кос-Аралу. Це – вірші-спогади про рідний край. Символічну картину безконечної  піщаної пустелі у виставі передає піскова анімація (аніматор — Микола Латун).  У сценічному дійстві  зайняті  Лідія та Сергій Корницькі,  Гліб Савинов, Наталія Шаповалова, Андрій Заславський, підібрано глибинну  автентичну  музику і рок-композиції.
До речі, знахідкою вистави власне стала піскова анімація, з допомогою якої протягом дійства  на медійному екрані малювалися  з піску живі картини і фантастичні сюжети. Мистецтво анімації попервах вивчив Сергій Брижань,  а тепер анімаційне «кіно» показує  Микола Латун. Дітям настільки подобається  синтез слова, музики і анімації, що вони не зводять зі сцени  зачарованих поглядів  і разом з акторами декламують із залу рядки  знаних поезій Кобзаря  і співають «Думи мої», «Садок вишневий коло хати».
Кожна  така вистава – вдумлива, образна, добротворча — наповнює дитячу уяву і душу магією краси. Адже Тарас близький кожному, незалежно від віку, особливо в юні роки, коли мудрі наставники вчать дітей бачити серцем.