Незвичайним експозиційним залом зустріла відвідувачів Меджибізька фортеця-заповідник на початку цього року: тут виставили для огляду експонати, які були ідеологічним стрижнем першої музейної експозиції 45 років тому.
 Нині, переступивши поріг виставкового залу, ви зустрічаєтесь з катами і жертвами епохи, яка й отримала назву тоталітарної. З музейних фондів «вийшли на волю» творці революції та комуносистеми, увічнені в моноліті селяни, учасники і жертви колективізації. Вже за кілька років після створення перших колгоспів чимало з них завершили життєвий шлях у теплушках та на холодних просторах російського Сибіру…

Перший музей у Меджибожі розпочинався не лише як краєзнавча твердиня, а й як свідок переможного шестя радянської влади. Влади, яка майже остаточно зруйнувала фортецю, віком якої старшу від самого Меджибожа. «Декомунізацію, як процес визволення від тоталітарного минулого, ми вирішили втілити у цій експозиції, адже реальна зустріч з таким минулим повертає родову пам’ять до всіх злодіянь, вчинених з нашим народом, з нашим Поділлям», — розповідає нинішній директор державного історико-культурного заповідника «Межибіж» Олег Погорілець.
Експозиція стала логічним продовженням музею пам’яті жертв Голодомору, відкритого у фортеці в 2008 році і визнаного найкращим в Україні (автор — народний художник України Микола Мазур).
Старовинна Меджибізька фортеця, перші згадки про яку датовані 1146 роком, і яка була окрасою Поділля, однак занепадала з початку жовтневого більшовицького перевороту, у 1971 році отримала надію на повернення до життя: тут вперше за всю її історію відкрили музей.
Першим директором, якого тут досі згадують з величезною повагою, став патріот і дослідник Михайло Ягодзинський. Спершу це був відділ обласного краєзнавчого музею, і такий статус позбавляв меджибізьких музейників можливості вільного розвитку: адже жорстка підпорядкованість головній обласній скарбниці, по суті, прирікала меджибізькі скарби на юридичне безправ’я. Процес «розлучення» був тривалим і болісним. За цей час з музейних експозицій і сховищ безповоротно зникли цінні експонати нумізматичної та іконної (38 найдорожчих ікон) колекцій, гармати часів Богдана Хмельницького, цінні історичні фоліанти. І на момент отримання статуту самостійного музею у 1994 році меджибізці розпочинали своє вільне плавання у скрутних фінансових і побутових умовах. Як кажуть: самостійні, але босі та голі. Як і більшість українських музеїв на той час. Та зусиллями музейників фортечна давнина почала не лише оживати, а й вабити новими мистецькими проектами, науково-дослідницькою діяльністю: нинішнього року відзначатиметься в червні 20-річчя першої самостійної всеукраїнської науково-практичної конференції. Великими ентузіастами історико-наукових, етнографічних розвідок стали директор музею Мирослав Пінчак та науковий працівник Галина Медведчук. Галину Кирилівну по праву вважають однією з найкращих музейників України, її внесок у дослідження етнографії, народних традицій Поділля неоціненний, вона — лауреат багатьох обласних та все- українських премій, автор багатьох книг з досліджень меджибізької, подільської старовини, зокрема найповнішого подільського дослідження «Берегиня скарбів народних».
Вивести Меджибізьку фортецю на нову орбіту — європейську, «вийти» за стіни фортеці, зробити стару твердиню живим майданчиком для туристських зустрічей — стало головним завданням нинішнього директора Олега Погорільця. Масштабність мислення, бачення нових перспектив, здатність до втілення намічених шляхів розвитку допомогли фортеці подолати ще один рубіж: 15 років тому музей отримав новий заслужений статус — державного заповідника.
З цієї нагоди тут відбувся круглий стіл «Музеї в культурному ландшафті», присвячений 45-річчю відкриття музею в Меджибізькій фортеці та 15-річчю оголошення замкового ансамблю в селищі Меджибіж державним історико- культурним заповідником «Межибіж». У роботі круглого сталу взяли участь понад сто чоловік: посланці із 31 музейного закладу України, краєзнавці, волонтери, письменники, представники влади, політики, громадськість Меджибожа.
Учасники круглого столу, зокрема музейники, ділилися набутим досвідом і обговорювали нові перспективи подальшої долі музеїв, зокрема заповідника «Межибіж» — в новому культурному просторі, у нових викликах часу і в ставленні до історичної спадщини, її збереження.
— Ми взяли курс на нові форми роботи, які розширюють можливості спілкування, роботи з туристами, як це роблять у Європі, — розповідає Олег Погорілець. — Крім музейних експозицій, активно пропагуємо фестивальну діяльність. Із 2004-го року у нас постійно проходить міжнародний фестиваль військово-історичної реконструкції «Стародавній Меджибіж»: влітку — у День незалежності, взимку у рамках «Зимової вежі». Стали популярними світлому- зичні шоу «Ніч у фортеці», «Гарбузова ніч у фортеці» — з елементами етнографічного колориту інші. Розширюємо, точніше поглиблюємо туристичні маршрути, з допомогою археологів та волонтерів розкопуємо старовинні підземелля, котрі зберігають безліч таємниць, міфів, якими багата фортеця і околиці селища з доісторичних часів. У планах — музейна історична реконструкція старого Меджибожа.
Уже кілька років на території фортеці активно працюють спелеологи та волонтери. Завдяки їхніми зусиллям вдається не лише повертати до життя заховані десятиліттями скарби старого Меджибожа, а й рятувати фортецю. Особливо вдячні меджибізці членам волонтерської організації «У майбутнє — через культуру», яку очолює відомий на Поділлі культуролог, правозахисник Денис Монастирський. Адже волонтери пліч-о-пліч з музейниками рятували фортецю від руйнування, коли у січні 2015 році впала палацова стіна ХVІ століття. І ця катастрофа досі є загрозою, адже зусиль активістів тут замало: державний заповідник потребує турботи власне держави.
І Меджибізька фортеця цього варта, як перлина української історії. А зробили її відомою на всю Україну, у світі, місцеві музейники — патріоти і професіонали своєї справи. Тож у день святкування 45-річчя відкриття першої музейної експозиції справжньою іменинницею почувалась Галина Медведчук — легендарна дослідниця меджибізької і подільської давнини. До численних нагород Галини Кирилівни у цей день додалася ювілейна срібна медаль «За збереження історії». Такої ж нагороди удостоєний і Мирослав Пінчак.
— Шануймо свою професію і свої музеї. Бо музей — це євшан-зілля, яке повертає нас до своїх витоків, — побажала присутнім берегиня народних скарбів Галина Медведчук.