Така доля спіткала першу на Поділлі друкарню, у якій на початку ХVІI століття протягом десяти років видавалися книги польською і латинською мовами.

Та й цієї друкарні могло б на Поділлі не бути, якби на той час у Польщі не поширилися ідеї західноєвропейської реформації. Але прихильників нової релігійної течії жорстоко переслідували католицькі священики, тому вони шукали прихистку у володіннях польських магнатів на окраїнах Речі Посполитої. Кальвіністам, зокрема, вдалося здобути прихильність великого землевласника і кам’янецького старости Іоанна Потоцького. З його дозволу у 1595 році вони заснували у замку села Панівці кальвіністську нижчу школу і академію. Саме для потреб цих навчальних закладів, а також для ведення полеміки із католицькими філософами, 1601 року тут була облаштована і латино-польська друкарня, діяльністю якої керував друкар із Вільно Ваврженець Малахович. Сьогодні невідомо, скільки книг побачило світ у цій друкарні, бо до наших днів збереглося лише сім видань. Шість із них – книги догматично-полемічного змісту із досить довгими назвами, і одна книжечка – то вітальна пісня з нагоди шлюбу Івана Поляновського та Анни Старжицької.
Полемічні книги писав і готував до друку магістр філософії Краківської академії і придворний проповідник маєтку Панівці Іоанн Зигровський, котрий гордо іменував себе на латинський лад – Зигровіусом.
Коли 1611 року у Московському поході помер власник Панівець Іоанн Потоцький, то місцеві католики, які напевно тільки й чекали слушної нагоди, аби розправитися з єретиками, одразу ж поставили вимогу вдові прогнати кальвіністів із Панівець. Кам’янецькі єзуїти розігнали учнів і викладачів школи та академії, а шкільне майно перевезли до свого колегіуму. А ще наказали студентам колегіуму спалити всі книги, знайдені у Панівцях на майдані перед будівлею колегіуму. Та й цього їм виявилося мало: вони вирили і порозкидали по полях останки померлих кальвіністів, похованих на місцевому кладовищі. З таким же завзяттям нищилися видання Панівецької друкарні і в інших місцях Речі Посполитої. Такі подробиці містить доповідь, прочитана на зібранні Подільського єпархіального історико-статистичного комітету 13 березня 1903 року.