Саме так назвала «Ремесленная газета» у 1888 році цей засіб пересування, виробництва німецької фірми «Веnz». Його можливості демонструвалися на виставці машин у Мюнхені. При цьому газета, порівнюючи цей екіпаж із кінними, відзначала його швидкість і «акуратність на поворотах і об’їздах при зустрічі з пішоходами та іншими екіпажами».

Цей далекий предок нинішніх автомобілів мав металевий кузов, встановлений на ресорах, і три колеса, одне з яких призначалося для вибору напрямку руху. Від вітру і дощу пасажирів захищав верх, який піднімався і опускався, та шкіряний фартух. Керування екіпажем та двигуном, гальмування і вибір швидкості руху здійснювалися за допомогою спеціального важеля.  Екіпаж розвивав максимальну швидкість 16 верст (верста — 1066,8 метра) на годину.
Як пальне для двигуна можна було використовувати бензин, нафту чи лігроїн, «з яких двигун уже сам виробляв потрібний йому газ». Підрахунок витрат потрібного пального вівся не на кілометри, а на години роботи двигуна. Так, бензину для години роботи двигуна потрібно було 1,5 -2,5 фунта (фунт – 409,5 грама), що за тодішніми цінами коштувало 10-12 копійок. Мідний бак для пального, який розміщувався під сидінням, містив пального на 6-8 годин їзди. Запалення горючої суміші відбувалося вже за допомогою електричної іскри. З цього приводу газета присвятила чимало місця для пояснення переваг саме такого способу запалювання  горючої суміші, а не газового фітіля. Екіпаж був обладнаний спеціальним пристроєм, який давав змогу йому підійматися на горби з крутизною схилу 6-7 градусів. При рухові рівною дорогою він відмикався.
Газета, як головний аргумент на користь нового транспортного засобу, називає його «заміною дороговартісних коней», а також те, що він не потребує кучера, а для керування не потрібно проходити спеціального навчання.