Ми живемо в надскладний час. Ця епоха ще неодмінно буде позначена в історії України якоюсь спеціальною, характерною тільки для неї, назвою. Надзвичайно важко нам вдається будувати нашу державність та відстоювати її в цю постмодерну добу, якій притаманні гібридні війни, терористичні акти та «нове переселення народів». Нещодавно ми всі на сторінках соціальних мереж обговорювали хресний хід віруючих Української Православної Церкви Московського патріархату від обох кінців України, від лавр: Святогірської на Слобожанщині та Почаївської на Волині. Здавалося б, ну що тут такого. Люди на заклик речників УПЦ МП вирішили пройтися хресним ходом з молитвою за мир в Україні і зійтися 27 липня у золотоверхому Києві. Нагадую, це так було заявлено.

 Але ж справжнім є латинське прислів’я «Vox pópuli vox Déi» (Голос народу, голос Божий). Народ, громадськість, журналістів не можна обманути. Якщо в засобах масової інформації ця подія набула такого розголосу, то необхідно задуматись над цією подією, перш за все тим, хто її організував. Але ж «благими намірами» вистелена їхня дорога… Щось відразу відчулося, що заявлена молитва за мир в Україні більше схожа на молитву за «русскій мір», так підтриманий цією Церквою і навіть народжений та виплеканий у її лоні, її ж адептами. Якщо це така справедлива молитва за мир в Україні, то скажіть: для чого цю хресну ходу перетворювати на політичну маніфестацію з іконами царя та георгієвськими стрічками? Для чого їх така видима кількість у цьому хресному ході? Отже хресний хід має інший намір, передбачає іншу мету?
 Зазвичай хресні ходи мають одну мету – це благочестива хода людей, у переднесенні Хреста Господнього для заявлення любові, миру, побожних настроїв віруючого люду. Але в історії Церкви були хресні ходи з вимогами до влади на кшталт Кривавої неділі 1905 р. Чим це все закінчилось, ми добре знаємо, бо не можна хресну ходу перетворювати в політичну, нацьковувати віруючих людей до того, щоб вони замість побожного настрою, раптом просили в Бога іншого ладу, наприклад монархічного, чим заражені адепти «русского міра», особливо в Києві, і це нещодавно було продемонстровано. Отже, чи не схожі ті, хто закликає до такого духу і організації хресного ходу, на сучасних «попів Гапонів»? Для чого маніпулювати тонкою релігійною свідомістю простих віруючих людей?
«Коли праве око твоє спокушає тебе, — то вийми його, і кинь від себе: бо краще тобі, щоб загинув один із твоїх членів, аніж до геєни все тіло твоє було викинене. І як правиця твоя спокушає тебе, – відітни її й кинь від себе: бо краще тобі, щоб загинув один з твоїх членів, аніж до геєни все тіло твоє було вкинене», – навчає нас Господь (Мф., 5: 29,30). Якщо ця хресна хода спокушає багатьох, і нею так всі переймаються та тривожаться, то чи не варто було її зупинити і вибачитись перед українським суспільством за заподіяну шкоду ще більшого розбрату? Яка користь від хресного ходу, який, йдучи від обох кінців України, від обох лавр, не зшиває Україну, а навпаки розділяє, освячуючи її дороги «філософією русского міра»? Навіщо така хресна хода і кого вона покликана вивести з себе? Для кого і для чого вона покликана створити картинку «гнанної Церкви»? Як бачте, більше запитань до тих, хто її організував, аніж відповідей. Відповіді, пояснення від них, звісно, є, але здебільшого лукаві, притрушені гарними словами про роль хресних ходів, про молитви за мир тощо.
Останнім часом боровся з думкою, чи варто на цю подію звертати так багато уваги? Аж поки не звернулися до мене за відповідним коментарем. Скажу вам, що з огляду на те, як ця хресна хода рухалася і як завершилася в Києві, немає там тисяч віруючих, так помпезно заявлених на початку хресного ходу. Наприклад, з Почаєва вийшло, нехай заявлених 10 тисяч, а до Крем’янця дійшло з владиками близько 1 тисячі. Владики зникли, пішли «восвоясі», і вже по Хмельниччині в хресній ході було 700-800 людей, а в тій, що йде зі сходу ще наполовину менше. Отже, так здається, не вартує цей хресний хід нічого, окрім того, що там заявлено під їхніми «благими намірами» антиукраїнські настрої. А ось у Києві
27 липня вже пройшло понад 10 тисяч прочан УПЦ МП від пам’ятника св. Володимира до Києво-Печерської лаври. Тут ще слід зазначити, що деякі архієреї західних єпархій, зокрема на Хмельниччині (а тут аж три єпархії УПЦ МП), не підтримали хресного ходу і прямо-таки виявили справжній релігійний миротворчий розум, щоб не протиставляти віруючих і не розпалювати і так жевріючу все більше міжконфесійну ворожнечу. Наступного дня у Києві не під таким прицілом і охороною поліцейських пройшов хресний хід УПЦ КП, на якому, за даними поліцейських, було близько 20 тисяч вірних. Для порівняння удвічі більше, аніж хресний хід УПЦ МП.
 Звичайно, в подальшому не варто було б церковним ієрархам використовувати вірних в їх амбітних цілях. Перш за все, якщо і закликати до хресного ходу, то напевно потрібно архипастирю бути першому в тому хресному ході і міцно тримати посох та йти попереду віруючих людей.
 Героїня п’єси Марка Кропивницького «Супротивні течії» панна Ольга сказала такі слова: «Боже-Боже! Коли ти здіймеш полуду з очей цього темного люду?». Нічого додати…