Люди, навіть найрідніші, — не боги, які безконечно платять на зло добром. Та як пережити зраду своїх найкращих почуттів і не зненавидіти увесь світ, а зберегти гідність і віру в людей? Що буває, коли обман задля спасіння відкривається і на сцену життя виривається гірка, гола правда? І чи потрібно взагалі творити ілюзії, хай навіть і для порятунку рідної душі?

На сцені обласного музично-драматичного театру імені Михайла Старицького — знову прем’єра — комедія ілюзій за твором Алехандро Касони «Дерева помирають стоячи». У перекладі та постановці відомого українського режисера, театрального педагога Григорія Богомаза-Бабія, який тривалий час працював у Дніпропетровському театрі.
Відколи існує світ, існує громадська благодійність. Одні за її допомогою намагаються встановити справедливість, інші на ній наживаються. А дивак і людинолюб доктор Аріель, у якого великі статки й буйна уява, заснував дивовижне бюро, яке займається «благодійністю духу». Себто дарує ілюзії, обман во благо, задля спасіння душ. «Це не милостиня, не богадільня, де нагодують голодних, це благодійність, зведена до рангу мистецтва!». І директор бюро на псевдо Мауріціо, професійний режисер, який твердо переконаний, що таке лицедійство покликане рятувати людей, і що «немає серйозних тем, про які не можна говорити з посмішкою», не лише сам дарує стражденним красиву надію, а й постійно набирає співробітників, які виконують різні ролі, щоб приносити людям щастя.
До бюро, роль секретарки, у якому зіграла актриса Тамара Герасименко, «витягнувши» і наповнивши її сенсом і настроєм, потрапляє за дивним запрошенням безробітна сирота Марта, напередодні порятована незнайомцем від самогубства і статечний сеньйор Федеріко Бальбоа, який шукає ради у власній сімейній трагедії. Юна дівчина і благопристойний дідусь серйозно налякані: у контору безперервно заявляються загадкові клоуни, жебраки, екзотичні персонажі у перуках... Що це: притулок терористів, театр, божевільня? Швидше тікати! Та от і сам директор у костюмі Наполеона! Це, виявляється, він порятував Марту і без вагань зголошується допомогти панові Бальбоа повернути до життя його згорьовану дружину Еухенію. Ще й втягує у цю справу Марту, пропонуючи житло, добре оплачувану роботу. У домі замовника їм впродовж тижня доведеться вдавати щасливу подружню пару: онука подружжя Бальбоа Мауріціо та його кохану дружину Ізабель.
Ось де розвиваються характери, розгораються сценічні пристрасті! Глядачі, затамувавши подих, прикипають до гри-метаморфози: актори театру захоплено грають майстра своєї справи директора (артист Олександр Віт) та чисту серцем Марту (артистка Юлія Тасюк), які перевтілюються в ідеальних онуків задля порятунку від смертельного розпачу згорьованої сеньйори Еухенії.
Неспроста каже драматург устами «директора» «Мауріціо»: якщо людина не дурна, вона обов’язково трохи божевільна. Дідусь придумує для дорогої дружини надто щасливу історію життя їхнього онука Мауріціо, який пропадав у вигнанні 20 років. Трепетні взаємини літньої пари опоетизовують, майстерно виводять до красивого взірця заслужені артисти України Олександр Топоринський та Галина Чайковська. А от їхній онук, який після смерті батьків стає маленьким ідолом для сім’ї, юнаком перетворюється на гуляку, картяра, злодія і негідника. Дідусь виганяє його з дому, заставши за крадіжкою. І ось тепер давно розкаяний Мауріціо, успішний архітектор, власник фірми, добрий сім’янин повернувся в обійми дорогої бабусі, щоб підтвердити святий обман листів, які всі ці роки потайки придумував сеньйор Бальбоа для Еухенії. Воістину комедія ілюзій — розіграна на сцені щемна зустріч, у якій комічне тісно перемежовується з гамою трагічних, болючих емоцій і силами талановитого тандему молодих і досвідчених акторів переростає у філософську драму... ілюзій. Таку зворушливу, що глядачі втирають сльози, напружено стежать за розв’язкою. У грі-імітації кохання народжується справжнє кохання прихильника мистецтва ілюзій директора Мауріціо та щирої душі, противниці лицедійства Марти- Ізабель, яка все поривається відкрити правду бабусі. Ще більшу симпатію залу здобувають ці актори, коли за вдалим режисерським ходом виконують перекладений українською романс «Цілуй мене», акомпануючи собі на фортепіано...
У розпал сімейної ідилії з’являється справжній Мауріціо — бан-дит і негідник — та заявляє свої права, вимагаючи грошей. Із важкою роллю цинічного антигероя добре впорався актор Володимир Веляник. Ось де оманлива ілюзія поступається голій правді життя, і цю правду стоїчно, мужньо — апофеоз людської гідності — проживає на найвищому напруженні моральних сил Еухенія — Галина Чайковська. Ні, він не розкаявся, не за прощенням прийшов боягуз і нікчема, а «поліз у саму рану брудними пальцями»... Розбита страшною правдою бабуся тепер уже назавжди проганяє онука: «У мене немає сил стояти, але я не хочу впасти перед вами — забирайтесь!» І ніхто-ніхто не побачив її переможеною, зламаною, тим більше пара молодих закоханих, по суті, чужих людей, які подарували Еухенії найщасливіші сім днів її життя. «Мертва всередині, але стоячи, як дерево», вона ще віднайшла сили благословити їх на щасливу долю... Величне, красиве сценічне вирішення моменту прощання чотирьох сильних людей, які виконали свою місію, насправді перевершило навіть талановиту задумку автора п’єси. І в цьому торжестві світлого боку людського єства хмельницька вистава перевершує, скажімо, знаменитий однойменний телеспектакль 1977 року за участю відомої Віри Улик. Тому цю дійсно глибоку роботу варто подивитися. Особливо, якщо в сучасному сурогатному світі хочеться чогось справжнього.