«Приходь. Я жива. Я ще тут…» Анна Ахматова, якій належить цей рядок із вірша, мовби запрошує увійти до літературно-меморіального музею її імені. І чималий гурт письменників та краєзнавців із Хмельницького, Вінниці, Рівного, Дунаєвець, Старокостянтинова, Нетішина в день чергової річниці славної поетеси прибули в Слобідку-Шелехівську Деражнянського району. Гості з особливим зацікавленням слухали господиню музею Ніну Трубіцьку, розглядаючи експонати. Дехто тут уперше. І не приховував своїх вражень.
Анна Ахматова-Горенко неодноразово приїжджала в Слобідку-Шелехівську до тітки Анни Вакар. Написала в селі декілька віршів. Після революції поселилася в сестри і померла 1930 року матір поетеси Інна Еразмівна. Гості відвідали старе кладовище, де вона похована, і поклали на впорядковані могили сім’ї Вакарів квіти.
Мені був голос. Він утішно
Так говорив: «Іди сюди,
Залиш свій край глухий і грішний,
Залиш Росію назавжди».
Її називають видатною російською поетесою. Але вона ніколи не цуралася українського коріння, знала свій родовід. По чоловічій лінії Горенки походили від гетьмана Сагайдачного. А по материнській — від симбірського роду нащадків хана Ахмата, який розчинився пізніше серед українців. Поетеса завжди пишалася тим, що «українська мова — мова моєї матері», що в Росії «всі вважають мене українкою». Влітку Ганнуся (так її називали на Поділлі) полюбляла носити полотняну вишиту сукню, перекладала вірші Івана Франка та інших літераторів.
На подвір’ї, навпроти пам’ятника Анни Ахматової (до речі, встановлений перший в Україні), тільки-но розставили лави, як несподівано рясно задощило небо. Тож митці читали переклади з творчої спадщини Ахматової та свої вірші в музейному приміщенні. Це вінничани Анатолій Мартинюк, дві Ірини — Федорчук і Журавель, Віктор Крупка, талановитий початківець Артем Петренко, дослідники життя і творчості Ахматової Галина Черниш і заступник директора з наукової роботи Рівненського обласного краєзнавчого музею Олег Романчук, хмельничани Микола Мачківський і Ніна Шмурикова-Гаврилюк, нетішинець Микола Радиця та багато інших.
Любит, любит кровушку
Русская земля, —
писала поетеса в 1921 році. Як же актуально звучить цей вірш у перекладі Миколи Клеца:
Любить крівцю панночка,
Рашинська земля.
…Із величезного портрета спостерігала за творчим дійством, як і належить іменинниці та хрестоматійному класику, Анна Ахматова. Сиділа у кріслі, заклавши ногу на ногу, й уважно слухала поетів нового покоління. Муза всіх об’єднала, бо ж сама вона нарекла: «Сила її чудотворна».
Gismeteo 
