Надрукувати
Категорія: Культура
Перегляди: 1035

Можна скільки завгодно нарікати на безгрошів’я, владу чи важкі часи. А якщо  просто взятися дружно і зробити добру справу для громади — власне, для самих себе?

Понад десяток літ пустував і валився сільський Будинок культури у Говорах. Боляче було Анатолію Довганю дивитися на осиротілу будівлю.  Хоч від народження тридцять літ прожив на Донбасі, та все ж — тут його коріння, родичі, друзі. Тож часто приїжджав у гості. З дитинства пам’ятає зовсім інше ставлення до культури у селі: люди ходили до Будинку культури на свята, репетиції, концерти, отримували душевне задоволення і гарний настрій. Як заклично звучала гармошка завклубом Баранецького!
Поспішали туди малі і старі!
Вже як переїхав Анатолій Пилипович у рідні Говори, виношував плани відродити осередок культури.
І коли восени 2015-го жителі Говорів та Ломачинець обрали його сільським головою, одразу взявся наводити лад і в культурному житті. На посаду директора СБК порадили енергійну, закохану в  музику, народну пісню Тетяну Пиптюк, у якої за плечима музична школа. Адже вона співала в церковному хорі, брала участь у самодіяльності, разом донькою Ганнусею виступали на урочистостях. Комунікабельна, та й майстриня на всі руки.
Уже в грудні тоді закупила сільська рада більярдний, тенісний столи, настільний футбол, щоб чоловічу половину до клубу принадити.
“Ще до новоріччя 2016-го зробили косметичний ремонт, — пригадує Тетяна Іванівна, — а посвяткувавши, взялися за справжню відбудову чималого залу. Все ж було обдерте, стеля падала, підлога прогнила, холод дошкуляв”.
Анатолій Пилипович агітував і заохочував односельців до “культурної революції”, пригощав учасників толоки за власний кошт. Сільська рада закупила твердопаливного котла. Зять голови Андрій Соболь відремонтував систему опалення, поміняв електропроводку, стелю побілив, ринви почіпляв. Жителі села, молодь активно помагали відновити підлогу, сцену, стіни довести до пуття, пофарбувати все. Зарості довкола вирізали, то вистачило палити на дві зими, пригадує директор СБК.
“Дуже помогла нам односельчанка Яна Никитенко, — продовжує співбесідниця, — молодь організувала і сама активно трудилася щодня. Отак спільними зусиллями, за добрих три місяці зробили з клубу “лялечку”, куди зайти мило серцю”. На закуплену тканину Тетяна Пиптюк пошила вбрання сцени.
“Вже у березні 2016-го ми з ініціативи Анатолія Пилиповича отримали ще й новісіньку музичну апаратуру, — ото вже молодь раділа! А мені яка підтримка!” — каже пані Тетяна.
 Тепер у Будинку культури із задоволенням проводять збори села, урочисті та розважальні заходи, обрядові свята. Багато літ діє в селі аматорський колектив “Відродження”, який організувала бібліотекар, а колись — директор СБК, Любов Петрівна Харкалюк.
“Як же потужно звучить у три голоси цей колектив! Чудові — автентичні, прадавні пісні береже і дарує молодому поколінню!” — захоплюється Тетяна Пиптюк “золотими голосами”, які плекають саме говірські пісні, століттями співані. Сама вона виводить в колективі підголосок. Ретельно записує та вивчає ті скарби від сільських берегинь, багаторічних учасниць “Відродження” Ніни Василівни Дзюби, Ніни Василівни Буяновської. Багато пісень, спогадів передали бабусі Надія Стасюк та Марія Пікульська. Деякі пісні запозичили для колективу з репертуару телепрограми “Фольк-мюзік”. “Як її транслюють,  не відходжу від телевізора, щоб і корови доїти, — зізнається  Тетяна Іванівна. — Домашні, чоловік знають: це для душі, для роботи!”. Чимало пісень вона привезла  з Вінниччини, звідки родом.
Облаштовує і музей давнього побуту: господарські предмети, вишивка, стародавні рушники тут красуються. Бо й сама захоплюється вишиванням, цінує неповторні узори майстринь.
“Нещодавно, — каже, —  мій чоловік (а він теж дуже поважає рідну пісню), привіз із далекого села стародавній рогач до печі, спеціально для музею. Я — щаслива була!”
При Будинку культури організувала Тетяна Іванівна гуртки для діток: “Умілі ручки”,  вокальні — “Мальвочки” і “Говірчанки” — для молодших і старших, танцювальний.
Багато чому навчає дівчаток, бо вміє шити, вишивати, плести на шпицях, малювати, виготовляти квіти з паперу.  Вчаться юнки поважати українську культуру, пісню.
“Дуже допомагають мені, — визнає, — в роботі односельці. Творча душа Наталя Безпалько працює над сценаріями, постановками. І до молоді знаходить підхід, організовує. Яна Никитенко допомагає конкурси проводити, підтримує в усіх задумах. Олександр Чепернатий — справжній майстер сцени: танцює, співає, сценки ставить — всі чекають його виступів”. Важко директору працювати без Сашка Андрієвського, котрий нині в армії, бо допомагав дискотеки проводити, навіть апаратуру з дому приносив...
 На свята, вечори відпочинку приходять не лише з довколишніх сіл, а й із сусіднього Новоушицького району.  “Були б  інструменти,  — щось би іще придумали, я умію грати на фортепіано, домбрі, бандурі, балалайці”, — каже Тетяна Іванівна.
Так що все у говірської культури — попереду. Є куди розвиватися.
“У нашій роботі багато важить ентузіазм, бажання зробити свято комусь, подарувати настрій, заохотити до співтворчості, а все це у говірського директора СБК є, — каже Олена Слишинська, начальник відділу культури Віньковецької райдержадміністрації. — У селі шанують фольклорну традицію. У приклад іншим дружно оновили завдяки підтримці сільського голови Будинок культури!”
А сільський голова Анатолій Дов-
гань вже ставить перед культурою нові завдання. Розширити репертуар, наповнити різножанровими піснями, номерами самодіяльності — для будь-якої святкової нагоди. Зацікавити жителів різного віку та інтересів, щоб йшли на вогник культури, і заклад пусткою не стояв. Натомість планує ближчим часом поміняти в ньому всі вікна.
 Що й казати, непросто нині, коли села порожніють, а люди виживають, хто як може, долучати широкі верстви населення до прекрасного, говорити про духовні скарби. Але мусимо, бо ми вже й так через вседержавну недбалість на цій ниві, ой, як багато втратили...
Хай же все вдається тим, хто працює.