Молода сім’я Валівоць майже щотижня відвідує богослужіння у православному Свято-Георгіївському храмі в мікрорайоні Дубове, що в обласному центрі. Всі разом — Наталія, Олексій і донечка Вероніка прийшли послухати слово Боже та освятити вербу.
— Триває Великий піст, очищення душі й тіла, тому важливо бути в храмі Господньому, йти до сповіді, — розповідає Наталя. — Адже після цього піднесений настрій, особливо після причастя. Відчувається зближення з Богом. Так ми готуємо себе до великого свята — Воскресіння Господнього. Важливо не просто відмовлятися від важкої їжі, а розуміти, що грішна душа має очиститися, тому молитва має надзвичайну силу.
Та шлях до справжнього розуміння віри у них був тривалим, адже Наталя народилася в сім’ї військового та вчительки в часи, коли церква була під забороною. Тому й охрестили її аж в сьомому класі. Але на все життя вона, ще зовсім маленька дівчинка, запам’ятала стареньку бабусю, родичку по матері, яка кожного року в Страсну п’ятницю повністю відмовлялася від їжі та води. «Я не розуміла тоді бабусі, але це й підштовхнуло дізнатися в батьків: чому весь день вона проводила в молитві, зовсім сумна? Та відповідь Наталя отримала через багато років, коли сама впустила віру в своє серце. Тоді зрозуміла вагомість і значення десяти заповідей Божих, і почала брати з собою до храму донечку Вероніку.
Донька з посмішкою згадує свою першу Великодню службу, коли вона заснула в храмі на стільці. Навіть коли Наталя пропонувала піти додому, вона вперто відмовилася, сказавши, що ця служба — одна з найважливіших, тому вона дочекається і освятить великодній кошик. А потім почала відвідувати недільну школу при храмі, вивчала Біблію, молитви. «Бо дуже важливо для дитини, щоб в неї формувалося правильне мислення — жити за заповідями Божими, — додає Наталя. — Сьогодні ж вулиця диктує свої поняття, а діти стали зовсім іншими. Тому й не дивно, що в дорослому житті вони не знають, як правильно чинити, не мають духовних наставників, які допомогли б розуміти багато речей.
Головне, чого вчить церква, — це бути терпимим і навчитися поступатися. Особливо це стосується сімейних стосунків. Адже саме так можна збудувати міцну родину, іншого рецепта немає. Треба пам’ятати, що все-таки чоловік — глава сім’ї, проте важливі рішення приймати спільно. Тому дітям необхідно вивчати Слово Боже, щоб у майбутньому бути відповідальними за свої вчинки», — каже Наталя.
Її віра така міцна й тверда, що навіть після знайомства з чоловіком Олексієм, який не був віруючим, зуміла його переконати в своїх поглядах, бо дуже хотіла повінчатися. Спочатку вона намагалася донести йому значення віри в житті людини, запрошувала на недільну службу, проте він і чути не хотів. Отож пішла за порадою до протоієрея Свято-Георгіївського храму Олександра Давидюка. Отець порадив жінці вірити і молитися. І додав: «Запам’ятай, Наталю, за кожною віруючою жінкою стоїть віруючий чоловік». Вона після розмови з ним зрозуміла та по-новому відкрила для себе значення молитви. Головне, вважає вона, це має бути сильне та щире прохання із самого серця, кожне слово має бути глибоко осмисленим. Тоді Господь обов’язково почує.
— І як же приємно було, коли на цьогорічному соборуванні в храмі, чоловік сам підійшов і преклонився до кожної ікони. Він повірив і прийняв Бога в своє життя, — посміхаючись, розповідає жінка.
— На цьогорічну Великодню службу обов’язково підемо всією сім’єю, — додає Олексій. — Адже після Великого посту це свято особливо величне й довгоочікуване. Бо сходить Божа благодать, і ти йдеш із храму з особливою радістю в душі.
Наталя сама випікає паску, готує страви. Разом із донечкою фарбують крашанки і розписують писанки. Щороку за великоднім святковим столом вони збираються в кумів, вітаючи одне одного: «Христос воскрес! Воістину воскрес!».
Gismeteo 
