Надрукувати
Категорія: Культура
Перегляди: 793

З Тетяною Цимбарецькою ми давні знайомі, але на її виставку ікон у Меджибізькому замку я потрапив випадково і тоді збагнув, що з дня останньої зустрічі вона дуже змінилася, хоч ззовні зміни не помітні. Наче погляд, мова, постава, ті ж самі, а людина інша…

– Таню, я знав, що ти маєш художню освіту, а як з’явився в твоєму житті іконопис?
– У певний момент відчула до цього особливий потяг, згодом в одній із студій, отримала базові навички з іконопису. Народна ікона – це не просто картинка, це значно більше. Це особливе наповнення, це твір духовного мистецтва, що поєднує в собі світосприйняття і особистість художника, а не тільки канонічний образ. Пишуть ікони багато людей, але не в усіх вони відповідають своєму призначенню. Інколи бачиш роботу, яка написана ідеально, техніка письма заворожує, але це насправді високе виконання, а сама ікона духовно не наповнена. Тому я захоплююся саме народною іконою.
Своєю дзвінкістю, яскравістю, барвистістю і, головне, глибоко духовним змістом мене вражає ікона на склі. Вона дуже відкрита, щира, самобутня, відображає суть української душі. Значна частина образів, які змальовував наш народ, не канонізовані, навіть Богородиця часто зодягнута у звичайну хустку, з місцевим орнаментом, тому наша віра та образи пронизані традиціями народу.
Ікони на дереві пишу на справжньому старовинному матеріалі, – деревина приїхала з батьківщини моїх пращурів, із Білорусі. Брат реконструював старий прадідівський будинок і залишки знадобились у роботі. Дерево зберігає тепло та віру тих людей, котрих вже немає серед нас. Якось на одній із дощечок побачила святий лик, цей матеріал пішов у роботу одразу.
Відроджуючи віру, ми відроджуємо традиції, а відтак зберігаємо власну автентичність, сім’ю, рід, народ, державу.
– Невже ти стала віруючою?
– До віри в Бога мене «привела» ікона. Спочатку я ставилася до цього просто як до мистецтва, а священик сказав мені: «Тетяно, ікона йде попереду тебе…» Згодом почала частіше ходити до церкви.
– Тетяно, твої роботи зображують святих, а вони наче і не схожі на класичні ікони?..
– В українському виконанні візантійська ікона на дереві набула особливих рис, вона стала більш слов’янською, а російська залишилась жорсткою, канонічно-візантійською. Наша ікона пустила етнічне коріння. Ці особливості й у мене викликали сумніви щодо власних робіт, але владика Антоній, митрополит Хмельницький і Кам’янець-Подільський, схвалив мій творчий і духовний шлях.
Кожен митець, відповідно до власного творчого рівня, до власного відчуття релігійної та етнічної приналежності, приносить у самобутній світ української ікони щось своє. Тож, крім написання ікони на дереві, склі, камінні, я стала ще й бісером вишивати. Втім кожен має розуміти, що Бог бажає оселитися не в дереві і камінні, а в душі та серці людини.
– Як нині сприймається тобою Пасха Господня?
– У контексті сьогодення Великдень для мене не просто релігійне свято, – це відродження себе, відродження віри в любов, добро, щастя, у майбутнє, а відтак – відродження України.