Надрукувати
Категорія: Культура
Перегляди: 822

Монолог бійця Подільської сотні.

…Знову лютий.
На Майдані став я там,
Де й тоді стояв – коло пілонів.

«Плине кача…
Пам’ятай нас…Пам’ята-а-а-а…»
З висоти Михайлівського
Міддю... ридма…
Голосіння дзвонів.

Всіх почую, лиш назви ім’я…

…Бачу вечір, оповитий димом.
Чую, як читає Нігоян
Кобзаря
Напам’ять
Побратимам.

Земляки мої он дорогі…
«Плине кача…»
І вони вже – над землею…

Он Дзявульський…
Бондарчук Сергій…
Мазур…
Світлі лики –
В рамках на Алеї…

Пам’ятаю, поминаю…
Царство вам…
В вічність
В трунах
Пропливли
Один за одним…
Кожного
Господь
Одеснував…
Поіменно…
Всю Небесну Сотню.

Душі всіх
Відспівані були…
Кожна відлетіла в сиве небо.
Але довго буть там не змогли –
У студіні надземній лютневій...
Думаю так, Отче наш…
Прости,
Як порушив
Найтаємнішу із таєн:
Кожного ти з раю відпустив,
Щоб душа витала над Майданом.
Бо й донині в «України» на даху
Тіні снайперів,
Що в засідках присіли…
Як і в ту годиноньку лиху –
Їх оптичні зблискують приціли.
«Де ж обіцяне життя оте нове?!» –
Можновладцям в очі – убієнні…
А охвістя примайданне
Горло рве
Про загрози внутрішні
Й воєнні…
Має кожен
Благоденствіє
Щодень.
Брами в них і стражі
Прихоромні,
То яка душа
Й до кого з них
Пройде,
Щоби в очі плюнуть
безсоромні…

На Майдані знову я стою…
Стільки ж літ вже до Дніпра –
Униз горою.
Он сини Героїв –
У строю…
І в траншеях…
Вже й вони – герої.
У Великодень глянуть із небес
Очі ваші…
Усміх на обличчі,
Бо із уст:
«Христос воскрес!
Христос воскрес!
Христос воскрес!»
А у відповідь:
«Воістину воскрес!» --
Ми мільйонноусто
Тричі…
Тричі…
Тричі…