У Бокиївці Волочиського району місцеві мешканці вже втретє зібралися на схід села. У прибраному вишитими рушниками й скатертинами Будинку культури, де на чільному місці переданий хлопцями з АТО прапор за активну участь бокиївчан у підтримці української армії, доволі велелюдно. Патріотично налаштована громада добивається, аби приміщення храму, яке нині належить релігійній громаді Української православної церкви Московського патріархату, передали у відання громади Української Православної церкви Київського Патріархату.
«Ніхто, може б, і не піднімав це питання, якби не гинули наші сини від рук російського агресора», – каже староста села Володимир Сніцар. Розпочинаючи збори, він подякував усім небайдужим, хто брав активну участь у зведенні храму: і пересічним мешканцям, й спонсорам. «Найбільша подяка уродженцю села Івану Васильовичу Сибізі, саме він ініціював і посильно сприяв будівництву, допомагав і Волочиський машинобудівний завод, – розповідає староста. – Проте Іван Васильович тоді чітко наголосив, що робить це для людей Бокиївки. А люди Бокиївки нині зібрали більше 250 (населення – 340 осіб) підписів за передачу церкви саме Київському патріархату. Адже 300 чоловік тісняться під час служб Божих у кімнаті Бойової Слави, що у Будинку культури, а святиня тим часом пустує і розвалюється на очах. Правиться там разів п‘ять на рік, на врочисті свята, ходить туди п‘ять прихожан. П‘ять чоловік хочуть поставити всеньке село на коліна. Стільки часу ми не можемо дійти згоди. Тринадцять літ до збудованого п’ятнадцять років тому храму не ступала нога ні муляра, ні будівельника. Ми з головою Війтовецької ОТГ Ігорем Степанюком були на прийомі у владики Антонія (Фіал-ка). Якби нам передали приміщення, ми б за півтора-два роки повністю його до належного вигляду довели, бо ж там нині навіть сходів немає».
«Всі бокиївчани брали участь у будівництві, цеглу розвантажували, їсти варили, кошти всі здавали… Велика подяка Івану Сибізі, що маємо церкву. Проте, дуже боляче, що розвалюється зараз вона. Більше десяти років тут ніхто й палець об палець не вдарив. А люди б уже довели її до пуття, зібрали б гроші, — стверджує Лілія Забурмеха. — Проте представники Московського патріархату нас туди не пускають, ключа від церкви не дають. Сьогодні майже ніхто з них не прийшов. Ми запрошували й отця Олександра, настоятеля даної церкви, й благочинного храмів Московського патріархату Волочиського району отця Сергія на збори, але й вони не з‘явилися. Ми чули, що Московський патріархат розпочав приватизацію церкви…»
«Всі робили, всі старалися, всі гроші здавали, а нас туди зараз не пускають, — каже Ірина Гаврилюк. — Отець Олександр приїздить п‘ять разів на рік, а ми зі своїм священиком тиснемося у кімнаті Бойової Слави». «Я, мій чоловік, мої діти, мої батьки біля церкви робили, а молитися йти туди не маємо права», — жалкує Оксана Гавара. «Хочу, аби у нашій церкві хрестили дітей й вінчали молодят… Аби відлунням церковного співу наповнювалися груди. Аби віряни наші молилися не у пристосованій кімнаті, а у такому гарному храмі», — каже Жанна Дичковська. «Коли розпочали будівництво, люди були щасливі, що у селі врешті буде церква, — запевняє Марія Кметь. — Всі здавали гроші, допомагали. Але тоді війни не було. А зараз наші діти гинуть від російських найманців, тож схаменіться, нащо нам російська церква! Та й вона розвалюється. Давайте всіма силами відновлювати її. Це дуже добре, що ніхто з нашого села не загинув. Але невже тим п‘ятьом прихожанам, які не хочуть переходити до Київського патріархату, не болить і не здригається серце, коли чують щодень з телевізійних новин про втрати на сході? Невже ми дозволимо, щоб отой клаптик нашої, української, землі пішов до рук нашого агресора? Їм хватить! Вони уже відібрали Крим… Нині ведеться мова про помісну церкву. Вірменія, країни Югославії одержали такий дозвіл. Хіба ми не зможемо? Як же дрібка людей може протиставляти себе всім, адже Бог вчить любити ближнього…»
«Я живу в тридцяти метрах від церкви, — розповідає Олександр Гавара. — І мені болить серце, що не дзвонять нині її дзвони на всю Бокиївку, скликаючи людей на службу Божу. Другий рік боремося за храм! Росія приватизовує церкви, а тим часом на сході гинуть мої ровесники».
Люди говорили багато і у кожного — безліч аргументів щодо передання приміщення храму релігійній громаді Київського патріархату. Проте, віряни московського патріархату, у яких, за словами учасників зборів, зберігається ключ, не прийшли. Отже, ввійти до церкви можливості не було. Найгарячіші пропонували зламати замок, інші — відправити делегацію до опонентів…
«Я підтримую українську церкву, але виключно мирним шляхом, — підкреслив земляк, який приїхав на збори, Ігор Сторожук. — Президент уже виходить на автокефалію. Він однозначно дасть на це згоду. Отже — Бог так хоче».
«Церква у кожного в душі, — запевнив заступник голови Війтовецької ОТГ Василь Печенюк. — Вашу церкву я бачу українською, проте засуджувати тих прихожан, душа яких лежить до церкви Московського патріархату, не можу. Стоїть питання приміщення, яке спільно будували. Ви дуже мудро й демократично вчинили, зібравши загальні збори, з їхнім рішенням тепер зверніться до єпископів обох конфесій. Радикалізму тут не має бути…» До того ж, Василь Володимирович, зазначив, що є чимало прикладів, коли представники двох різних конфесій поєднують свої служби в одному храмі, разом його підтримують.
До мирного розв’язання конфлікту закликав й священик громади Київського патріархату. Адже, запевнив, Бог — це любов, тому неприпустимо захоплювати приміщення силою. Він переконаний, що розв‘язати проблему можна лише шляхом діалогу, а саме: попросити громаду Московського патріархату приєднатися до Київського, тоді автоматично культова споруда стане спільною. «У селі дві, згідно з законом України, рівноправні релігійні громади, — зазначив отець Володимир. — Наша має місце молитви у кімнаті Бойової Слави, їхня — у побудованому храмі. Я тут служу більше десяти років. Коли був задум будувати храм, людям сказали, якого захочете священика, такого візьмете. Люди один по одному захотіли Київський патріархат. Зараз представників цієї громади у селі 99 відсотків. В управлінні релігій, культури та національностей у липні 2017-го до місцевої релігійної громади Московського патріархату зареєструвалися шестеро бокиївчан і п‘ятеро хмельничан. Храм як архітектурна споруда має належати громаді, але виключно шляхом діалогу. Церква — для всіх. Відбирати — не вихід».
Василь Мельник, єдиний представник громади Московського патріархату на зборах, запевнив, якщо церква стане Київського патріархату, він з радістю молитиметься у ній, допоки ж бо він чинить правильно, мовляв, за церковними канонами ходить до церкви-матері, а церква Київського патріархату поки що розкольницька».
…Віряни Київського патріархату прийшли на збори з вишитими власноруч іконами з надією подарувати їх церкві. Проте діалогу не вийшло. Але вони вірять, що порозуміння неодмінно буде. «Ми лише за мирне вирішення свого болючого питання, втім, відступати не збираємося, — запевнив староста села. — Скоро запросимо всіх подивитися, як гарно процвітатиме наша церква».
Gismeteo 
