Підлітки,  ба навіть діти,  напідпитку нині нікого вже не дивують. Маємо безліч прикладів, коли швидкі привозять їх  до лікарень з алкогольним отруєнням, нерідко справа доходить до реанімації і, на жаль, до летальних випадків. Статистика свідчить, що маса страшних дитячих злочинів, серед яких жорстокі побиття і вбивства, скоюється в стані алкогольного сп’яніння. А скільки новонароджених потребують серйозного лікування уже з перших днів життя, бо мама й батько випивали.

Хто був у парках відпочинку на свята, надто ж на перші й останні дзвоники, спостерігав не те що неприємну, болючу картину: п’яні діти, брудна лайка з їхніх вуст, скуління собак, з яких вони знущаються, поламані огорожі, лавочки – демонструють силу.  З пляшками  у руках, вони нічого перед собою не бачать… Так нині модно.
Хто винен? Батьки? Вчителі? Влада? Суспільство? Нам, дорослим, просто зручніше так – шукати винного. Хоч, за великим рахунком,  винні всі. Потрошки. І батьки, які, світу білого не бачачи, не маючи впевненості у дні завтрашньому,  гарують від ранку до смерканку, аби тій дитині навчання забезпечити, нагодувати, зодягти. І ще дуже добре, якщо гарують в Україні і хоч вночі дитину бачать. І ще добре, якщо сім’я повна, що нині теж рідкість. А ви скажіть, у якому селі функціонує Будинок культури, по-справжньому, не для галочки, не для зарплати завклубу? Чи спортивні якісь секції, чи стадіони бодай є? Зате дешевий шмурдяк наливають там кожному, хто вміє говорити. А що? Гроші не пахнуть!
І самогон продають дітлахам-підліткам у кожній точці. А в селищах  і містах величезний вибір спиртного! І навіть там, де для ока контролюючих органів великими буквами написано: «Ми не продаємо алкоголь неповнолітнім!», у більшості випадків його таки продають.
Третього вересня заходжу до магазину на проспекті Миру в обласному центрі. Десь близько обіду. На дверях величезними літерами вказано,  що спиртне, згідно з розпорядженням  мера,  сьогодні не відпускається. Взагалі (!). Не лише дітям, підліткам – нікому! Хлопчина, років тринадцяти, ховає до рюкзака дволітрову пляшку пива. Друзі з боку розпихають по кишенях цигарки. Їх у цій торговій локації продають поштучно.
«Що ви робите?» – не втримуючись, запитую середніх літ продавчиню. «А що я роблю? – нахабно посміхається. – Торгую». — «Ви щойно продали пиво. Дитині. У заборонений навіть для цього день». —  «Хто вам сказав? Привиділося? Я воду продала», — схоже дурня, вибачте за слово, їй вмикати не вперше. Хлоп’я, зрозумівши, що треба підіграти, відразу переконує: «Я воду взяв. Яке пиво? Ви що?».—  «Ага, — доскіпуюся далі, — «Чернігівська темна», називається. Покажи!». — «А ви покажіть мені статтю закону, який дає вам право перевіряти рюкзаки чужих дітей», — не розгубилася молодиця. «А якби так вашій дитині?» — запитую. «Моя дитина не питиме», — аж надто впевнено відповідає. «Дай Боже, — кажу. – Але це у випадку, якщо не трапляться їй на життєвому шляху такі компанії і такі продавці». Втім совість її мовчала, а розум щасливо рахував виручку.